1 Сину мій, бережи мої слова, – заповіти мої заховай у себе!
2 Зберігай мої настанови й мої повчання, як зіницю свого ока, – і будеш жити!
3 Прив’яжи їх до своїх пальців, напиши їх на таблиці свого серця.
4 Скажи мудрості: Ти моя сестра! А розум назви своїм приятелем,
5 аби вони вберегли тебе від іншої жінки, – від чужої, яка підлещується своїми звабливими словами.
6 Якось я дивився у вікно свого дому. Крізь ґрати вікна,
7 я побачив ще недосвідчених. Серед молодих людей зауважив нерозважливого юнака,
8 який проходив перехрестя вулиць, й повернув у напрямку її дому, – це було
9 в сутінках вечірньої пори, і настанні темряви чорної ночі.
10 Аж ось назустріч йому вийшла жінка в одязі повії, з підступним серцем,
11 галаслива і настирлива, – таким удома не сидиться, –
12 то вона якийсь час чатує на вулиці, то знову на майдані, або на розі перехрестя вулиць.
13 Вона схопила його, поцілувала, і з безсоромним виразом свого обличчя заговорила до нього:
14 У мене мирна жертва, – сьогодні я сповнила свої обітниці.
15 Тому, жадаючи тебе, я вийшла тобі назустріч, і знайшла тебе!
16 Я прибрала свою постіль килимами, прикрасила барвистими єгипетськими покривалами.
17 Спальню свою запашила миррою, алоє та корицею.
18 Заходь, будемо насолоджуватися любов’ю аж до ранку, забавляючись коханням,
19 адже мого чоловіка немає вдома, позаяк він подався в далеку дорогу.
20 Взяв він із собою торбину з грошима, тому повернеться додому не раніше дня повного місяця.
21 Своїми звабливими словами затягла його, – заманила його своїми облесливими устами.
22 Він відразу ж пішов за нею, – подався наче віл на заріз, як нерозумний звір у розставлену пастку.
23 Поки стріла не прошиє його печінку, він спішить у сильце, наче пташка, не усвідомлюючи, що йде на загибель…
24 Тож тепер послухайте мене, діти, – будьте уважні до слів моїх уст.
25 Хай твоє серце, сину , не збочує на її дороги, не блукай її стежками.
26 Адже багатьох вона вже повалила пораненими, – чимало сильних погублені нею.
27 Її дім, – це дорога до шеолу, що провадить до покоїв смерті.
Блудниця — на життя твоє пастка
1 Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в очах твоїх та зіниця,
3 прив’яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!
4 На мудрість скажи: “Ти сестра моя!”, а розум назви: “Мій довірений!”
5 щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м’якенькі слова.
6 Бо я визирав був у вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
7 і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось , позбавлений розуму,
8 проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.
10 Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,
11 галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:
12 раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона…
13 І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 “У мене тепер мирні жертви, — виповнила я сьогодні обіти свої!
15 Тому‑то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, — і знайшла я тебе!
16 Килимами я вистелила своє ложе, — тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
17 постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном…
18 Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов’ю натішимось ми!
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 вузлик срібла він узяв у свою руку, — хіба на день повні поверне до дому свого…”
21 Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила, —
22 він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув’язнення,
23 як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка …
24 А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
25 Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,
26 бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!
27 Ї ї дім — до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат…