Божий гнів на Єрусалим
1 О, яким же мороком у Своєму гніві Господь вкрив дочку Сіону! Він з небес на землю скинув розкіш Ізраїлю, і навіть не згадав у день Свого гніву підніжок Свого престолу.
2 Господь нещадно знищив всі поселення Якова, – у Своєму обуренні Він зруйнував фортеці Юдиної дочки, – скинув на землю, зганьбивши, все царство і його можновладців.
3 У запалі Свого гніву знищив усю потугу Ізраїлю, – відвернув перед ворогом Свою правицю захисту, запаливши проти Якова, ніби полум’я вогню, що все навколо пожирає.
4 Він натягнув тятиву Свого лука, наче ворог, – зміцнив Свою правицю, немов противник, і знищив усе, що тішило мої очі. Його гнів спалахнув, як вогонь, і знищив намети дочки Сіону.
5 Господь уподібнився до ворога, що погубив Ізраїль, – зруйнував його фортеці, знищив його палаци, примноживши в дочки Юди голосіння та смуток.
6 Він розібрав Свою огорожу, – як навколо саду, спустошив Намет Своїх зборів, – Господь допустив, аби в Сіоні забули про свята й суботи. В запалі Свого гніву відкинув і царя, і священика.
7 Господь уневажнив Свого жертовника, зрікся Свого Святилища, передавши у руки ворогів мури його фортець. Було чути вигуки ворогів у Господньому Храмі, як у святкові дні.
8 Господь вирішив знищити стіни дочки Сіону. Він простягнув мірний шнур, не стримавши Своєї руки від руйнування, – вкрив жалобою башти і стіни, – вони разом хиляться до остаточного зруйнування.
9 Западаються в землю єрусалимські брами, – Він знищив і поламав їхні засуви. Його цар та можновладці нині серед чужих народів. Ніхто не навчає законів, а його пророки не отримують видінь від Господа.
10 Мовчки сидять на землі люди похилого віку Сіонської дочки. Посипавши порохом свої голови, вони одягнулись у веретища. А єрусалимські дівчата, схиливши низько свої голови, дивляться додолу.
Сльози пророка за Єрусалимом
11 Сліпнуть від сліз мої очі, перевертається все моє нутро, – серце розривається від болю , коли бачу, як гинуть дочки мого народу, і знемагають на міських майданах діти й навіть немовлята.
12 Своїх матерів вони зі сльозами просять: Дай їсти, дай пити! Знесилені, вони, наче поранені, вмирають на грудях своїх матерів на всіх майданах міста…
13 Що тобі сказати, або до чого тебе уподібнити, єрусалимська дочко? До чого тебе прирівняти, аби можна було тебе потішити, дівчино, – дочко Сіону? Адже твоє нещастя стало таким великим, як море! Хто в змозі тебе оздоровити?
14 Твої пророки провіщали тобі марноту й фальш, – вони не відкривали твого беззаконня, аби таким чином відвернути від тебе неволю. Їхні провіщення – порожнеча, що спричинила твоє вигнання.
15 Від здивування сплескують над тобою руками всі перехожі дорогою, – посвистують і хитають головами щодо дочки Єрусалима: Хіба це може бути те місто, про яке говорили: Вінець краси, радість усієї землі?!
16 Всі твої вороги відкривають проти тебе в знущанні свої роти, посвистують і скрегочуть зубами, говорячи: Нарешті ми його проковтнули, – настав день, якого ми так очікували! Ми таки дочекалися й самі побачили!
17 Господь здійснив те, що задумав, – Він виконав Своє провіщення, яким застерігав від давніх-давен, – нещадно знищив, дозволивши ворогові зловтішатись над тобою. Він зміцнив силою твоїх гнобителів.
18 Тож від усього серця волайте до Господа, мури Сіонської дочки, заливайтесь сльозами вдень і вночі! Не дозволяйте собі відпочинку, і нехай не висихають ваші очі.
Бідкання Сіонської дочки
19 Вставай, голоси вночі на початку кожної сторожі, – нехай до вмлівання твого серця ллються твої сльози перед Господом, – здіймай до Нього свої руки й молись про долю своїх дітей, знесилених голодом й вмираючих на розі кожної вулиці.
20 Зглянься, Господи, й подивися, на кого Ти спровадив таке горе! Невже жінки мають їсти плід свого лона, – вигодованих ними немовлят? Невже мають бути вбитими в Господній Святині священики й пророки?
21 Адже лежать мертвими на вулицях діти й люди похилого віку. Мої дівчата і мої юнаки полягли від меча, – Ти знищив їх у день Твого гніву, нещадно караючи усіх підряд…
22 Ти скликав, як на день свята, всі мої довколишні жахи. Тому в день Господнього гніву не залишилось нікого, хто міг би врятуватись, або втекти; всіх, кого я випестила й зростила, – бідкається Сіонська дочка, – усіх мій ворог вигубив.
Спустошення Єрусалиму
1 Як захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм, —
2 понищив Господь, не помилував житла всі Яковові… Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його…
3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг , правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере!
4 Він нап’яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе , що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь…
5 Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, — і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!
6 Понищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого…
7 Покинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, — вороги зашуміли в Господньому домі, немовби святкового дня!
8 Задумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур’я та мур, — вони разом ослабли…
9 Її брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви… Її цар і князі її серед поганів… Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа…
10 Сидять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили…
11 Повипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських.
12 Вони квилять своїм матерям: “Де пожива й вино?” І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів…
13 Що засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, — хто тебе полікує?
14 Пророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, — для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання…
15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть : “Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі?”
16 Усі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: “Ми пожерли її… Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!”…
17 Учинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх…
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя!
19 Уставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!..
20 Споглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було , щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?
21 Лежать на землі на вулицях рядом юнак та старий… Попадали діви мої та мої парубки від меча, — Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя…
22 Ти викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, — і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була…