Йов: Моє життя лише подув вітру
1 Хіба доля людини на землі не підневільна, як військова служба, а його дні, – не є наче дні наймита?
2 Як невільник, вона прагне вечірньої тіні і, як наймит, чекає своєї заплати.
3 Така й моя доля: місяці марноти й визначені мені ночі болю…
4 Коли я лягаю, то питаю: Коли я вже встану? А та ніч тягнеться, і я просто лежу сповнений тривогою, аж до ранку.
5 Моє тіло вкрилось червою та струпами , мов земляною корою; моя шкіра тріскається та гноїться.
6 Мої дні минають швидше за ткацького човника й безнадійно щезають.
7 Тож згадай, що моє життя – лише подув вітру, і мої очі вже ніколи не побачать добробуту.
8 Незабаром мене не побачить навіть око Того, Хто постійно мене бачить. Твої очі, Господи, шукатимуть мене, але мене вже не буде.
9 Наче хмара, що розвіюється й зникає, так стається із тим, хто сходить до шеолу, – він звідти вже більше не виходить.
10 Він ніколи не повернеться до власного дому, і місце, де він жив, його не впізнає.
11 Тому я не можу більше стримувати моїх уст, а говоритиму в жалю мого духа, і скаржитимусь у гіркоті своєї душі.
12 Хіба я є морем, чи якоюсь морською потворою, що Ти ставиш проти мене вартових?
13 Іноді я кажу: Мене потішить моя постіль, нехай моє ліжко забере мої роздуми.
14 Але Ти мене лякаєш снами і викликаєш у мене тривогу привидами…
15 Тоді я волів би, щоб мене задушили, – краще вже смерть, ніж біль у кістках.
16 Мені обридло життя, – не буду ж я жити вічно. Залиши мене, адже мої дні – марнота.
17 Бо що таке людина, що Ти її так звеличив, і приділяєш їй стільки уваги?
18 Ти відвідуєш її щоранку, і щохвилини випробовуєш її?
19 Коли, нарешті, Ти відвернешся від мене, і відпустиш мене, аби я міг хоч проковтнути свою слину?
20 Навіть якщо я згрішив, то що я тим заподіяв Тобі, Стороже над людьми? Для чого Ти мене перетворив у Свою мішень, що я став для себе тягарем ?
21 І чому Ти не прощаєш мого гріха й не зітреш моєї провини? Адже коли я незабаром ляжу в землю, Ти почнеш мене шукати, – та мене вже не буде…
1 Хіба життя людини на землі радше не є випробуванням, — його життя, наче в наймита, взятого на день? 2 Або наче раб, який боїться свого володаря і схопив тінь, чи наче найманець, який очікує своєї винагороди. 3 Так і я переніс порожні місяці, і ночі болючі мені дано. 4 Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я сповненим болю від вечора аж до ранку. 5 Моє ж тіло покривається гноєм червів, і я чахну, зіскрібаючи грудки землі з моїх виділень. 6 А моє життя проминуло легше за бесіду, загинуло воно в марній надії. 7 Тож згадай, що мій дух — життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро. 8 Не побачить мене око Того, Хто мене бачить. Очі Твої на мені, а мене більше немає, 9 — наче хмара стерта з неба. Адже якщо людина зійде до аду, то більше не вийде, 10 і більше не повернеться до власного дому. І більше його не впізнає його місце. 11 Тож я вже не зупиню моїх уст, говоритиму, будучи в скруті, охоплений бідою, відкрию гіркоту моєї душі. 12 Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторожу? 13 Я сказав: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку. 14 Ти мене страшиш снами і лякаєш мене видіннями. 15 Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж — мої кості. 16 Адже не житиму навіки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне. 17 Бо чим є людина, що Ти її звеличив, або що Ти звертаєш на неї увагу? 18 Невже здійснюватимеш над ним нагляд аж до ранку, і його судитимеш до спочинку? 19 Як довго не залишатимеш мене і не відпускатимеш мене, доки ще ковтатиму мою слину в болі? 20 Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, Хто знає людський розум? Навіщо Ти мене поставив Твоїм звинувачуваним, я є для Тебе тягарем? 21 І навіщо Ти не забув мої гріхи і не очистив мого гріха? Тепер же я піду в землю, — ось встаю вранці, а мене більше немає.