Суддя Їфтах
1 Їфтах з Гілеаду був могутнім воїном. Він був сином жінки-розпусниці, хоч його батьком був ізраїльтянин Гілеад.
2 Але й законна дружина Гілеада народила йому синів. І коли сини Гілеада від його дружини повиростали, то прогнали Їфтаха з такими словами: Ти не матимеш долі в спадщині нашого батька, тому що ти народжений від іншої жінки!
3 Тому Їфтах утік від своїх братів, і поселився в краю Тов. Навколо Їфтаха збирались усякі негідники й звершували злочинні наскоки.
4 Так сталося, що за якийсь час аммонійські племена почали воювати з Ізраїлем.
5 Коли ж аммонійці стали нападати на Ізраїль, то гілеадські старійшини пішли в край Тов, аби запросити Їфтаха,
6 Вони сказали Їфтахові: Повернись, стань нашим вождем, і будемо разом воювати з аммонійськими племенами!
7 Але Їфтах відповів гілеадським старійшинам: Хіба то не ви мене зненавиділи, прогнавши мене з батьківського дому? Чому ж ви прийшли до мене тепер, коли ви зазнали утисків?
8 А гілеадські старійшини відповіли Їфтахові: Тому тепер ми й звертаємось до тебе, аби ти пішов з нами, та воював з аммонійськими племенами як наш вождь на чолі всіх мешканців Гілеаду!
9 Однак Їфтах перепитав гілеадських старійшин: Якщо ви повертаєте мене, щоб воювати з аммонійцями, і Господь видасть їх мені, то чи й після того я залишатимусь вашим вождем?
10 Господь нехай буде Свідком між нами, – запевнили гілеадські старійшини Їфтаха, – якщо ми не зробимо так, як ти кажеш!
11 Тож Їфтах пішов зі старійшинами Гілеаду, й народ настановив його над собою главою та вождем. Їфтах повторив усі свої слова перед Господом у Міцпі.
12 Після цього Їфтах направив до царя аммонійських племен послів зі словами: Що ти маєш проти мене, вдершись у мій край, аби воювати проти мене?
13 А цар аммонійських племен відповів послам Їфтаха: Тому що Ізраїль по дорозі з Єгипту захопив мої землі від Арнону й до Яббоку, – аж до самого Йордану. Тож поверни мені ті землі добровільно.
14 Але Їфтах знову відправив послів до аммонійського царя
15 з такими словами: Так говорить Їфтах: Не захоплював Ізраїль ні моавської землі, ні краю аммонійців!
16 Адже після свого виходу з Єгипту Ізраїль мандрував пустелею аж до Червоного моря і дійшов до Кадеша.
17 Звідти Ізраїль направив послів до едомського царя з проханням: Дозволь мені пройти через твою землю! Але цар Едому не хотів і слухати цього. Тоді він послав до моавського царя, але і той не погодився. Тому Ізраїль затримався в Кадеші.
18 Потім, мандруючи пустелею, він (Ізраїль ) обійшов едомський край та землю Моава, зі східного боку наблизившись до моавської землі, й отаборився з другого боку Арнону, не порушуючи при цьому кордонів Моаву, оскільки Арнон і був моавським кордоном.
19 Звідти Ізраїль відправив послів до аморейського царя Сіхона, що царював у Хешбоні, передати йому прохання Ізраїлю: Дозволь нам пройти через твою землю в наш край.
20 Але Сіхон не повірив Ізраїлю, що той хоче лише пройти його околицею. Тож Сіхон зібрав усе своє військо й, отаборившись в Ягці, почав воювати з Ізраїлем.
21 І Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сіхона й усе його військо в руки Ізраїлю, який їх розгромив. Тож Ізраїль оволодів усім краєм аморейців, котрі мешкали на тій землі.
22 Вони зайняли всю аморейську землю від Арнону і до Яббоку, від пустелі й аж до Йордану.
23 Невже тепер, коли Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморейців заради Свого народу Ізраїлю, ти зможеш знову оволодіти нею?
24 Хіба ти не володієш тим, що дав тобі у володіння твій бог Кемош? Тому все, що віддав нам Господь, наш Бог, – усім тим будемо володіти ми!
25 Хіба ти чимось кращий від моавського царя Валака, Ціппорового сина? Хіба він з’ясовував стосунки з Ізраїлем, або пробував його завоювати?
26 Отже, коли протягом трьохсот років проживав Ізраїль у Хешбоні та в належних до нього околицях, в Ароері та в належних до нього околицях, – тобто в усіх містах, що з обох боків Арнону, – чому ви протягом усього того часу не відбирали землі?
