Угода Йонатана з Давидом
1 Тим часом Давид утік з Найота, що біля Рами, прийшов до Йонатана й запитав: Що я такого зробив, й у чому моя провина? Чим я згрішив проти твого батька, що він знову хоче мене вбити?
2 Той же відповів йому: У жодному разі ти не помреш! Адже мій батько, що би не робив, – щось велике, чи мале, – нічого не робить не повідомивши заздалегідь мене. Тож чому мій батько мав би приховувати від мене цю справу? Такого не може бути!
3 Але Давид, присягаючись, переконував: Твій батько добре знає, що ти доброзичливо ставишся до мене, тому й вирішив: Нехай про це не знає Йонатан, аби він не засмутився! Але як живий Господь і як живий ти, присягаюсь , що між мною і смертю лише один крок!
4 Тоді Йонатан відповів Давидові: Чого лише побажаєш, я зроблю для тебе!
5 І Давид попросив Йонатана: Ось завтра свято новомісяччя, і я зобов’язаний сидіти за столом поруч з царем! Тому відпусти мене, щоб я заховався на полі аж до вечора третього дня!
6 Якщо твій батько почне розпитувати про мене, то ти скажи: Давид у мене відпросився, аби побігти у своє місто Вифлеєм, оскільки там уся родина приносить щорічну жертву.
7 Якщо ж він просто скаже: Добре! – то це означатиме, що твій слуга в безпеці; але якщо він запалає гнівом, то знай, що в нього злочинні наміри.
8 Тож зроби таку ласку своєму слузі, адже ти зв’язав себе Господнім Заповітом зі своїм слугою! Але якщо на мені якась провина, то вбий мене ти! Для чого маєш мене вести до свого батька?
9 І Йонатан відповів: У жодному разі таке не може статися з тобою, щоб я справді дізнався, що у мого батька злі щодо тебе наміри, а тобі я про це не повідомив!
10 Тоді Давид запитав у Йонатана: Хто мене повідомить, про злочинні наміри твого батька?
11 І Йонатан запропонував Давидові: Давай вийдемо в поле! Коли ж вони обидва вийшли в поле,
12 Йонатан промовив до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлю, що завтра у цей час, чи післязавтра, я вивідаю в батька, доброзичливий він до Давида, чи ні, й зразу тобі про це повідомлю.
13 І нехай Господь відплатить Йонатанові, та ще й додасть, якщо я довідаюсь, що мій батько хоче заподіяти тобі зло, а я не повідомлю тебе про це, аби ти міг спокійно втекти, і щоб Господь був з тобою, як Він був з моїм батьком.
14 Але також і ти присягнися , що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за Господнім милосердям. Якщо ж я помру,
15 то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки, – і навіть тоді, коли Господь знищить з поверхні землі всіх ворогів Давида.
16 Отже, Йонатан поновив угоду з родом Давида, сказавши: нехай Господь відплатить усім ворогам Давида.
17 Йонатан знову заприсягнувся Давидові у своїй любові до нього, тому що любив його, як власне життя.
18 Нарешті Йонатан сказав йому: Завтра, дійсно, свято новомісяччя, і помітять твою відсутність, оскільки побачать, що твоє місце порожнє.
19 Тому післязавтра обов’язково приходь на те місце, де ти ховався після замаху на тебе перший раз, і сховайся за скелею Азель.
20 А я випущу три стріли в той бік, ніби вправляючись у стрільбі в ціль.
21 Потім я пошлю слугу з наказом : Йди й знайди стріли. Якщо я скажу слузі, гукаючи: стріли з цього боку, позаду тебе, тож принеси їх! – то можеш прийти, оскільки тобі нічого не загрожує, як живий Господь!
22 Але якщо я крикну слузі: Біжи, адже стріли там, далі від тебе! – то втікай, тому що тебе відсилає Сам Господь.
23 Що ж до справи, про яку ми говорили, – я і ти, – то Господь – Свідок між мною й тобою навіки!
24 Отже, Давид сховався в полі. Коли ж настало свято новомісяччя, то цар сів до столу вечеряти.
25 Цар сидів на своєму звичному місці біля стіни, а Йонатан навпроти нього, Авнер сидів поруч із Саулом, а місце Давида залишалось порожнім.
26 Того дня Саул не сказав ані слова, вирішивши, що це випадковість, – можливо Давид нечистий, і просто не встиг очиститись.
