Йов: Де є моя надія?
1 Мій дух виснажений, а мої дні згасають, – мені залишається хіба що могила…
2 Моєю долею стали глузування – не можу стулити очей від їхніх знущань.
3 Будь же Ти, Господи , моїм Поручителем перед Собою, адже хто ще може за мене поручитись?
4 Ти позбавив душі людей здорового глузду, але не дозволив їм взяти гору.
5 Хто з корисливою метою зраджує своїх друзів, у такого очі власних дітей потьмяніють.
6 Він мене зробив посміховиськом між людьми, й тепер мені у вічі плюють.
7 Мої очі від смутку потемніли, і все моє тіло, наче тінь.
8 Дивуються праведні з цього, і невинні повстають проти нечестивого .
9 Проте праведник тримається своєї дороги, і чистий руками зростає силою.
10 Тож усі ви повертайтесь й приходьте, хоч я не бачу серед вас мудрого.
11 Мої ж дні проминули, мої надії розбиті, як і всі прагнення мого серця.
12 Адже вони ніч вважають днем, кажуть, що близько світло, хоч насправді навколо темрява.
13 На що я можу сподіватись? Хіба що того, що шеол мені стане домом, коли в темряві я постелю собі постіль.
14 Могилу я назву своїм батьком, а хробаків – своєю матір’ю і своїми сестрами…
15 Отже, де є моя надія? Хто бачив моє щастя?
16 Невже вони зійдуть разом зі мною до воріт шеолу, аби там разом у поросі спочивати?
Глибокий розпач: де надія моя?
1 Мій дух заламавсь, мої дні погасають, — зостались мені самі гроби!..
2 Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує…
3 Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб’є по руках?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце, — тому не звеличуєш їх.
5 Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,
6 Він поставив мене за прислів’я в народів, і став я таким, на якого плюють…
7 З безталання потемніло око моє, а всі члени мої — як та тінь…
8 Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.
9 І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий — побільшиться в силі.
10 Але всі ви повернетеся, — і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного…
11 Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток, —
12 вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!
13 Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе…
14 До гробу я кличу: “О батьку ти мій!” До черви: “Моя мамо та сестро моя!”…
15 Де ж тоді та надія моя? А надія моя, — хто побачить її?
16 До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху…”