27 Я нічим проти тебе не провинився, тоді як ти здійснюєш проти мене злочин, оголошуючи мені війну. Нехай буде суддею Господь, Який сьогодні розсудить між Ізраїльтянами та аммонійськими племенами!
28 Однак аммонійський цар не прислухався до слів Їфтаха, з якими той звертався до нього.
Обітниця Їфтаха
29 Тоді на Їфтаха зійшов Господній Дух, – він перейшов Гілеад і володіння Манассії, прибув до гілеадської Міцпи, а вже від гілеадської Міцпи вирушив на аммонійців.
30 У той час Їфтах дав перед Господом обітницю в таких словах: Якщо Ти, Господи, дійсно, віддаси аммонійців у мої руки,
31 то коли я повертатимусь після перемоги над аммонійськими племенами, хто лише вийде з дверей мого дому мені назустріч, належатиме Господу, і я принесу його у всепалення.
32 Тож Їфтах виступив проти аммонійців, аби воювати з ними; Господь же віддав їх у його руки.
33 Він наніс їм дуже велику поразку, – від Ароера в напрямку до Мінніту, – захопивши двадцять міст, аж до самого Авель-Кераміму. Таким чином Ізраїльтяни підкорили собі аммонійські племена.
Донька Їфтаха
34 І коли Їфтах наблизився до свого дому в Міцпі, назустріч йому з бубнами й танцями вийшла його дочка. Вона ж у нього була одиначкою, – окрім неї, в нього не було ні сина, ні дочки.
35 Сталося непередбачене , – і тому коли він її побачив, то роздер свій одяг і закричав: Ой горе, донечко моя, ти нанесла мені непоправного удару, зробивши мене найнещаснішим, адже я дав Господу обітницю, і мушу її дотриматись!
36 А вона сказала йому: Таточку мій, раз ти дав таку обітницю Господу, то чини зі мною так, як ти сказав, адже Господь через тебе відплатив твоїм ворогам аммонійцям!
37 При цьому вона попросила свого батька: Перш ніж твоя обітниця буде здійснена, відпусти мене на два місяці, аби я пішла, і, мандруючи по горах разом зі своїми подругами, могла оплакати своє дівоцтво.
38 І він відповів: Іди! Тож він відпустив її на два місяці. Вона пішла зі своїми подругами й оплакувала своє дівоцтво на горах.
39 Після закінчення двох місяців вона повернулась до свого батька, й він виконав відносно неї свою обітницю, так що вона так і не пізнала мужа . І ввійшло в Ізраїлі у звичай таке:
40 щороку ізраїльські дівчата з Гілеаду відправляються на чотири дні оплакувати дочку Їфтаха.
1 Єфта, син Ґалаада, могутній силою. Він був сином жінки-розпусниці, — вона народила Ґалаадові Єфту. 2 І дружина Ґалаада народила йому синів. А коли сини жінки змужніли, то вигнали Єфту, вони сказали йому: Не матимеш спадку в домі нашого батька, бо ти є сином жінки-розпусниці! 3 І Єфта відійшов з-перед обличчя своїх братів, і поселився в землі Тов. До Єфти збиралися прості чоловіки і ходили з ним.
4 І сталося, через деякий час, сини Аммона воювали з Ізраїлем. 5 І сталося, коли воювали сини Аммона з Ізраїлем, то ґалаадські старійшини пішли в землю Тов запросити Єфту, 6 і вони сказали Єфті: Приходь, і будеш нам вождем, і воюватимемо із синами Аммона! 7 Та Єфта відповів ґалаадським старійшинам: Хіба не ви зненавиділи мене, вигнали мене з дому мого батька і відіслали мене від себе? І як це, що ви прийшли до мене, коли зазнали утисків? 8 А ґалаадські старійшини промовили до Єфти: Не так! Тепер ми прийшли до тебе, і ти підеш з нами, і воюватимемо із синами Аммона. І будеш нам головою, усім, хто живе в Ґалааді! 9 А Єфта відповів ґалаадським старійшинам: Якщо повертаєте мене з вами воювати проти синів Аммона, і Господь передасть їх переді мною, то я буду вам головою. 10 Господь буде Той, Хто чує між нами, — сказали ґалаадські старійшини Єфті, — якщо не вчинимо так, за твоїм словом! 11 Тож Єфта пішов зі старійшинами Ґалаада, і вони поставили його над собою головою — за вождя. І виказав Єфта всі слова свої перед Господом у Масифі.
12 Тоді Єфта послав послів до царя синів Аммона, кажучи: Що мені й тобі, що ти прийшов до мене воювати зі мною на моїй землі? 13 А цар синів Аммона сказав послам Єфти: Тому що Ізраїль узяв мою землю, коли він ішов з Єгипту — від Арнона до Явока і аж до Йордану. Тож тепер поверни їх із миром! 14 Із цією вісткою посли повернулися до Єфти.
