1 And when the day of Pentecost was fully come, they were all with one accord in one place. 2 And suddenly there came a sound from heaven as of a rushing mighty wind, and it filled all the house where they were sitting. 3 And there appeared unto them cloven tongues like as of fire, and it sat upon each of them. 4 And they were all filled with the Holy Ghost, and began to speak with other tongues, as the Spirit gave them utterance. 5 And there were dwelling at Jerusalem Jews, devout men, out of every nation under heaven. 6 Now when this was noised abroad, the multitude came together, and were confounded, because that every man heard them speak in his own language. 7 And they were all amazed and marvelled, saying one to another, Behold, are not all these which speak Galilæans? 8 And how hear we every man in our own tongue, wherein we were born? 9 Parthians, and Medes, and Elamites, and the dwellers in Mesopotamia, and in Judæa, and Cappadocia, in Pontus, and Asia, 10 Phrygia, and Pamphylia, in Egypt, and in the parts of Libya about Cyrene, and strangers of Rome, Jews and proselytes, 11 Cretes and Arabians, we do hear them speak in our tongues the wonderful works of God. 12 And they were all amazed, and were in doubt, saying one to another, What meaneth this? 13 Others mocking said, These men are full of new wine.
14 ¶ But Peter, standing up with the eleven, lifted up his voice, and said unto them, Ye men of Judæa, and all ye that dwell at Jerusalem, be this known unto you, and hearken to my words: 15 For these are not drunken, as ye suppose, seeing it is but the third hour of the day. 16 But this is that which was spoken by the prophet Joel; 17 And it shall come to pass in the last days, saith God, I will pour out of my Spirit upon all flesh: and your sons and your daughters shall prophesy, and your young men shall see visions, and your old men shall dream dreams: 18 And on my servants and on my handmaidens I will pour out in those days of my Spirit; and they shall prophesy: 19 And I will shew wonders in heaven above, and signs in the earth beneath; blood, and fire, and vapour of smoke: 20 The sun shall be turned into darkness, and the moon into blood, before that great and notable day of the Lord come: 21 And it shall come to pass, that whosoever shall call on the name of the Lord shall be saved. 22 Ye men of Israel, hear these words; Jesus of Nazareth, a man approved of God among you by miracles and wonders and signs, which God did by him in the midst of you, as ye yourselves also know: 23 Him, being delivered by the determinate counsel and foreknowledge of God, ye have taken, and by wicked hands have crucified and slain: 24 Whom God hath raised up, having loosed the pains of death: because it was not possible that he should be holden of it. 25 For David speaketh concerning him, I foresaw the Lord always before my face, for he is on my right hand, that I should not be moved: 26 Therefore did my heart rejoice, and my tongue was glad; moreover also my flesh shall rest in hope: 27 Because thou wilt not leave my soul in hell, neither wilt thou suffer thine Holy One to see corruption. 28 Thou hast made known to me the ways of life; thou shalt make me full of joy with thy countenance. 29 Men and brethren, let me freely speak unto you of the patriarch David, that he is both dead and buried, and his sepulchre is with us unto this day. 30 Therefore being a prophet, and knowing that God had sworn with an oath to him, that of the fruit of his loins, according to the flesh, he would raise up Christ to sit on his throne; 31 He seeing this before spake of the resurrection of Christ, that his soul was not left in hell, neither his flesh did see corruption. 32 This Jesus hath God raised up, whereof we all are witnesses. 33 Therefore being by the right hand of God exalted, and having received of the Father the promise of the Holy Ghost, he hath shed forth this, which ye now see and hear. 34 For David is not ascended into the heavens: but he saith himself, The LORD said unto my Lord, Sit thou on my right hand, 35 Until I make thy foes thy footstool. 36 Therefore let all the house of Israel know assuredly, that God hath made that same Jesus, whom ye have crucified, both Lord and Christ.
37 ¶ Now when they heard this , they were pricked in their heart, and said unto Peter and to the rest of the apostles, Men and brethren, what shall we do? 38 Then Peter said unto them, Repent, and be baptized every one of you in the name of Jesus Christ for the remission of sins, and ye shall receive the gift of the Holy Ghost. 39 For the promise is unto you, and to your children, and to all that are afar off, even as many as the Lord our God shall call. 40 And with many other words did he testify and exhort, saying, Save yourselves from this untoward generation.
41 ¶ Then they that gladly received his word were baptized: and the same day there were added unto them about three thousand souls. 42 And they continued stedfastly in the apostles’ doctrine and fellowship, and in breaking of bread, and in prayers. 43 And fear came upon every soul: and many wonders and signs were done by the apostles. 44 And all that believed were together, and had all things common; 45 And sold their possessions and goods, and parted them to all men , as every man had need. 46 And they, continuing daily with one accord in the temple, and breaking bread from house to house, did eat their meat with gladness and singleness of heart, 47 Praising God, and having favour with all the people. And the Lord added to the church daily such as should be saved.
Дух Святий сходить на апостолів
1 Коли ж почався день П’ятдесятниці , всі вони однодушно знаходилися вкупі.
2 І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони.
3 І з’явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів.
4 Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.
5 Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом.
6 А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!..
7 Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: “Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?
8 Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?
9 Парфяни, та мідяни, та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії,
10 і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни,
11 юдеї й нововірці, крітяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!”
12 І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: “Що ж то статися має?”
13 А інші казали глузуючи: “Вони повпивались вином молодим!”
Проповідь Петрова і ї ї наслідки
14 Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них: “Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх!
15 Бо не п’яні вони, як ви думаєте, — бо третя година дня,
16 а це те, що пророк Йоіл передрік:
17 “І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, — і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися.
18 І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, — і пророкувати вони будуть!
19 І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму.
20 Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний!
21 І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться”.
22 Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте,
23 Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп’яли та забили.
24 Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, — вона бо тримати Його не могла.
25 Бо каже про Нього Давид: “Мав я Господа завсіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався.
26 Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочине в надії.
27 Бо не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління!
28 Ти дороги життя об’явив мені, Ти мене переповниш утіхою перед обличчям Своїм!”
29 Мужі браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня.
30 А бувши ж пророком, та відаючи, що “Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон”,
31 у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що “не буде зоставлений в аду”, ані тіло Його “не зазнає зотління”.
32 Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!
33 А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте.
34 Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: “Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене,
35 доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!”
36 Отож, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!”
37 Як почули ж оце , вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: “Що ж ми маємо робити, мужі браття?”
38 А Петро до них каже : “Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, — і дара Духа Святого ви приймете!
39 Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що “далеко знаходяться , кого б тільки покликав Господь, Бог наш”.
40 І іншими багатьома словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: “Рятуйтесь від цього лукавого роду!”
41 Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!
Життя перших християн
42 І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській , і в ламанні хліба, та в молитвах.
43 І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен.
44 А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним.
45 І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було.
46 І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті,
47 вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися.