1 And they continued three years without war between Syria and Israel. 2 And it came to pass in the third year, that Jehoshaphat the king of Judah came down to the king of Israel. 3 And the king of Israel said unto his servants, Know ye that Ramoth in Gilead is ours, and we be still, and take it not out of the hand of the king of Syria? 4 And he said unto Jehoshaphat, Wilt thou go with me to battle to Ramoth-gilead? And Jehoshaphat said to the king of Israel, I am as thou art , my people as thy people, my horses as thy horses. 5 And Jehoshaphat said unto the king of Israel, Enquire, I pray thee, at the word of the LORD to day. 6 Then the king of Israel gathered the prophets together, about four hundred men, and said unto them, Shall I go against Ramoth-gilead to battle, or shall I forbear? And they said, Go up; for the Lord shall deliver it into the hand of the king. 7 And Jehoshaphat said, Is there not here a prophet of the LORD besides, that we might enquire of him? 8 And the king of Israel said unto Jehoshaphat, There is yet one man, Micaiah the son of Imlah, by whom we may enquire of the LORD: but I hate him; for he doth not prophesy good concerning me, but evil. And Jehoshaphat said, Let not the king say so. 9 Then the king of Israel called an officer, and said, Hasten hither Micaiah the son of Imlah. 10 And the king of Israel and Jehoshaphat the king of Judah sat each on his throne, having put on their robes, in a void place in the entrance of the gate of Samaria; and all the prophets prophesied before them. 11 And Zedekiah the son of Chenaanah made him horns of iron: and he said, Thus saith the LORD, With these shalt thou push the Syrians, until thou have consumed them. 12 And all the prophets prophesied so, saying, Go up to Ramoth-gilead, and prosper: for the LORD shall deliver it into the king’s hand. 13 And the messenger that was gone to call Micaiah spake unto him, saying, Behold now, the words of the prophets declare good unto the king with one mouth: let thy word, I pray thee, be like the word of one of them, and speak that which is good. 14 And Micaiah said, As the LORD liveth, what the LORD saith unto me, that will I speak.
15 ¶ So he came to the king. And the king said unto him, Micaiah, shall we go against Ramoth-gilead to battle, or shall we forbear? And he answered him, Go, and prosper: for the LORD shall deliver it into the hand of the king. 16 And the king said unto him, How many times shall I adjure thee that thou tell me nothing but that which is true in the name of the LORD? 17 And he said, I saw all Israel scattered upon the hills, as sheep that have not a shepherd: and the LORD said, These have no master: let them return every man to his house in peace. 18 And the king of Israel said unto Jehoshaphat, Did I not tell thee that he would prophesy no good concerning me, but evil? 19 And he said, Hear thou therefore the word of the LORD: I saw the LORD sitting on his throne, and all the host of heaven standing by him on his right hand and on his left. 20 And the LORD said, Who shall persuade Ahab, that he may go up and fall at Ramoth-gilead? And one said on this manner, and another said on that manner. 21 And there came forth a spirit, and stood before the LORD, and said, I will persuade him. 22 And the LORD said unto him, Wherewith? And he said, I will go forth, and I will be a lying spirit in the mouth of all his prophets. And he said, Thou shalt persuade him , and prevail also: go forth, and do so. 23 Now therefore, behold, the LORD hath put a lying spirit in the mouth of all these thy prophets, and the LORD hath spoken evil concerning thee. 24 But Zedekiah the son of Chenaanah went near, and smote Micaiah on the cheek, and said, Which way went the Spirit of the LORD from me to speak unto thee? 25 And Micaiah said, Behold, thou shalt see in that day, when thou shalt go into an inner chamber to hide thyself. 26 And the king of Israel said, Take Micaiah, and carry him back unto Amon the governor of the city, and to Joash the king’s son; 27 And say, Thus saith the king, Put this fellow in the prison, and feed him with bread of affliction and with water of affliction, until I come in peace. 28 And Micaiah said, If thou return at all in peace, the LORD hath not spoken by me. And he said, Hearken, O people, every one of you.
29 So the king of Israel and Jehoshaphat the king of Judah went up to Ramoth-gilead. 30 And the king of Israel said unto Jehoshaphat, I will disguise myself, and enter into the battle; but put thou on thy robes. And the king of Israel disguised himself, and went into the battle. 31 But the king of Syria commanded his thirty and two captains that had rule over his chariots, saying, Fight neither with small nor great, save only with the king of Israel. 32 And it came to pass, when the captains of the chariots saw Jehoshaphat, that they said, Surely it is the king of Israel. And they turned aside to fight against him: and Jehoshaphat cried out. 33 And it came to pass, when the captains of the chariots perceived that it was not the king of Israel, that they turned back from pursuing him. 34 And a certain man drew a bow at a venture, and smote the king of Israel between the joints of the harness: wherefore he said unto the driver of his chariot, Turn thine hand, and carry me out of the host; for I am wounded. 35 And the battle increased that day: and the king was stayed up in his chariot against the Syrians, and died at even: and the blood ran out of the wound into the midst of the chariot. 36 And there went a proclamation throughout the host about the going down of the sun, saying, Every man to his city, and every man to his own country.
37 ¶ So the king died, and was brought to Samaria; and they buried the king in Samaria. 38 And one washed the chariot in the pool of Samaria; and the dogs licked up his blood; and they washed his armour; according unto the word of the LORD which he spake. 39 Now the rest of the acts of Ahab, and all that he did, and the ivory house which he made, and all the cities that he built, are they not written in the book of the chronicles of the kings of Israel? 40 So Ahab slept with his fathers; and Ahaziah his son reigned in his stead.
41 ¶ And Jehoshaphat the son of Asa began to reign over Judah in the fourth year of Ahab king of Israel. 42 Jehoshaphat was thirty and five years old when he began to reign; and he reigned twenty and five years in Jerusalem. And his mother’s name was Azubah the daughter of Shilhi. 43 And he walked in all the ways of Asa his father; he turned not aside from it, doing that which was right in the eyes of the LORD: nevertheless the high places were not taken away; for the people offered and burnt incense yet in the high places. 44 And Jehoshaphat made peace with the king of Israel. 45 Now the rest of the acts of Jehoshaphat, and his might that he shewed, and how he warred, are they not written in the book of the chronicles of the kings of Judah? 46 And the remnant of the sodomites, which remained in the days of his father Asa, he took out of the land. 47 There was then no king in Edom: a deputy was king. 48 Jehoshaphat made ships of Tharshish to go to Ophir for gold: but they went not; for the ships were broken at Ezion-geber. 49 Then said Ahaziah the son of Ahab unto Jehoshaphat, Let my servants go with thy servants in the ships. But Jehoshaphat would not.
50 ¶ And Jehoshaphat slept with his fathers, and was buried with his fathers in the city of David his father: and Jehoram his son reigned in his stead.
51 ¶ Ahaziah the son of Ahab began to reign over Israel in Samaria the seventeenth year of Jehoshaphat king of Judah, and reigned two years over Israel. 52 And he did evil in the sight of the LORD, and walked in the way of his father, and in the way of his mother, and in the way of Jeroboam the son of Nebat, who made Israel to sin: 53 For he served Baal, and worshipped him, and provoked to anger the LORD God of Israel, according to all that his father had done.
1 І він прожив три роки, і не було війни між Сирією і між Ізраїлем. 2 І сталося в третьому році, пішов Йосафат, цар Юди, до царя Ізраїля. 3 І промовив цар Ізраїля до своїх слуг: Чи знаєте, що нашим є Реммат ґалаадський? А ми мовчимо, не забираємо його з руки царя Сирії! 4 І промовив цар Ізраїля до Йосафата: Піди з нами війною на Реммат ґалаадський! А Йосафат сказав: Я так само, як і ти, і мій народ так само, як і твій народ, і мої коні так само, як твої коні.
5 І сказав Йосафат, цар Юди, цареві Ізраїля: Запитайте ж сьогодні в Господа! 6 Тож ізраїльський цар зібрав усіх пророків, якихось чотириста чоловік, і запитав їх цар: Чи йти мені війною на Реммат ґалаадський, чи краще я стримаюся? А вони сказали: Іди, і Господь неодмінно видасть його в руки царя! 7 Та Йосафат звернувся до царя Ізраїля: Чи немає тут Господнього пророка? Давайте запитаємо Господа через нього! 8 А цар Ізраїля промовив до Йосафата: Ще є один чоловік, щоб запитати Господа через нього, — Міхей, син Ємлі. Та я його зненавидів, бо не говорить про мене добре, але тільки погане. І сказав Йосафат, цар Юди: Хай цар так не говорить. 9 Тоді цар Ізраїля покликав одного євнуха і сказав: Скоро! Міхея, сина Ємли! 10 І цар Ізраїля, і Йосафат, цар Юди, кожний сидів на своєму троні, озброєні, у брамі Самарії, і всі пророки пророкували перед ними. 11 А Седекія, син Ханана, зробив собі залізні роги і сказав: Так говорить Господь: Ось ними заколеш Сирію, аж доки не буде знищена! 12 І всі пророки так само пророкували, кажучи: Іди на Реммат ґалаадський, і пощастить, і Господь видасть його і царя Сирії у твої руки.
13 А посланець, який пішов покликати Міхея, сказав йому, вмовляючи: Ось усі пророки одними устами проголошують добре про царя. Будь і ти у твоїх словах згідний зі словами одного з них і говори добре! 14 Та Міхей сказав: Нехай живе Господь, бо те, що тільки скаже мені Господь, це звіщатиму!
15 І він прийшов до царя, і цар йому сказав: Міхею, чи йти мені війною на Реммат ґалаадський, чи краще я стримаюся? А він сказав: Іди, і Він пошле успіх, — Господь видасть його в руки царя! 16 Та цар сказав йому: Скільки разів я заклинатиму тебе, щоб Іменем Господа ти говорив мені правду? 17 А Міхей відповів: Не так! Я побачив увесь Ізраїль розкиданим по горах, наче стадо, в якого немає пастиря, і Господь сказав: Немає володаря в них, нехай кожний повернеться до свого дому в мирі! 18 І цар Ізраїля промовив до Йосафата, царя Юди: Хіба я не сказав тобі: Цей мені не пророкує добро, але тільки зло?
19 А Міхей відповів: Не так! Це не я, послухай Господнє слово! Не так! Я побачив Господа, Бога Ізраїля, Який сидів на Своєму престолі, а все небесне військо стояло довкола Нього — справа від Нього і зліва від Нього. 20 І Господь запитав: Хто обмане Ахава, царя Ізраїля, і той піде, і поляже в Ремматі ґалаадському? Цей говорив так, а інший — так. 21 Та вийшов дух, став перед Господом і сказав: Я його обману. А Господь запитав його: Яким чином? 22 І той відповів: Я вийду і буду духом омани в устах усіх його пророків! І Він сказав: Обманеш і здолаєш! Вийди і зроби так! 23 І ось тепер Господь дав духа омани в уста всіх цих твоїх пророків, і Господь проголосив на тебе зло!
24 Тоді Седекія, син Ханани, підійшов, вдарив Міхея по щоці й запитав: Який Господній Дух говорить у тобі? 25 А Міхей сказав: Ось ти побачиш у той день, коли ввійдеш до комірки в кімнаті, щоб заховатися! 26 Тоді цар Ізраїля сказав: Візьміть Міхея і поверніть його до Емира, володаря міста. А Йоасові, синові царя, 27 скажи кинути цього до в’язниці й годувати його хлібом смутку і поїти водою смутку аж до мого повернення в мирі! 28 Та Міхей відповів: Якщо ти справді повернешся в мирі, то Господь не промовляв через мене!
29 І пішов цар Ізраїля, а з ним — Йосафат, цар Юди, на Реммат ґалаадський. 30 І цар Ізраїля сказав Йосафатові, цареві Юди: Я прикриюся і піду в бій, а ти одягнися в мій одяг. І прикрився цар Ізраїля, і пішов у бій. 31 А цар Сирії наказав тридцяти двом начальникам своїх колісниць, кажучи: Не воюйте ні з великим, ні з малим, але тільки із самим царем Ізраїля! 32 І сталося, коли начальники колісниць побачили Йосафата, царя Юди, то вони сказали: Цей виглядає, як цар Ізраїля! — і оточили його, щоб воювати. А Йосафат закричав. 33 І сталося, коли начальники колісниць побачили, що він не є царем Ізраїля, то повернули від нього. 34 Та один влучно натягнув лука і уразив стрілою царя Ізраїля між легенями і між панциром, і він сказав своєму проводиреві колісниці : Поверни свої руки і виведи мене з бою, бо я поранений! 35 І в той день хід бою змінився, і цар стояв на колісниці проти Сирії від ранку аж до вечора, а з рани на долівку колісниці текла кров. І ввечері він помер, а кров витікала з рани на долівку колісниці. 36 І, коли заходило сонце, виступив уперед вісник, гукаючи: Кожний нехай повертається у своє місто і до своєї землі, 37 бо цар помер!
І прибули до Самарії, і поховали царя в Самарії. 38 І помили колісницю біля джерела Самарії, і свині та пси лизали кров, і розпусниці помилися в крові — за Господнім словом, яке Він сказав. 39 А решта оповідей про Ахава, і все, що він зробив, і про дім зі слонової кості, який спорудив, і про всі міста, які збудував, ось чи не записане це в книзі літопису царів Ізраїля? 40 І заснув Ахав зі своїми батьками, а замість нього зацарював його син Охозія.
41 Йосафат, син Аси, царював над Юдою. Він зацарював у четвертому році Ахава, царя Ізраїля. 42 Йосафат був тридцятип’ятилітнього віку, коли він зацарював, і двадцять п’ять років царював у Єрусалимі, а ім’я його матері — Азува, дочка Селея. 43 І він ходив усією дорогою свого батька Аси. Він не звернув з неї, чинячи те, що правильне в Господніх очах. 44 Лише висоти не знищив, — народ ще приносив жертви і кадив ладаном на висотах. 45 І Йосафат був у мирі із царем Ізраїля.
46 А решта оповідей про Йосафата та про його подвиги, які вчинив, ось чи не записане це в книзі літопису царів Юди? 51 І заснув Йосафат зі своїми батьками, і поховано його біля його батьків у місті Давида, його батька. А замість нього зацарював його син Йорам.
52 І Охозія, син Ахава, зацарював над Ізраїлем у Самарії в сімнадцятому році Йосафата, царя Юди. Він царював в Ізраїлі два роки. 53 І чинив зло перед Господом, і пішов дорогою свого батька Ахава та дорогою Єзавелі, своєї матері, і в гріхах дому Єровоама, сина Навата, який довів Ізраїль до гріха. 54 І він служив Ваалам, поклонявся їм і викликав гнів Господа, Бога Ізраїля, — згідно з усім, що чинилося перед ним.