Жалоба за Авесаломом
1 Цар розгублено затремтів. Він піднявся у верхню світлицю над брамою і заголосив. Рухаючись по кімнаті, він постійно повторював: Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я вмер замість тебе! Авесаломе, сину мій, сину мій!
2 Йоава повідомили, що цар плаче та голосить за Авесаломом.
3 Тож радість перемоги того дня перетворилась у жалобу для всього війська, оскільки всім стало відомо, що цар тужить за своїм сином!
4 Повертаючись у той день після битви у свої міста, воїни входили крадькома, як прокрадаються солдати, котрі відчувають сором, як ніби вони втекли з поля бою.
5 А в той час, затуливши своє обличчя руками, цар у повний голос кричав: Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, мій синку, сину мій!
Йоав докоряє Давиду
6 Тоді Йоав увійшов у царську кімнату, і сказав: Ти нині знеславив усіх твоїх воїнів, котрі сьогодні врятували твоє життя, життя твоїх синів і твоїх дочок, а зрештою й життя твоїх жінок та життя твоїх наложниць!
7 Напевно, ти любиш тих, котрі тебе ненавидять, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти сьогодні показав, що твої воєначальники й твої воїни для тебе нічого не значать. Я тепер зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні загинули, то це ти вважав би правильним!
8 Тож устань, вийди й щиро звернися з підбадьоренням до своїх воїнів, бо присягаюсь Господом, якщо негайно ти не вийдеш, то протягом ночі з тобою не залишиться жодного чоловіка! А це обернеться найгіршим лихом за всі нещастя, які доводилось тобі переживати від твоєї молодості й дотепер!
Повернення Давида до Єрусалима
9 Після цих слів цар устав, і зайняв своє місце у брамі, а всьому військові повідомили, говорячи: Нарешті цар сидить на своєму місці у брамі! Тоді усе військо вишикувалось перед царем, в той час як Ізраїльтяни-заколотники розбіглись до своїх поселень.
10 Так сталося, що весь народ в усіх Ізраїлевих племенах почав ремствувати, говорячи: Цар нас рятував з рук наших ворогів; він нас спас із рук филистимців, а тепер він у вигнанні з краю через Авесалома;
11 Авесалом, якого ми помазали царем над нами, загинув у битві, – тож тепер чому ви зволікаєте й не повертаєте царя?
12 Дізнавшись про це , цар Давид послав до священиків Садока та Авіятара, таке звернення: Поговоріть зі старійшинами Юди і запитайте їх: Чому ви повинні виявитись останніми з тих, котрі хочуть повернути царя в його палац, адже розмови всього Ізраїлю доходять до царя, та до його родини?!
13 Ви є моїми братами, моєю кісткою та моїм тілом, тож чому ви маєте бути останніми щодо повернення царя?
14 Скажіть також Амасі: Хіба ти не моя кість і моє тіло? Нехай покарає мене Бог і ще додасть, якщо ти не будеш у мене воєначальником війська в усі дні замість Йоава!
15 Таким чином він схилив нащадків Юди, – всіх до одного чоловіка. Тож вони послали до царя сказати: Повертайся назад з усіма своїми слугами!
16 Повертаючись, цар прибув до Йордану. Юдеї ж вийшли в Ґілґал, аби зустріти його і переправити царя через Йордан.
17 З юдеями, назустріч з царем Давидом, поспішив і веніямінець Шімей, син Ґери, з Бахуріма.
18 З ним було тисяча веніямінців, у тому числі й Ціва, колишній слуга родини Саула, разом зі своїми п’ятнадцятьма синами та з двадцятьма своїми слугами. Вони перейшли по інший бік Йордану ще до приходу царя.
Милосердя Давида до Шімея
19 А перейшли брід з метою переправити родину царя, і таким чином послужити йому. Перед тим як цар мав переправитись через Йордан, Шімей, син Ґери, впав перед царем,
20 і сказав цареві: Нехай мій володар не вважає мене винуватим і не пам’ятає тієї провини, яку твій слуга вчинив у той день, коли мій володар, цар, виходив з Єрусалима, і нехай цар не бере того близько до свого серця!
21 Адже твій слуга усвідомлює, який гріх я учинив, тому я сьогодні прийшов першим з усього Йосифового племені, аби зустріти мого володаря, царя.
22 Тоді син Церуї, Авішай, у відповідь сказав: Хіба Шімей не заслуговує смерті за те, що він проклинав Господнього помазаника?!
23 Але Давид сказав: Що мені з вами робити, сини Церуїни, адже ви зараз поводитесь як мої противники! Сьогодні не повинно загинути жодної людини в Ізраїлі. Невже я мав би забути, що відтепер я знову цар над Ізраїлем?
24 І, звертаючись до Шімея, цар сказав: Ти не помреш! І цар у цьому йому заприсягнувся.
Зустріч Давида із Мефівошетом
25 Назустріч із царем прийшов і Мефівошет, онук Саула. З того часу як цар пішов з Єрусалима і до його щасливого повернення, він не мив своїх ніг, не підстригав своєї бороди, і не прав свого одягу.
26 Так сталося, що коли нині він прийшов з Єрусалима для зустрічі з царем, то цар запитав його: Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?
27 А той відповів: Володарю мій, царю! Мене обманув мій слуга! Адже твій слуга сказав йому : Засідлай мені осла , я сяду на нього, та поїду з царем! – адже тобі відомо, що твій слуга кульгавий.
28 Він же очорнив твого слугу перед моїм володарем царем, тоді як мій володар, цар є як Божий ангел! Тож тепер роби, що вважаєш правильним.
29 Хоч уся родина мого батька не могла очікувати нічого від мого володаря, царя, як тільки приречення на смерть, ти помістив твого слугу між тими, котрі споживають їжу за твоїм столом, – тож яке я маю право ще чогось для себе вимагати від царя?
30 А цар відповів йому: Для чого усі ці розмови? Ось моє рішення: Ти і Ціва маєте поділити між собою поля Саула !
31 Але Мефівошет відповів цареві: Нехай він хоч і все забирає, – головне, що мій володар, цар, щасливо повернувся до свого дому!
Давид віддячує Барзіллаю
32 Так само й гілеадець Барзіллай прийшов з Роґеліма, й пішов з царем до Йордану, аби переправити його через Йордан.
33 Барзіллай був людиною дуже похилого віку, оскільки прожив вісімдесят років. Як досить заможна людина, він забезпечував царя харчами, коли той жив у Маханаїмі.
34 Цар сказав Барзіллаю: Йди, будь ласка, зі мною, – тепер я потурбуюсь про тебе в Єрусалимі.
35 Але Барзіллай відповів цареві: Скільки років життя мені ще залишилось , аби мені йти з царем у Єрусалим?!
36 Мені тепер вже вісімдесят. Хіба я здатний ще відрізняти добре від поганого? Хіба твій слуга ще відчуватиме смак їжі та пиття? Хіба я зумію ще насолоджуватись мелодіями співаків і співачок? Для чого твій слуга надалі мав би бути тягарем для мого володаря, царя?!
37 Ще трошки твій слуга проведе царя за Йорданом, – проте, за що цар мав би віддячувати мені такою нагородою?
38 Краще дозволь твоєму слузі повернутись, аби я міг померти в своєму родинному місті неподалік гробу мого батька та моєї матері. А от мій син, твій слуга Кімгам, – нехай він піде далі з моїм володарем, царем; учини йому те, що вважаєш за краще!
39 І цар відповів: Гаразд, нехай зі мною йде Кімгам, і я зроблю для нього все, що ти вважаєш за краще, – все, що тільки побажаєш, я зроблю заради тебе…
40 Отже, спочатку перейшов Йордан весь озброєний народ, після чого перейшов і цар. Потім цар поцілував Барзіллая і, прощаючись , поблагословив його; таким чином, той повернувся у свою місцевість.
41 Далі цар вирушив у Ґілґал. З ним йшов і Кімгам; за царем рухалось також усе Юдейське військо та половина воїнів Ізраїлю.
Суперечка Юдеїв з Ізраїльтянами
42 Незабаром прийшли до царя і всі інші Ізраїльтяни. Вони запитали царя: Чому це наші брати, мужі Юди, крадькома переправили царя з його родиною і всіма людьми Давида через Йордан?
43 На це всі Юдеї відповіли Ізраїльтянам: А тому, що цар нам близький родич. Тож чому ви через це гніваєтесь на нас? Хіба цар нас чимось пригощав, чи ми отримали від нього якісь подарунки?
44 І все ж Ізраїльтяни сказали Юдеям: Нас у царстві є десять частин, а тому й Давид – більше наш, ніж ваш! Навіщо ви так зневажили нас? Хіба ж не від нас вийшло перше слово, щоб повернути нашого царя? Але докази (аргументи ) Юдеїв були сильнішими, ніж аргументи Ізраїльтян.
1 Цар був глибоко зворушений. Він піднявся у верхню кімнату над брамою і заплакав, і так говорив, коли йшов: Сину мій, Авесаломе, сину мій, сину мій, Авесаломе! Хто б мені завдав смерть замість тебе? Я замість тебе, Авесаломе, сину мій, сину мій!
2 І Йоавові сповістили, повідомляючи: Ось цар плаче і ридає над Авесаломом! 3 І в той день спасіння перейшло в плач для всього народу, тому що народ у той день почув, що говорили: Цар сумує за своїм сином! 4 І в той день народ, коли заходив у місто, прокрадався так, як прокрадається народ, який відчуває сором, втікаючи під час битви. 5 А цар заховав своє обличчя, і цар заволав гучним голосом, проказуючи: Сину мій, Авесаломе, Авесаломе, мій сину! 6 Тоді Йоав увійшов у дім до царя, і сказав: Ти сьогодні засоромив обличчя всіх твоїх рабів, які сьогодні врятували тебе, душу твоїх синів, твоїх дочок, душу твоїх жінок і твоїх наложниць, 7 щоб полюбити тих, які тебе ненавидять, і ненавидіти тих, які тебе люблять! Сьогодні ти виявив, що твої старійшини і слуги є нічим, бо я сьогодні зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні були мертвими, то тоді правильним було б у твоїх очах! 8 Тож тепер, уставши, вийди і заговори до серця твоїх рабів, бо я поклявся в Господі, що коли сьогодні ти не вийдеш, то цієї ночі з тобою не залишиться нікого! Ти зрозумій, що це тобі буде гіршим від усього зла, яке спіткало тебе від твоєї молодості аж до тепер! 9 І цар устав, і сів у брамі, і сповістили всьому народові, кажучи: Ось цар сидить у брамі! І весь народ вийшов перед царя.
А Ізраїль розбігся, кожний до свого поселення. 10 І весь народ сперечався в усіх племенах Ізраїля, кажучи: Цар Давид спасав нас від усіх наших ворогів, і він вирвав нас з руки филистимців, а тепер він втік із землі й зі свого царства від Авесалома. 11 Авесалом, якого ми помазали над нами, помер у битві, тож тепер навіщо ви мовчите, щоб повернути царя! І розмови всього Ізраїля дійшли до царя.
12 І цар Давид послав до Садока і до Авіятара, священиків, кажучи: Скажіть старійшинам Юди, запитуючи: Чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім? — слово всього Ізраїля дійшло до царя! 13 Ви, мої брати, мої кості та ви моє тіло, тож чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім? 14 Тож скажете Амессаю: Хіба ти не моя кість і моє тіло? І тепер це нехай мені зробить Бог і це додасть, якщо ти не будеш командиром війська переді мною в усі дні — замість Йоава! 15 І він прихилив серце кожного чоловіка Юди, як одного чоловіка. Тож вони послали до царя, закликаючи: Поверніться, ти і всі твої раби! 16 І цар повернувся, і прийшов до Йордану, а мужі Юди прийшли в Ґалґал, аби вийти назустріч цареві, щоб перевести царя через Йордан.
17 І поспішив Семей, син Ґира, нащадка Веніаміна, з Вауріма, і спустився з мужами Юди назустріч цареві Давидові, 18 а з ним — тисяча мужів з племені Веніаміна і Сіва, слуга дому Саула, і з ним — п’ятнадцять його синів та двадцять його рабів. І вони пішли прямо до Йордану перед царем, 19 і допомагали в службі переведення царя, і він перейшов брід, щоб перенести дім царя і чинити те, що правильне в його очах.
