1 Now king David was old and stricken in years; and they covered him with clothes, but he gat no heat. 2 Wherefore his servants said unto him, Let there be sought for my lord the king a young virgin: and let her stand before the king, and let her cherish him, and let her lie in thy bosom, that my lord the king may get heat. 3 So they sought for a fair damsel throughout all the coasts of Israel, and found Abishag a Shunammite, and brought her to the king. 4 And the damsel was very fair, and cherished the king, and ministered to him: but the king knew her not.
5 ¶ Then Adonijah the son of Haggith exalted himself, saying, I will be king: and he prepared him chariots and horsemen, and fifty men to run before him. 6 And his father had not displeased him at any time in saying, Why hast thou done so? and he also was a very goodly man; and his mother bare him after Absalom. 7 And he conferred with Joab the son of Zeruiah, and with Abiathar the priest: and they following Adonijah helped him . 8 But Zadok the priest, and Benaiah the son of Jehoiada, and Nathan the prophet, and Shimei, and Rei, and the mighty men which belonged to David, were not with Adonijah. 9 And Adonijah slew sheep and oxen and fat cattle by the stone of Zoheleth, which is by En-rogel, and called all his brethren the king’s sons, and all the men of Judah the king’s servants: 10 But Nathan the prophet, and Benaiah, and the mighty men, and Solomon his brother, he called not.
11 ¶ Wherefore Nathan spake unto Bath-sheba the mother of Solomon, saying, Hast thou not heard that Adonijah the son of Haggith doth reign, and David our lord knoweth it not? 12 Now therefore come, let me, I pray thee, give thee counsel, that thou mayest save thine own life, and the life of thy son Solomon. 13 Go and get thee in unto king David, and say unto him, Didst not thou, my lord, O king, swear unto thine handmaid, saying, Assuredly Solomon thy son shall reign after me, and he shall sit upon my throne? why then doth Adonijah reign? 14 Behold, while thou yet talkest there with the king, I also will come in after thee, and confirm thy words.
15 ¶ And Bath-sheba went in unto the king into the chamber: and the king was very old; and Abishag the Shunammite ministered unto the king. 16 And Bath-sheba bowed, and did obeisance unto the king. And the king said, What wouldest thou? 17 And she said unto him, My lord, thou swarest by the LORD thy God unto thine handmaid, saying , Assuredly Solomon thy son shall reign after me, and he shall sit upon my throne. 18 And now, behold, Adonijah reigneth; and now, my lord the king, thou knowest it not: 19 And he hath slain oxen and fat cattle and sheep in abundance, and hath called all the sons of the king, and Abiathar the priest, and Joab the captain of the host: but Solomon thy servant hath he not called. 20 And thou, my lord, O king, the eyes of all Israel are upon thee, that thou shouldest tell them who shall sit on the throne of my lord the king after him. 21 Otherwise it shall come to pass, when my lord the king shall sleep with his fathers, that I and my son Solomon shall be counted offenders.
22 ¶ And, lo, while she yet talked with the king, Nathan the prophet also came in. 23 And they told the king, saying, Behold Nathan the prophet. And when he was come in before the king, he bowed himself before the king with his face to the ground. 24 And Nathan said, My lord, O king, hast thou said, Adonijah shall reign after me, and he shall sit upon my throne? 25 For he is gone down this day, and hath slain oxen and fat cattle and sheep in abundance, and hath called all the king’s sons, and the captains of the host, and Abiathar the priest; and, behold, they eat and drink before him, and say, God save king Adonijah. 26 But me, even me thy servant, and Zadok the priest, and Benaiah the son of Jehoiada, and thy servant Solomon, hath he not called. 27 Is this thing done by my lord the king, and thou hast not shewed it unto thy servant, who should sit on the throne of my lord the king after him?
28 ¶ Then king David answered and said, Call me Bath-sheba. And she came into the king’s presence, and stood before the king. 29 And the king sware, and said, As the LORD liveth, that hath redeemed my soul out of all distress, 30 Even as I sware unto thee by the LORD God of Israel, saying, Assuredly Solomon thy son shall reign after me, and he shall sit upon my throne in my stead; even so will I certainly do this day. 31 Then Bath-sheba bowed with her face to the earth, and did reverence to the king, and said, Let my lord king David live for ever.
32 ¶ And king David said, Call me Zadok the priest, and Nathan the prophet, and Benaiah the son of Jehoiada. And they came before the king. 33 The king also said unto them, Take with you the servants of your lord, and cause Solomon my son to ride upon mine own mule, and bring him down to Gihon: 34 And let Zadok the priest and Nathan the prophet anoint him there king over Israel: and blow ye with the trumpet, and say, God save king Solomon. 35 Then ye shall come up after him, that he may come and sit upon my throne; for he shall be king in my stead: and I have appointed him to be ruler over Israel and over Judah. 36 And Benaiah the son of Jehoiada answered the king, and said, Amen: the LORD God of my lord the king say so too . 37 As the LORD hath been with my lord the king, even so be he with Solomon, and make his throne greater than the throne of my lord king David. 38 So Zadok the priest, and Nathan the prophet, and Benaiah the son of Jehoiada, and the Cherethites, and the Pelethites, went down, and caused Solomon to ride upon king David’s mule, and brought him to Gihon. 39 And Zadok the priest took an horn of oil out of the tabernacle, and anointed Solomon. And they blew the trumpet; and all the people said, God save king Solomon. 40 And all the people came up after him, and the people piped with pipes, and rejoiced with great joy, so that the earth rent with the sound of them.