І знову послав Єфта послів до царя синів Аммона, 15 кажучи: Так говорить Єфта: Не забрав Ізраїль моавської землі, ні землі синів Аммона, 16 коли йшов він з Єгипту, але пішов Ізраїль по пустелі аж до Червоного моря і прийшов аж до Кадиса. 17 І послав Ізраїль послів до царя Едома, кажучи: Ми пройдемо через твою землю. Та не послухав цар Едома, і відіслав до царя моавського, і той також не погодився. Тож Ізраїль осів у Кадисі. 18 Він перейшов по пустелі, обійшов землю Едома та землю Моава, пройшов на схід сонця до землі Моава, і вони отаборилися на другому боці Арнона. Він не заходив у границі Моава, бо Арнон був границею Моава. 19 І послав Ізраїль послів до Сеона, царя Есевона, аморейця, і сказав йому Ізраїль: Пройду через твою землю аж до мого місця. 20 Та не забажав Сеон, щоб Ізраїль пройшов через його околиці. І зібрав Сеон увесь свій народ, отаборився в Яссі й воював з Ізраїлем. 21 І Господь, Бог Ізраїля, передав Сеона і весь його народ в руку Ізраїля, і він розгромив їх. Тож Ізраїль успадкував усю землю Аморея, який жив на тій землі. 22 І успадкував усю околицю Аморея — від Арнона і аж до Явока, від пустелі й аж до Йордану. 23 І тепер, коли Господь, ізраїльський Бог, вигнав аморея з-перед Свого народу Ізраїля, то ти візьмеш у спадок її собі? 24 Хіба не те, що дав у спадок тобі твій бог Хамос, це успадкуєш? А все, що передав перед нами в спадок Господь, наш Бог, цього спадкоємцями будемо ми! 25 Тепер же чи ти кращий від Валака, сина Сепфора, моавського царя? Хіба він дійсно боровся з Ізраїлем, хіба він справді воював із ними 26 при проживанні Ізраїля в Есевоні та в його дочірніх поселеннях , в Язирі та в його дочірніх поселеннях і в усіх містах, які біля Йордану, триста років! Чому ви не спасли їх у той час? 27 Я не згрішив проти тебе, а ти чиниш зі мною зло, воюючи зі мною. Нехай судить Господь, Який сьогодні судить між ізраїльськими синами і між синами Аммона! 28 Та цар синів Аммона не послухався, він не прислухався до слів Єфти, які той відіслав йому.
29 І був на Єфті Дух Господній, і він пройшов землю ґалаадську і Манасії, і перейшов ґалаадську варту, а від ґалаадської варти — на другий бік, до синів Аммона. 30 І дав Єфта обітницю перед Господом, і сказав: Якщо Ти дійсно видаси мені синів Аммона в мою руку, 31 то буде, що хто тільки вийде з дверей мого дому мені назустріч, коли я повернуся в мирі від синів Аммона, то належатиме Господу, і принесу його у всепалення.
32 І перейшов Єфта до синів Аммона воювати з ними, і Господь передав їх у його руки. 33 І він розгромив їх дуже великою поразкою — від Ароіра і аж до підходу в Семоіт, двадцять міст, аж до виноградників Авела. І були посоромлені сини Аммона перед ізраїльськими синами.
34 І прийшов Єфта до Масифи, до свого дому, і ось його дочка вийшла йому назустріч з тимпанами і хорами, а вона — його улюблена, єдина, і не було в нього сина чи дочки, — тільки вона. 35 І сталося, коли він побачив її, то роздер свій одяг і сказав: Горе, дочко моя, на дорозі ти мені стала, поганим стало це в моїх очах, я ж відкрив мої вуста про тебе до Господа і не зможу відвернути! 36 А вона сказала йому: Батьку мій, якщо про мене відкрив ти свої вуста до Господа, чини зі мною так, як вийшло з твоїх уст, тому що для тебе вчинив Господь помсту над твоїми ворогами, над синами Аммона! 37 І вона сказала своєму батькові: Учини зі мною таким чином: дай мені два місяці, і піду, і вийду на гори, і оплачу моє дівоцтво, — я та мої подруги. 38 І він сказав: Іди. І відіслав її на два місяці. І пішла вона та її подруги, і оплакала своє дівоцтво на горах. 39 І сталося, що після закінчення двох місяців вона повернулася до свого батька, і Єфта виконав свою обітницю, яку він дав, і вона не пізнала мужа. І стало заповіддю в Ізраїлі, 40 щоб з року в рік ізраїльські дочки ходили оплакувати дочку Єфти, ґалаадця, — чотири дні на рік.