Йов: Моє життя лише подув вітру
1 Хіба доля людини на землі не підневільна, як військова служба, а його дні, – не є наче дні наймита?
2 Як невільник, вона прагне вечірньої тіні і, як наймит, чекає своєї заплати.
3 Така й моя доля: місяці марноти й визначені мені ночі болю…
4 Коли я лягаю, то питаю: Коли я вже встану? А та ніч тягнеться, і я просто лежу сповнений тривогою, аж до ранку.
5 Моє тіло вкрилось червою та струпами , мов земляною корою; моя шкіра тріскається та гноїться.
6 Мої дні минають швидше за ткацького човника й безнадійно щезають.
7 Тож згадай, що моє життя – лише подув вітру, і мої очі вже ніколи не побачать добробуту.
8 Незабаром мене не побачить навіть око Того, Хто постійно мене бачить. Твої очі, Господи, шукатимуть мене, але мене вже не буде.
9 Наче хмара, що розвіюється й зникає, так стається із тим, хто сходить до шеолу, – він звідти вже більше не виходить.
10 Він ніколи не повернеться до власного дому, і місце, де він жив, його не впізнає.
11 Тому я не можу більше стримувати моїх уст, а говоритиму в жалю мого духа, і скаржитимусь у гіркоті своєї душі.
12 Хіба я є морем, чи якоюсь морською потворою, що Ти ставиш проти мене вартових?
13 Іноді я кажу: Мене потішить моя постіль, нехай моє ліжко забере мої роздуми.
14 Але Ти мене лякаєш снами і викликаєш у мене тривогу привидами…
15 Тоді я волів би, щоб мене задушили, – краще вже смерть, ніж біль у кістках.
16 Мені обридло життя, – не буду ж я жити вічно. Залиши мене, адже мої дні – марнота.
17 Бо що таке людина, що Ти її так звеличив, і приділяєш їй стільки уваги?
18 Ти відвідуєш її щоранку, і щохвилини випробовуєш її?
19 Коли, нарешті, Ти відвернешся від мене, і відпустиш мене, аби я міг хоч проковтнути свою слину?
20 Навіть якщо я згрішив, то що я тим заподіяв Тобі, Стороже над людьми? Для чого Ти мене перетворив у Свою мішень, що я став для себе тягарем ?
21 І чому Ти не прощаєш мого гріха й не зітреш моєї провини? Адже коли я незабаром ляжу в землю, Ти почнеш мене шукати, – та мене вже не буде…
Наші дні — як дні наймита
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військовій? І його дні — як дні наймита!..
2 Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили…
4 Коли я кладусь, то кажу: “Коли встану?” І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку…
5 Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка…
6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони…
7 Пам’ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра…
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене…
9 Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол , не виходить,
10 не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його…
Я обридив життям
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:
12 Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?
13 Коли я кажу: “Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере”,
14 то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене…
15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.
16 Я обридив життям … Не повіки ж я житиму!.. Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!..
17 Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?
18 Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш…
19 Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
20 Я згрішив… Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягарем?
21 І чому Ти не простиш мого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, — та немає мене…”