41 ¶ And Adonijah and all the guests that were with him heard it as they had made an end of eating. And when Joab heard the sound of the trumpet, he said, Wherefore is this noise of the city being in an uproar? 42 And while he yet spake, behold, Jonathan the son of Abiathar the priest came: and Adonijah said unto him, Come in; for thou art a valiant man, and bringest good tidings. 43 And Jonathan answered and said to Adonijah, Verily our lord king David hath made Solomon king. 44 And the king hath sent with him Zadok the priest, and Nathan the prophet, and Benaiah the son of Jehoiada, and the Cherethites, and the Pelethites, and they have caused him to ride upon the king’s mule: 45 And Zadok the priest and Nathan the prophet have anointed him king in Gihon: and they are come up from thence rejoicing, so that the city rang again. This is the noise that ye have heard. 46 And also Solomon sitteth on the throne of the kingdom. 47 And moreover the king’s servants came to bless our lord king David, saying, God make the name of Solomon better than thy name, and make his throne greater than thy throne. And the king bowed himself upon the bed. 48 And also thus said the king, Blessed be the LORD God of Israel, which hath given one to sit on my throne this day, mine eyes even seeing it . 49 And all the guests that were with Adonijah were afraid, and rose up, and went every man his way.
50 ¶ And Adonijah feared because of Solomon, and arose, and went, and caught hold on the horns of the altar. 51 And it was told Solomon, saying, Behold, Adonijah feareth king Solomon: for, lo, he hath caught hold on the horns of the altar, saying, Let king Solomon swear unto me to day that he will not slay his servant with the sword. 52 And Solomon said, If he will shew himself a worthy man, there shall not an hair of him fall to the earth: but if wickedness shall be found in him, he shall die. 53 So king Solomon sent, and they brought him down from the altar. And he came and bowed himself to king Solomon: and Solomon said unto him, Go to thine house.
Давидова старість
1 А Давид постарів, увійшов у літа. І покривали його одежами, та не було йому тепло.
2 І сказали йому його раби: “Нехай пошукають для пана царя молоду дівчину, — і стане вона перед царем, і буде йому за доглядачку. І буде вона лежати при лоні твоїм, — і буде тепло панові цареві!”
3 І шукали дівчину вродливу по всій Ізраїлевій границі, та й знайшли шунаммітку Авішаґ, і привели її до царя.
4 А та дівчина була дуже вродлива. І була вона цареві доглядачкою, і прислуговувала йому, та цар не пізнав її.
Помазання Соломона на царство
5 А Адонія, син Хаґґітин, бундючився та говорив: “Я буду царювати!” І справив він собі повоза та верхівців, та п’ятдесят чоловік бігунів перед собою.
6 А батько його ніколи його не засмучував, щоб сказати: “Чому ти так робиш?” А він також був дуже вродливий, і мати народила його по Авесаломі.
7 І мав він змову з Йоавом, сином Церуї, та зі священиком Евіятаром, — і вони помагали Адонії.
8 А священик Садок, і Беная, син Єгоядин, і пророк Натан, і Шім’ї, і Реї та Давидові лицарі не були з Адонією.
9 І приніс Адонія в жертву худоби дрібної, та худоби великої, та худоби ситої при Евен-Газзохелеті, що при Ен‑Роґелі, і закликав усіх братів своїх, царських синів, та всіх Юдиних мужів, царських слуг.
10 А пророка Натана, і Бенаю, і лицарів та брата свого Соломона він не покликав.
11 І сказав Натан до Вірсавії, Соломонової матері, говорячи: “Чи ти не чула, що зацарював Адонія, син Хаґґітин, а пан наш Давид не знає про те ?
12 А тепер іди, я тобі пораджу, — і рятуй життя своє та життя сина свого Соломона!
13 Іди, і ввійдеш до царя Давида та й скажеш до нього: Чи ж не ти, пане мій царю, присягнув був своїй невільниці, говорячи: Син твій Соломон буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм. Чому ж зацарював Адонія?
14 Ото, ти ще будеш говорити там із царем, а я ввійду за тобою, і потверджу слова твої”.
15 І ввійшла Вірсавія до царя в кімнату, — а цар був дуже старий, і шунаммітка Авішаґ послуговувала цареві.
16 І похилилася Вірсавія, і вклонилася цареві до землі. А цар сказав: “Що тобі?”
17 І вона сказала йому: “Пане мій, ти присягнув був своїй невільниці Господом, Богом своїм: Соломон, син твій, буде царювати по мені, і він сидітиме на троні моїм.