27 Однак, коли наступного дня новомісяччя місце Давида було знову порожнім, то Саул запитав свого сина Йонатана: Чому це син Єссея не прийшов до столу ні вчора, ні сьогодні?
28 Йонатан відповів Саулові: Давид дуже просив мене дозволити йому піти до Вифлеєма,
29 мовляв: Відпусти мене, оскільки в нас у місті звичай приносити родинну жертву, й мої брати просили мене прийти . Отже, якщо твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів! Тому він і не прийшов до царського столу.
30 Тож Саул запалав гнівом на Йонатана, й сказав йому: О ти, сину зрадливої негідної жінки! Хіба я не знаю, що ти заприятелював із сином Єссея заради власної ганьби та на сором своєї матері?
31 Адже протягом усього часу, поки живе на землі син Єссея, не зможеш міцно утвердитись ні ти, ні твоє царство. Тому зараз же пошли, й нехай приведуть його до мене, тому що він приречений на смерть!
32 Але, відповідаючи, Йонатан запитав свого батька Саула: За що він має померти, що він таке вчинив?
33 Та у відповідь Саул замахнувся й кинув на нього списа, щоб вбити його. Лише тоді Йонатан зрозумів, що його батько, справді, вирішив убити Давида.
34 Тож Йонатан з обуренням у гніві підхопився із-за столу, й другого дня новомісяччя нічого не їв через тугу за Давидом та образу на свого батька.
Прощання Йонатана та Давида
35 Як і було умовлено, рано-вранці наступного дня Йонатан вийшов у поле на зустріч з Давидом; з ним був юнак – його слуга.
36 Тож він сказав своєму слузі: Біжи й підбирай стріли, які я випускатиму. І слуга побіг, а він випустив стрілу так, що вона перелетіла через нього.
37 А коли слуга пішов на те місце, куди Йонатан випустив стрілу, то Йонатан закричав йому вслід і сказав: Хіба ж стріла не знаходиться далі за тобою?
38 І знову Йонатан услід слуги заволав: Швидше! Негайно поспішай і не зупиняйся! Тож слуга Йонатана, зібравши стріли, прийшов до свого володаря.
39 Але слуга ні про що не відав, а лише Йонатан і Давид знали, про що йдеться.
40 Після цього Йонатан віддав свою зброю, яку мав , своєму слузі, й сказав йому: Йди, віднеси до міста!
41 І коли слуга відійшов, то Давид вийшов з південного боку скелі, впав долілиць, і тричі вклонився. Потім вони поцілували один одного, й розридались, хоч Давид плакав довше.
42 Нарешті Йонатан промовив до Давида: Іди з миром, і в чому ми обидва присягались в ім’я Господнє, то нехай Господь буде запорукою між мною і тобою, а також між моїми нащадками, та між твоїми нащадками повіки!
1 And David fled from Naioth in Ramah, and came and said before Jonathan, What have I done? what is mine iniquity? and what is my sin before thy father, that he seeketh my life? 2 And he said unto him, God forbid; thou shalt not die: behold, my father will do nothing either great or small, but that he will shew it me: and why should my father hide this thing from me? it is not so . 3 And David sware moreover, and said, Thy father certainly knoweth that I have found grace in thine eyes; and he saith, Let not Jonathan know this, lest he be grieved: but truly as the LORD liveth, and as thy soul liveth, there is but a step between me and death. 4 Then said Jonathan unto David, Whatsoever thy soul desireth, I will even do it for thee. 5 And David said unto Jonathan, Behold, to morrow is the new moon, and I should not fail to sit with the king at meat: but let me go, that I may hide myself in the field unto the third day at even. 6 If thy father at all miss me, then say, David earnestly asked leave of me that he might run to Beth-lehem his city: for there is a yearly sacrifice there for all the family. 7 If he say thus, It is well; thy servant shall have peace: but if he be very wroth, then be sure that evil is determined by him. 8 Therefore thou shalt deal kindly with thy servant; for thou hast brought thy servant into a covenant of the LORD with thee: notwithstanding, if there be in me iniquity, slay me thyself; for why shouldest thou bring me to thy father?
9 And Jonathan said, Far be it from thee: for if I knew certainly that evil were determined by my father to come upon thee, then would not I tell it thee? 10 Then said David to Jonathan, Who shall tell me? or what if thy father answer thee roughly?
