Йов: Ви – нікчемні розрадники в горі
1 У відповідь Йов промовив:
2 Я чув усе це багато разів. Усі ви – нікчемні розрадники в горі.
3 Чи буде, врешті, кінець словам, кинутим на вітер? Що вас спонукає так відповідати?
4 Можливо, і я говорив би, як ви, якби ви були на моєму місці. Я розмірковував би про вас і так само хитав би над вами своєю головою.
5 Але, чи міг би я своєю промовою зміцнити вас, а рухаючи губами, чи зменшив би я тим ваш біль?
6 Адже, хоч я говорю, мої болі не втихають; мої страждання не зменшуються, навіть коли я мовчу.
7 От і тепер Він (Бог ) вичерпав усі мої сили, – Ти розпорошив усю мою родину…
8 Ти мене схопив, – що й стало свідченням моєї провини; моя неміч повстала проти мене, – навіть моє обличчя оскаржує мене.
9 У Своєму гніві Він розриває мене на шматки; Він ненавидить мене, скрегоче на мене своїми зубами; наче мій ворог, Він цілиться у мене вістрям своїх очей.
10 Люди також роззявляють на мене свої пащі й, згуртувавшись навколо мене і докоряючи, б’ють мене по щоках.
11 Бог видав мене злочинцям, і в руки нечестивих кинув мене.
12 Я жив спокійно, але Він трусонув мене, схопив мене за шию й ущент розбив мене, поставив мене Своєю мішенню.
13 Мене оточили Його лучники, Він безжально пробиває мої нутрощі, проливаючи на землю мою жовч;
14 Він наносить мені рану за раною , накидається на мене, як потужний воїн.
15 Я прив’язав до мого тіла веретище й занурив у порох своє чоло .
16 Моє обличчя почервоніло від плачу, а на моїх повіках нависла тінь смерті.
17 Але ж мої руки не заплямовані насильством, і моя молитва була щирою.
18 О, земле, не прикривай моєї крові, і нехай не буде місця для мого зойку!‥
19 І все ж тепер є у мене на небі Свідок, – мій Заступник спостерігає з висоти.
20 І хоч мої друзі глузують з мене, мої очі в сльозах звернені до Бога,
21 аби здійснилось судочинство й була вирішена справа людини з Богом, як вирішується справа смертної людини зі своїм ближнім.
22 Мені ж залишились лічені роки, і я піду в дорогу, з якої не повернуся…
Відповідь Йова: Даремні розрадники всі ви!
1 А Йов відповів та й сказав:
2 “Чув я такого багато, — даремні розрадники всі ви!
3 Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?
4 І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, — я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,
5 устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду !
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,
8 і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, — і очевидьки мені докоряє!
9 Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене…
10 Вони пащі свої роззявляють на мене, б’ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:
11 Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене…
12 Спокійний я був, — та тремтячим мене Він зробив… І за шию вхопив Він мене — й розтрощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю…
14 Він робить пролом на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач…
15 Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову…
16 Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,
17 хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!
18 Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого, —
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті…
20 Глузливці мої, мої друзі, — моє око до Бога сльозить,
21 і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його, —
22 бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь…