To the chief Musician, even to Jeduthun, A Psalm of David.
1 I said, I will take heed to my ways, that I sin not with my tongue: I will keep my mouth with a bridle, while the wicked is before me.
2 I was dumb with silence, I held my peace, even from good; and my sorrow was stirred.
3 My heart was hot within me, while I was musing the fire burned: then spake I with my tongue,
4 LORD, make me to know mine end, and the measure of my days, what it is; that I may know how frail I am .
5 Behold, thou hast made my days as an handbreadth; and mine age is as nothing before thee: verily every man at his best state is altogether vanity. Selah.
6 Surely every man walketh in a vain shew: surely they are disquieted in vain: he heapeth up riches , and knoweth not who shall gather them.
7 And now, Lord, what wait I for? my hope is in thee.
8 Deliver me from all my transgressions: make me not the reproach of the foolish.
9 I was dumb, I opened not my mouth; because thou didst it .
10 Remove thy stroke away from me: I am consumed by the blow of thine hand.
11 When thou with rebukes dost correct man for iniquity, thou makest his beauty to consume away like a moth: surely every man is vanity. Selah.
12 Hear my prayer, O LORD, and give ear unto my cry; hold not thy peace at my tears: for I am a stranger with thee, and a sojourner, as all my fathers were .
13 O spare me, that I may recover strength, before I go hence, and be no more.
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2 Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув.
3 Витяг мене Він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи,
4 і дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу, — нехай бачать багато хто й пострах хай мають, і хай вони мають надію на Господа!
5 Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до неправди схиляються!
6 Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої — тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти.
7 Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
8 Тоді я сказав: “Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної”.
9 Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій — у мене в серці.
10 Я проповідував правду в великому зборі, — ото, своїх уст не ув’язнюю я, Господи, знаєш Ти, —
11 справедливість Твою не ховав я в середині серця свого, про вірність Твою та спасіння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібранні.
12 Тому , Господи, не ув’язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть,
13 бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу, — вони численнішими стали за волосся на моїй голові, і серце моє опустило мене…
14 Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені, —
15 нехай посоромлені будуть, і хай зганьблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопити її! Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть, хто бажає для мене лихого!
16 Бодай скам’яніли від сорому ті, хто говорить до мене: “Ага! Ага!”
17 Нехай тішаться та веселяться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасіння Твоє, нехай завжди говорять: “Хай буде великий Господь!”
18 А я вбогий та бідний, — за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець — то Ти, Боже мій, — не спізняйся!