18 А тепер ось зацарював Адонія, а ти, пане мій царю, не знаєш про те …
19 І приніс він у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібної, і покликав усіх царських синів, і священика Евіятара та Йоава, вождя війська, а раба твого Соломона не покликав.
20 А ти, пане мій царю, — очі всього Ізраїля на тобі, щоб ти сказав їм, хто буде сидіти на троні пана мого царя по ньому.
21 Інакше станеться, як спочине пан мій цар з батьками своїми, то буду я та син мій Соломон винними”.
22 І ось, ще вона говорила з царем, а прийшов пророк Натан.
23 І донесли цареві, говорячи: “Ось пророк Натан!” І ввійшов він перед цареве обличчя, і впав перед царем обличчям своїм до землі.
24 І сказав Натан: “Пане мій царю! Чи ти сказав: Адонія буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм?
25 Бо зійшов він сьогодні, і приніс у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібної. І він покликав усіх царських синів, і провідників війська, і священика Евіятара, і ось вони їдять та п’ють перед ним, і говорять: Нехай живе цар Адонія!
26 А мене — я раб твій! — і священика Садока, і Бенаю, сина Єгоядиного, та раба твого Соломона не покликав.
27 Чи ця річ була від пана мого царя, а ти не повідомив раба свого, хто буде сидіти на троні мого пана царя по ньому?”
28 А цар Давид відповів та й сказав: “Покличте мені Вірсавію!” І прийшла вона перед царське обличчя, і стала перед царем.
29 І присягнув цар та й сказав: “Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха, —
30 як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломон буде царювати по мені, і він буде сидіти на моєму троні замість мене, — так я й зроблю цього дня!”
31 І вклонилася Вірсавія обличчям своїм до землі, і впала перед царем та й сказала: “Нехай живе пан мій, цар Давид, навіки!”
32 І сказав цар Давид: “Покличте мені священика Садока, і пророка Натана та Бенаю, сина Єгоядиного”. І поприходили вони перед цареве обличчя.
33 І сказав цар до них: “Візьміть із собою слуг вашого пана, і посадіть мого сина Соломона на мою мулицю, і зведіть його до Ґіхону.
34 А там помаже його священик Садок та пророк Натан на царя над Ізраїлем. І засурміть у сурму та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон!
35 Потім підете за ним, а він увійде та й сяде на моєму троні, і він буде царювати замість мене, і йому наказав я бути володарем над Ізраїлем та над Юдою”.
36 І відповів Беная, син Єгоядин, та й сказав: “Амінь. Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя!
37 Як був Господь із паном моїм царем, так нехай буде з Соломоном, і нехай Він звеличить трон його над трона пана мого, царя Давида!”
38 І пішов священик Садок та пророк Натан, і Беная, син Єгоядин, і керетянин, і пелетянин, і посадили Соломона на мулицю царя Давида, та й повели його до Ґіхону.
39 І взяв священик Садок рога оливи із скинії, та й помазав Соломона. І засурмили в сурму, та й кричав увесь народ: “Нехай живе цар Соломон!”
40 І піднявся за ним ввесь народ. А народ грав на сопілках та радів великою радістю, аж земля розпадалася від їхнього голосу!
Замішання прихильників Адонії
41 І почув це Адонія та всі покликані, що були з ним, а вони тільки що скінчили їсти. І почув Йоав голос сурми та й сказав: “Що це за крик та гамір у місті?”
42 Ще він говорив, аж ось приходить Йонатан, син священика Евіятара. А Адонія сказав: “Увійди, бо ти муж гідний, і звісти нам щось добре!”
43 І відповів Йонатан та й сказав до Адонії: “Таж пан наш, цар Давид, настановив на царя Соломона!
44 І послав із ним цар священика Садока та пророка Натана, і Бенаю, Єгоядиного сина, і керетянина, і пелетянина, і вони посадили його на царську мулицю.
45 І помазали його в Ґіхоні священик Садок та пророк Натан на царя. І повиходили вони звідти веселі, і зашуміло місто. Це той голос, що ви чули.
46 І Соломон уже засів на троні царства.
47 І також посходилися царські слуги, щоб поблагословити нашого пана, царя Давида, говорячи: Нехай Бог твій учинить Соломонове ім’я славнішим від твого імени, і нехай звеличить його трон над трона твого! І вклонився цар на ложі своїм .
48 І сказав цар так: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що сьогодні дав сидячого на моїм троні, а мої очі те бачать!”
49 І затремтіли, і повставали всі покликані, що були з Адонією, і пішли кожен на дорогу свою…
50 А Адонія боявся Соломона. І встав він, і пішов, і схопився за роги жертівника.
51 І донесено Соломонові, кажучи: “Ось Адонія злякався царя Соломона, й ось він схопився за роги жертівника, кажучи: Нехай цар Соломон зараз присягне мені, що не вб’є свого раба мечем!”
52 І сказав Соломон: “Якщо він буде мужем чесним, ані волосина його не впаде на землю! А якщо знайдеться в ньому зло, то помре”.
53 І послав цар Соломон, і відвели його від жертівника. І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: “Іди до свого дому!”