Йов: До яких пір ви будете завдавати болю моїй душі?
1 Відповідаючи, Йов промовив:
2 До яких пір ви будете завдавати болю моїй душі й катувати мене словами?
3 Ось уже десятий раз ви наді мною знущаєтесь, – невже вам не соромно мене мучити?
4 Адже, якщо я насправді заблукав, то моя провина лежить на мені.
5 Проте, якщо ви, ганьблячи мене, справді хочете наді мною звеличатись,
6 то знайте, що це Бог придавив мене, й розставив навколо мене Свої сіті.
7 І хоч я кричу: Насильство! – немає жодної відповіді. Благаю про допомогу, – та справедливого судочинства немає.
8 Він загородив мені дорогу, так що я не можу перейти; всі мої стежки оточив темрявою.
9 Він мене позбавив честі і зняв вінець з моєї голови.
10 Він звідусіль мене вражає, і я пропадаю, – наче дерево, Він вириває мою надію.
11 Він палає на мене Своїм гнівом, вважаючи мене Своїм ворогом, –
12 прибули Його загони, насипали проти мене вал, і вчинили навколо мого намету облогу.
13 Моїх братів Він віддалив від мене, а мої знайомі стали мені чужими.
14 Мене залишила навіть моя родина, й мої друзі забули про мене.
15 Мої домашні та мої служниці вважають мене за чужинця, – я став для них приходцем.
16 Я кличу свого слугу, а він не відповідає, навіть якщо я про щось його благаю.
17 Моїм диханням бридиться моя дружина, – я став огидним моїй родині .
18 Навіть малі діти мене зневажають, – коли я підведусь, вони глузують з мене.
19 Мої найдовіреніші друзі відчувають до мене огиду, а ті, кого я любив, повстають проти мене.
20 Мої кості присохли до моєї шкіри і до мого тіла, а від зубів у роті залишилися тільки ясна.
21 Тож, змилуйтеся наді мною, – пожалійте мене, будь ласка, мої друзі! Адже Божа рука, – саме вона вражає мене.
22 Для чого ще й ви мене переслідуєте, як це робить Бог, і не можете насититись стражданнями мого тіла?
23 О, якби то мої слова були записані й занесені до книги пам’яті,
24 вигравіювані залізним різцем і викарбувані на скелі оловом назавжди!
25 Однак я знаю, що мій Викупитель живий, і Він останнього дня підійме мене з пороху!
26 Навіть тоді, коли ця моя шкіра розпадеться, – я в своєму тілі побачу Бога.
27 Я свідомий того, що я сам, а не хтось інший, побачу Його. О, як же зараз вмліває серце в моїх грудях!‥
28 І чому би вам не сказати: Навіщо нам переслідувати його, як нібито в мені знаходиться весь корінь справи?!
29 Бійтесь меча для себе, бо це та провина, за яку можете бути люто покарані мечем. Пам’ятайте, що є Божий суд!‥
1 Підхопивши, Йов промовив: 2 Доки завдаватимете болю моїй душі й нищитимете мене словами? 3 Знайте тільки, що Господь мене таким зробив. Ви говорите проти мене, не соромлячись мене, налягаєте на мене. 4 Так, я насправді заблукав, у мені ж перебуває омана — 4a говорити слово, яке не належиться, а мої слова є оманливі та не на часі. 5 Ой, ви, які наді мною величаєтеся, нападаєте на мене з докором. 6 Отже, знайте, що Господь є Тим, Хто непокоїть, Він підняв проти мене Свої укріплення. 7 Ось я сміюся з пониження, та не говоритиму. Закричу я, і ніде не знайду суду. 8 Я обгороджений довкола і не вийду, на моє обличчя Він поклав темряву. 9 Він же з мене стягнув славу, забрав вінець з моєї голови. 10 Він обдер мене довкруги, і я відходжу. Він, наче дерево, зрубав мою надію. 11 Страшно зі мною вчинив у гніві, сприйняв мене, наче ворога. 12 Разом прийшли на мене Його напасники, на моїх дорогах оточили мене ті, які засілися. 13 Від мене ж відступили мої брати, чужих пізнавали краще, аніж мене. А мої друзі стали немилосердними. 14 Мої близькі мене не прийняли, і ті, хто знає моє ім’я, забули про мене. 15 Сусіди дому та мої служниці, — я був для них чужинцем. 16 Я покликав мого слугу, а він не послухав, — уста ж мої благали. 17 І я просив мою дружину, я ж ніжно прикликав синів моїх наложниць. 18 Вони ж мене відкинули навіки. Коли я встаю, вони говорять проти мене. 19 Відчувають огиду до мене ті, хто мене бачить. А ті, кого я полюбив, повстали проти мене. 20 У моїй шкірі зігнило моє тіло, мої ж кості в зубах тримаються. 21 Змилосердьтеся наді мною, змилосердьтеся наді мною, о друзі! Бо Господня рука — це та, що доторкнулася до мене. 22 Чому ж ви мене переслідуєте, як і Господь, і не насичуєтеся моїм тілом? 23 Бо хто дасть записати мої слова, покласти їх у книзі навіки, — 24 залізним і свинцевим писальцем, чи викарбувати на каменях? 25 Адже я знаю, що вічним є Той, Хто бажає мене визволити на землі, 26 підняти мою шкіру, щоб це терпіти. Бо це сталося мені від Господа, 27 чого я в собі свідомий, що моє око побачило, а не хто інший. Усе мені сповнилося в лоні. 28 Якщо ж і скажете: Що скажемо перед ним? І в ньому знайдемо корінь справи. 29 Остерігайтеся ж і ви від обману. Бо гнів надходить на беззаконних, і тоді пізнають, де їхня сутність.