Псалом 72
1 Соломона.
Боже, навчи Своєму правосуддю царя, й Своєї справедливості сина царя,
2 щоб він судив Твій народ у правді, і вбогих Твоїх – справедливо.
3 Нехай принесуть гори народові мир, а пагорби – справедливість.
4 Він судитиме бідних з народу, помагатиме вбогим і впокорить гнобителя.
5 Тебе боятимуться, поки існують сонце і місяць – з покоління в покоління.
6 Він (цар ) зійде, як дощ на скошену луку, – немов злива, що зрошує землю.
7 За його днів процвітатиме справедливість і тривалий мир, доки триває світло місяця.
8 Він буде владарювати від моря й до моря, і від Ріки аж до кінців землі.
9 Перед ним схиляться на коліна мешканці пустелі, а його вороги лизатимуть порох.
10 Царі Таршішу й островів принесуть дари, царі Шеви і Севи даватимуть гостинці.
11 Йому поклоняться всі царі, – йому служитимуть усі народи.
12 Тому що він заступатиметься за волаючого знедоленого, – за вбогого, якому нема кому допомогти.
13 Він співчуватиме слабому і знедоленому, і рятуватиме нужденних.
14 Він захистить їхнє життя від кривди й насильства, оскільки їхня кров дорога в його очах.
15 Нехай же він (цар ) живе й отримує золото з Шеви! За нього постійно будуть молитися, прикликаючи щодня на нього благословення.
16 В краю буде надлишок хліба – аж до шпилів гір. Колосся його врожаїв будуть шуміти, як дерева Лівану, а люди , що житимуть у місті, будуть цвісти як трава на полі.
17 Нехай запам’ятається його ім’я в віках! Його ім’я процвітатиме, поки сяятиме сонце. В ньому благословляться всі люди . Всі народи його прославлятимуть.
18 Благословенний Господь Бог, Бог Ізраїлю – Єдиний, що творить чудеса!
19 Благословенне Його славне Ім’я навіки! Вся земля нехай наповниться Його славою! Амінь! Амінь!
20 Закінчились молитви Давида, сина Єссея.
1 Псалом Асафів.
Поправді Бог добрий Ізраїлеві, Бог — для щиросердих!
2 А я, — мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої,
3 бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, —
4 бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів.
6 Тому то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля,
7 вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися,
8 сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно:
9 свої уста до неба підносять, — а їхній язик по землі походжає!..
10 Тому то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду
11 та й кажуть: “Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість,
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє ?”
13 Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої,
14 і ввесь день я побитий, і щоранку покараний…
15 Коли б я сказав: “Буду так говорить, як вони”, то спроневірився б я поколінню синів Твоїх.
16 І роздумував я, щоб пізнати оте, — та трудне воно в очах моїх,
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
18 направду, — Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!
19 Як вони в одній хвилі спустошені, згинули, пощезали від страхів!
20 Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!
21 Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле,
22 а я, немов бидло, й не знаю, — я перед Тобою худобою став!..
23 Та я завжди з Тобою, — Ти держиш мене за правицю,
24 Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене!
25 Хто є мені на небесах, окрім Тебе ? А я при Тобі на землі не бажаю нічого !
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
27 бо погинуть ось ті, хто бокує від Тебе, понищиш Ти кожного, хто відступить від Тебе!
28 А я, — близькість Бога для мене добро, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіщати про всі Твої чини!