Семей, син Ґири, упав долілиць перед царем, коли він переходив Йордан, 20 і сказав цареві: Хай мій володар не роздумує над беззаконням! Не згадуй те, що твій раб згрішив у той день, коли мій володар цар виходив з Єрусалима, щоб цар поклав до свого серця! 21 Адже твій раб зрозумів, що я згрішив, і ось я сьогодні прийшов раніше від кожного дому Йосифа, щоб вийти назустріч моєму володареві-царю. 22 А син Саруї Авеста у відповідь сказав: Хіба не через це буде вбитий Семей? Адже він прокляв Господнього помазаника! 23 Та Давид сказав: Що мені й вам, сини Саруї, що ви сьогодні стали мені за зрадника? Сьогодні не буде вбито жодного чоловіка з Ізраїля, бо я не знав, чи сьогодні царюватиму над Ізраїлем. 24 А Семеєві цар сказав: Не помреш! І цар дав йому клятву.
25 Назустріч цареві вийшов і Мемфівостей, син Йонатана, сина Саула. Він не доглядав за своїми ногами і не обрізував нігтів, і не голився, і не прав свого одягу від того дня, коли пішов цар, і аж до дня, коли він прибув у мирі. 26 І сталося, коли він увійшов у Єрусалим для зустрічі із царем, то цар запитав його: Як це, що ти не пішов зі мною, Мемфівостею? 27 А Мемфівостей йому відповів: Володарю мій, царю, мене обманув мій раб! Бо твій слуга сказав йому: Засідлай мені осла і сяду на нього, і піду із царем! — бо твій раб кульгавий. 28 Він же обманув твого раба перед моїм володарем-царем, а мій володар-цар, як Божий ангел! Тож зроби, що добре у твоїх очах, 29 бо весь дім мого батька не був іншим , хіба що приреченими на смерть перед моїм володарем-царем, а ти поставив твого раба між тими, які їдять при твоєму столі! І яке в мене ще оправдання, щоб мені ще кликати до царя? 30 А цар відповів йому: Навіщо ще говориш твої слова? Я сказав: Ти і Сіва поділите поле! 31 Та Мемфівостей промовив до царя: Нехай візьме все, бо мій володар-цар повернувся в мирі до свого дому!
32 І Верзеллій, ґалаадець, прийшов з Роґелліма, і перейшов із царем Йордан, щоб перевести його через Йордан. 33 Верзеллій — дуже старий чоловік, вісімдесятилітнього віку, і він годував царя, коли той жив у Манаїмі, оскільки був дуже великою людиною. 34 І сказав цар Верзеллієві: Ти перейдеш зі мною, і прогодую зі мною твою старість у Єрусалимі. 35 А Верзеллій сказав цареві: Скільки днів літ життя мені, що я піду із царем у Єрусалим? 36 Я сьогодні є вісімдесятилітнього віку, не пізнаю між добром і злом. Хіба твій раб ще куштує те, що їсть чи п’є? Чи ще почую голос співаків і співачок? Навіщо твій раб надалі буде тягарем для мого володаря-царя! 37 Ще трохи пройде твій раб за Йордан із царем, та чому цар віддячується мені цією відплатою? 38 Нехай же сидить твій раб, і помру в моєму місті біля гробниці мого батька і моєї матері. А ось твій раб Хамаам перейде з моїм володарем-царем, тож учини йому те, що добре у твоїх очах! 39 Гаразд , нехай зі мною перейде Хамаам, — сказав цар, — і я вчиню йому те, що добре у твоїх очах, і все, що тільки зажадаєш від мене, тобі вчиню. 40 Тож весь народ перейшов Йордан, і цар перейшов. Цар поцілував Верзеллія і поблагословив його, і він повернув до своєї місцевості. 41 І перейшов цар у Ґалґал, і з ним перейшов Хамаам і весь народ Юди, який переходив із царем, і половина народу Ізраїля.
42 І ось кожний чоловік Ізраїля прийшов до царя, і вони сказали цареві: Як це тебе вкрали наші брати, кожний чоловік Юди, і вони перевели царя і його сім’ю через Йордан, і з ним — усіх мужів Давида? 43 І промовив кожний чоловік Юди до ізраїльського чоловіка, і сказали: Тому що близький мені цар, і навіщо ти так розгнівався за цю справу? Хіба ми їли їжу царя, чи він дари роздавав, чи виділив нам частку? 44 А у відповідь чоловік Ізраїля сказав чоловікові Юди: Десять часток у мене в царя! Та хіба я первородний, чи ти? А в Давиді я — понад тебе! І навіщо це ти мене образив? Тож не порахувалися з моїм першим словом, щоб мені повернути царя! І твердішим було слово чоловіка Юди, ніж слово чоловіка Ізраїля.