11 ¶ And Jonathan said unto David, Come, and let us go out into the field. And they went out both of them into the field. 12 And Jonathan said unto David, O LORD God of Israel, when I have sounded my father about to morrow any time, or the third day , and, behold, if there be good toward David, and I then send not unto thee, and shew it thee; 13 The LORD do so and much more to Jonathan: but if it please my father to do thee evil, then I will shew it thee, and send thee away, that thou mayest go in peace: and the LORD be with thee, as he hath been with my father. 14 And thou shalt not only while yet I live shew me the kindness of the LORD, that I die not: 15 But also thou shalt not cut off thy kindness from my house for ever: no, not when the LORD hath cut off the enemies of David every one from the face of the earth. 16 So Jonathan made a covenant with the house of David, saying , Let the LORD even require it at the hand of David’s enemies. 17 And Jonathan caused David to swear again, because he loved him: for he loved him as he loved his own soul. 18 Then Jonathan said to David, To morrow is the new moon: and thou shalt be missed, because thy seat will be empty. 19 And when thou hast stayed three days, then thou shalt go down quickly, and come to the place where thou didst hide thyself when the business was in hand , and shalt remain by the stone Ezel. 20 And I will shoot three arrows on the side thereof , as though I shot at a mark. 21 And, behold, I will send a lad, saying , Go, find out the arrows. If I expressly say unto the lad, Behold, the arrows are on this side of thee, take them; then come thou: for there is peace to thee, and no hurt; as the LORD liveth. 22 But if I say thus unto the young man, Behold, the arrows are beyond thee; go thy way: for the LORD hath sent thee away. 23 And as touching the matter which thou and I have spoken of, behold, the LORD be between thee and me for ever.
24 ¶ So David hid himself in the field: and when the new moon was come, the king sat him down to eat meat. 25 And the king sat upon his seat, as at other times, even upon a seat by the wall: and Jonathan arose, and Abner sat by Saul’s side, and David’s place was empty. 26 Nevertheless Saul spake not any thing that day: for he thought, Something hath befallen him, he is not clean; surely he is not clean. 27 And it came to pass on the morrow, which was the second day of the month, that David’s place was empty: and Saul said unto Jonathan his son, Wherefore cometh not the son of Jesse to meat, neither yesterday, nor to day? 28 And Jonathan answered Saul, David earnestly asked leave of me to go to Beth-lehem: 29 And he said, Let me go, I pray thee; for our family hath a sacrifice in the city; and my brother, he hath commanded me to be there: and now, if I have found favour in thine eyes, let me get away, I pray thee, and see my brethren. Therefore he cometh not unto the king’s table. 30 Then Saul’s anger was kindled against Jonathan, and he said unto him, Thou son of the perverse rebellious woman , do not I know that thou hast chosen the son of Jesse to thine own confusion, and unto the confusion of thy mother’s nakedness? 31 For as long as the son of Jesse liveth upon the ground, thou shalt not be established, nor thy kingdom. Wherefore now send and fetch him unto me, for he shall surely die. 32 And Jonathan answered Saul his father, and said unto him, Wherefore shall he be slain? what hath he done? 33 And Saul cast a javelin at him to smite him: whereby Jonathan knew that it was determined of his father to slay David. 34 So Jonathan arose from the table in fierce anger, and did eat no meat the second day of the month: for he was grieved for David, because his father had done him shame.
35 ¶ And it came to pass in the morning, that Jonathan went out into the field at the time appointed with David, and a little lad with him. 36 And he said unto his lad, Run, find out now the arrows which I shoot. And as the lad ran, he shot an arrow beyond him. 37 And when the lad was come to the place of the arrow which Jonathan had shot, Jonathan cried after the lad, and said, Is not the arrow beyond thee? 38 And Jonathan cried after the lad, Make speed, haste, stay not. And Jonathan’s lad gathered up the arrows, and came to his master. 39 But the lad knew not any thing: only Jonathan and David knew the matter. 40 And Jonathan gave his artillery unto his lad, and said unto him, Go, carry them to the city.
41 ¶ And as soon as the lad was gone, David arose out of a place toward the south, and fell on his face to the ground, and bowed himself three times: and they kissed one another, and wept one with another, until David exceeded. 42 And Jonathan said to David, Go in peace, forasmuch as we have sworn both of us in the name of the LORD, saying, The LORD be between me and thee, and between my seed and thy seed for ever. And he arose and departed: and Jonathan went into the city.