Йов: Моя душа вмліває у мені, мною заволоділи дні смутку
1 А тепер глузують наді мною молодші за мене віком, чиїх батьків я не прийняв би щоб поставити їх нарівні із псами, що охороняли мою отару.
2 Та й сила їхніх рук, – навіщо вона мені здалася? З часом занепала їхня колишня сила.
3 В результаті злиднів і нищівного голоду, вони гризли сухе коріння нещодавно зруйновної та спустошеної землі.
4 Вони зривали лободу попід кущами, а коріння рокитника було їхньою їжею.
5 З-поміж людського суспільства їх проганяли, – люди на них кричали, як на злодіїв,
6 тому вони проживали в глибоких ярах висохлих потоків, у підземних ямах та скальних печерах.
7 Серед чагарників вони, як звірі, завивали, збиралися серед колючих кущів й тулились одне до одного , –
8 рід жалюгідних, нащадки безіменних, вигнанці на землі…
9 Ось такі люди тепер знущаються, – образливі пісні про мене співають, – я став для них поговіркою.
10 Вони гидують мною, тримаються подалі від мене, а коли наближаються до мене, то неодмінно стараються плюнути в обличчя.
11 Адже Він (Господь ) розв’язав мій пояс , упокорив мене, тому вони й знущаються наді мною.
12 Праворуч від мене підіймається та наволоч, підставляють мені ноги, й вимощують проти мене власну дорогу, щоб мене погубити.
13 Зіпсували мій шлях (долю ), користаючись з мого нещастя, і ніхто їх не зупинить.
14 Приходять ватагою, наче через широкий вилом, навалюються, наче руйнівні буруни.
15 Мною опанували страхіття, моя гідність розвіялись наче по вітру, і мій добробут проминув, наче хмара.
16 І зараз моя душа вмліває (ниє ) у мені, – мною заволоділи дні смутку…
17 Вночі мої кості ніби пронизує біль, – навіть мої жили не розслаблюються.
18 З надзвичайною силою Він (Господь ) вхопив мене за мій одяг, душить мене воротом моєї сорочки.
19 Він укинув мене в болото, уподібнив мене до пороху та попелу.
20 Я волаю до Тебе, але Ти мені не відповідаєш, стою перед Тобою, однак Ти не звертаєш на мене уваги.
21 Яким же безжалісним Ти став до мене, Своєю могутньою рукою шмагаючи мене!
22 Ти мене підхопив, наче вітром, посадив мене на нього й звелів летіти, щоб мене не стало.
23 Знаю я, що Ти мене провадиш до смерті, – до дому, призначеного для всього живого.
24 Але, хіба ж не простягає руки потопаючий, волаючи у своєму нещасті про допомогу ?
25 Хіба ж я не плакав над тим, кому в житті було важко? Чи я від душі не співчував нещасному?
26 Тому я очікував добра, та прийшло зло; сподівався світла, а настала темрява.
27 У мене всередині все кипить і не заспокоюється, – кожен день приносить мені лише нещастя.
28 Я почорнів, але не від сонця, – встаю посеред громади та волаю про допомогу.
29 Я став братом шакалам і товаришем страусам.
30 Шкіра на мені почорніла, а мої кості палають вогнем.
31 Моя арфа постійно голосить, а моя сопілка видає лише звуки ридання…
1 А тепер найменші висміяли мене, тепер повчають мене частково ті, чиїх батьків я мав за ніщо, яких я не вважав гідними псів моїх черід. 2 І навіщо мені сила їхніх рук? Через них загинула повнота. 3 Бездітний у біді і голоді. Вони вчора втекли від біди і від скрути посухи. 4 Ті, хто оточує соляні місця при звуку, для яких солене було їм їжею, котрі без честі й знехтувані, зубожілі від усякого добра, які й коріння дерев жували від великого голоду. 5 Повстали на мене злодії, 6 доми яких були кам’яними печерами. 7 З-посеред милозвучних кущів закричать вони, — котрі жили під дикою зеленню. 8 Сини безумних і нечесних, їхні імена і слава згладжені із землі. 9 А тепер я — їхні гусла, і вони мене мають за притчу. 10 Гидували ж мною, відступивши далеко, а для мого обличчя не стримувалися від плювання. 11 Адже Він, відкривши Свій сагайдак, заподіяв мені зло, і вони позбулися уздечки моєї присутності. 12 З правого боку нащадків вони повстали, простягнули свою ногу і пішли проти мене стежками їхньої згуби. 13 Знищили мої стежки, бо Він скинув мій одяг. 14 Своїми стрілами Він мене прошив, учинив мені, як бажає, я на стражданнях замішаний. 15 Мої страждання повертаються, моя надія відійшла, наче вітер, і моє спасіння, наче хмара. 16 Тепер же на мені виллється моя душа, а мене охоплюють дні страждань. 17 Вночі мої кості розгорілися, а моє сухожилля послабло. 18 Великою силою схопила недуга мій одяг, оточила мене, наче облямівка мого одягу. 19 Схопила ж мене, наче глину, — моя частка в землі та в попелі. 20 І я заволав до Тебе, та Ти не чуєш мене, вони встали і подивилися на мене. 21 Ти ж напав на мене без пощади, бичував Ти мене сильною рукою. 22 Призначив Ти мене на страждання, і Ти відкинув мене від спасіння. 23 Знаю, що мене зітре смерть, бо кожному смертному земля — дім. 24 Якби добрим було на себе накласти руки, чи попросивши іншого, він зробив би це мені. 25 Я ж плакав над кожним немічним, стогнав, бачачи чоловіка в скруті. 26 Тож я, очікував добра, та ось, мене зустріли скоріше злі дні. 27 Моє нутро заклекотало і не замовчить, випередили мене дні бідноти. 28 Стогнучи, я пішов, не замикаючи уст, став у зборі, волаючи. 29 Я став братом сирен і другом страусів. 30 Моя шкіра сильно почорніла, а мої кості від спеки згоріли . 31 Мої гусла перейшли на плач, а мій спів — мені на ридання.