1 Була б даремною надія його упіймати, адже лише один його вигляд валить на землю.
2 Немає такого сміливого, хто вирішив би його потривожити… А хто може встояти переді Мною?‥
3 Ніхто не може виступити проти Мене, й залишитись неушкодженим, – адже все, що є під небесами, Моє!‥
4 Не можу промовчати й щодо окремих частин тіла, про його незрівнянну силу й красу.
5 Хто би наважився відкрити поверхню його покриття, або хто насмілився б наблизитись до його подвійних щелеп?
6 Хто відкриє брами його пащі? Ряди його зубів викликають невимовний жах.
7 Його спина – то ряди щитів, щільно з’єднаних між собою й запечатаних, наче кременем.
8 Вони один до одного так притиснуті, що не проникає поміж них навіть повітря, –
9 кожен міцно з’єднаний з іншими, тому всі вони щільно тримаються разом, наче моноліт.
10 Коли він чхне, то спалахує блискавка, а його очі – наче сяйво зірниць.
11 З його пащі виходять палаючі смолоскипи й сиплються іскри вогню.
12 З його ніздрів виривається, подібна до диму пара, немов з киплячого котла на вогнищі.
13 Його подих – жевріюче вугілля, а з його пащі виходить полум’я.
14 У його шиї приховується могутність, – від нього втікає навіть сам страх.
15 Всі м’язи його тіла щільно прилягають наче нерухомо відлиті на ньому.
16 Його серце, наче вилите з каменю, воно тверде, як долішній жорновий камінь.
17 Коли він піднімається, то тремтять навіть найсміливіші й ховаються від страху.
18 В боротьбі з ним меч відскакує, – нічого не вдіють ні спис, ні стріли, ні кольчуга.
19 Адже для нього залізо – що солома, а мідь – як трухляве дерево.
20 Жодна стріла не примусить його втікати, а каміння з пращі для нього – все рівно що полова.
21 Дубова палиця – що тростина, а над занесеним списом він кепкує.
22 Його черево покрите, наче гострими черепками, – він борознить ними болото.
23 Наче казан, він приводить до кипіння безодню, а море перетворює на котел з киплячим зіллям.
24 За собою він залишає сяючий слід, – видається, що безодня посивіла.
25 Рівного йому безстрашного створіння, на землі немає.
26 На все найвище він дивиться спогорда, оскільки сам є царем над усім створінням.
1 Тож надія твоя неправдива, — на сам вигляд його упадеш.
2 Нема смільчака, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
3 Хто вийде навпроти Мене — й буде цілий? Що під небом усім — це Моє!
4 Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.
5 Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?
6 Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!
7 Його спина — канали щитів, поєднання їх — крем’яная печать.
8 Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.
9 Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.
10 Його чхання засвічує світло, а очі його — як повіки зорі світової!
11 Бухає полум’я з пащі його, вириваються іскри огненні!
12 Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.
13 Його подих розпалює вугіль, і бухає полум’я з пащі його.
14 Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
15 М’ясо нутра його міцно тримається, — воно в ньому тверде, не хитається.
16 Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
17 Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
18 Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
19 За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу деревину!
20 Син лука, стріла , не примусить утікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
21 Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
22 Під ним гостре череп’я, — лягає на гостре, немов у болото.
23 Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.
24 Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.
25 Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
26 він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір’ям!”