1 Є зло, яке я бачив під сонцем, і воно дуже пригноблює людину.
2 Бог дає людині багатство, скарби й славу, так що їй нічого не бракує, – вона має все, що лише може побажати, – але Бог їй не дозволяє цим скористатись, тому все дістається чужинцю. Тож, хіба це не марнота і болісне лихо?
3 Якби хтось мав навіть сто дітей і прожив багато років, але протягом свого довгого віку він не зазнав щастя, а до того всього його ще й належним чином не поховали, то я сказав би: у недоношеної дитини (викидня ) краща доля, ніж його,
4 бо викидень прийшов у світ як ніщо й відходить у темряві, оскільки і його ім’я оповите темрявою.
5 Він не бачив сонця, і ні про що не відає, – йому спокійніше, аніж першому.
6 І хоч би той прожив двічі по тисячі років, але не зазнав жодного щастя, то хіба не всі йдуть в одне місце?
Праця людини марнотна
7 Усяка праця людини – для її рота, проте апетит його душі не завжди заспокоюється.
8 Адже яка перевага мудрого перед нерозумним, або бідного, котрий знає, як на світі жити?
9 Краще користатися з того, що є перед очима, ніж літати в пошуках бажаного. Однак і це – марнота та гонитва за вітром.
10 Вже давно отримало назву те, що діється; відомо також, що таке людина, й що вона не в змозі правуватись з тим, хто сильніший від неї.
11 Бо чим більше слів, тим більше марноти, і яка з них користь людині?
12 Бо хто знає, що для людини краще в період її короткого, сповненого марнотою життя, яке минає, наче тінь? Та й хто може повідомити людині, що станеться під сонцем після неї?
Недоноскові краще, як живому
1 Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми:
2 Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, — бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка!..
3 Якби сотню дітей наплодив чоловік, і прожив пречисленні літа, і дні віку його були довгі, але не наситилась добрим душа його, а до того не мав би й належного похорону, то кажу: недоноскові краще від нього!..
4 Бо в марноті прийшов він, і в темряву йде, і в темряві сховане буде імення його, —
5 ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому спокійніше від того!..
6 А коли б він жив двічі по тисячі літ, та не бачив добра, — то хіба не до місця одного все йде?
7 Увесь труд людини — для рота її, і пожадання її не виповнюються.
8 Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те , що перед живими уміє ходити?
9 Краще бачити очима, аніж мандрувати жаданнями, — і також це марнота та ловлення вітру…
10 Що було, тому ймення його вже надане давно, і відоме, що він чоловік, і він не може правуватися з сильнішим від нього,
11 бо багато речей, що марноту примножують, але яка користь від них для людини?
12 Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній?