Йов: Чому Ти змагаєшся зі мною?
1 Обридло мені моє життя, тому я дам волю своїм наріканням і говоритиму, виливаючи гіркоту моєї душі.
2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! Поясни, чому Ти змагаєшся зі мною?
3 Невже Тобі подобається мене пригноблювати, нехтуючи творивом Своїх рук, а на раду нечестивих зливати світло?
4 Хіба в Тебе тілесні очі? Невже Ти дивишся, як людина?
5 Хіба Твій вік такий, як вік у людини, а Твої літа, як у смертного,
6 що Ти шукаєш моєї провини і намагаєшся викрити мій гріх?
7 Адже Ти знаєш, що я не винуватий, проте немає нікого, хто міг би врятувати з Твоїх рук.
8 Твої руки сформували мене і досконало мене утворили, а тепер Ти відвернувся від мене, щоб знищити?
9 Пригадай же, як Ти мене сформував з глини, а тепер хочеш мене обернути в порох?!
10 Хіба Ти не вилив мене, як молоко, і не згустив мене, наче на сир?
11 Ти мене одягнув шкірою і тілом, скріпив Ти мене кістками і жилами.
12 Життям і милосердям Ти мене наділив, турботливо оберігаєш мій дух.
13 Але дещо Ти все ж заховав у Своєму серці, – розумію, що така Твоя воля.
14 Ти стежиш за мною, і якщо я згрішу, Ти невинним мене не зробиш.
15 І якби я справді, згрішив, то горе мені! Та навіть якби я був правий, то не смів би підняти свою голову, оскільки я ситий ганьбою і сповнений власного горя.
16 Воно (горе ) щоразу зростає, а Ти, наче лев, на мене полюєш, аби виявити на мені Свою дивовижну велич і силу.
17 Ти виставляєш проти мене все нових свідків, Ти збільшуєш щодо мене Свій гнів, – наче військові загони спроваджуєш проти мене все нові атаки.
18 Тож для чого Ти мене вивів з материнського лона, – адже краще би я помер, і мене ніхто так не побачив,
19 як мене ніколи не було, позаяк з материнського лона я зразу був би покладений у могилу…
20 Знаю, що для мене залишилось небагато днів, тож залиши мене, щоб я хоч трохи повеселився,
21 перш ніж відійду туди , звідки вже не повернуся, – в землю мороку й смертної тіні;
22 в край непроглядної ночі, чорного мороку та холоду, де замість світла – темрява.
Розпач Йова
1 Життя моє стало бридке для моєї душі… Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!
2 Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене , що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само , як бачить людина людину?
5 Хіба Твої дні — як дні людські, чи літа Твої — як дні мужа,
6 що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,
7 хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся — і губиш мене…
9 Пам’ятай, що, мов глину, мене обробив Ти, — і в порох мене обертаєш.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?
11 Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 А оце заховав Ти у серці Своєму, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш…
15 Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!..
16 А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:
17 поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш …
18 І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, — і жоднісіньке око мене не побачило б,
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу…
20 Отож, дні мої нечисленні, — перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,
21 поки я не піду — й не вернуся! — до краю темноти та смертної тіні,
22 до темного краю, як морок, до тьмяного краю , в якому порядків нема, і де світло, як темрява…”