1 Men, brethren, and fathers, hear ye my defence which I make now unto you. 2 (And when they heard that he spake in the Hebrew tongue to them, they kept the more silence: and he saith,) 3 I am verily a man which am a Jew, born in Tarsus, a city in Cilicia, yet brought up in this city at the feet of Gamaliel, and taught according to the perfect manner of the law of the fathers, and was zealous toward God, as ye all are this day. 4 And I persecuted this way unto the death, binding and delivering into prisons both men and women. 5 As also the high priest doth bear me witness, and all the estate of the elders: from whom also I received letters unto the brethren, and went to Damascus, to bring them which were there bound unto Jerusalem, for to be punished. 6 And it came to pass, that, as I made my journey, and was come nigh unto Damascus about noon, suddenly there shone from heaven a great light round about me. 7 And I fell unto the ground, and heard a voice saying unto me, Saul, Saul, why persecutest thou me? 8 And I answered, Who art thou, Lord? And he said unto me, I am Jesus of Nazareth, whom thou persecutest. 9 And they that were with me saw indeed the light, and were afraid; but they heard not the voice of him that spake to me. 10 And I said, What shall I do, Lord? And the Lord said unto me, Arise, and go into Damascus; and there it shall be told thee of all things which are appointed for thee to do. 11 And when I could not see for the glory of that light, being led by the hand of them that were with me, I came into Damascus. 12 And one Ananias, a devout man according to the law, having a good report of all the Jews which dwelt there , 13 Came unto me, and stood, and said unto me, Brother Saul, receive thy sight. And the same hour I looked up upon him. 14 And he said, The God of our fathers hath chosen thee, that thou shouldest know his will, and see that Just One, and shouldest hear the voice of his mouth. 15 For thou shalt be his witness unto all men of what thou hast seen and heard. 16 And now why tarriest thou? arise, and be baptized, and wash away thy sins, calling on the name of the Lord. 17 And it came to pass, that, when I was come again to Jerusalem, even while I prayed in the temple, I was in a trance; 18 And saw him saying unto me, Make haste, and get thee quickly out of Jerusalem: for they will not receive thy testimony concerning me. 19 And I said, Lord, they know that I imprisoned and beat in every synagogue them that believed on thee: 20 And when the blood of thy martyr Stephen was shed, I also was standing by, and consenting unto his death, and kept the raiment of them that slew him. 21 And he said unto me, Depart: for I will send thee far hence unto the Gentiles. 22 And they gave him audience unto this word, and then lifted up their voices, and said, Away with such a fellow from the earth: for it is not fit that he should live. 23 And as they cried out, and cast off their clothes, and threw dust into the air, 24 The chief captain commanded him to be brought into the castle, and bade that he should be examined by scourging; that he might know wherefore they cried so against him. 25 And as they bound him with thongs, Paul said unto the centurion that stood by, Is it lawful for you to scourge a man that is a Roman, and uncondemned? 26 When the centurion heard that , he went and told the chief captain, saying, Take heed what thou doest: for this man is a Roman. 27 Then the chief captain came, and said unto him, Tell me, art thou a Roman? He said, Yea. 28 And the chief captain answered, With a great sum obtained I this freedom. And Paul said, But I was free born. 29 Then straightway they departed from him which should have examined him: and the chief captain also was afraid, after he knew that he was a Roman, and because he had bound him. 30 On the morrow, because he would have known the certainty wherefore he was accused of the Jews, he loosed him from his bands, and commanded the chief priests and all their council to appear, and brought Paul down, and set him before them.
Виправдання Павла перед народом
1 Мужі-брати і батьки! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами.
2 Почувши, що заговорив до них єврейською мовою, ще більше притихли. А він сказав:
3 Я — чоловік-юдей, який народився в Тарсі в Килікії, вихований у цьому ж місті, біля ніг Гамалиїла, докладно навчений батьківського закону: я — ревнитель Бога, як усі ви сьогодні.
4 Я цей напрям учення переслідував аж до смерті, в’яжучи і передаючи до в’язниці чоловіків і жінок, —
5 як засвідчать про мене всі старші й первосвященик. Від них я одержав листи до братів у Дамаску й пішов, аби зв’язаними привести в Єрусалим для покарання тих, які там були.
6 Але сталося, коли я йшов і наближався до Дамаска, десь опівдні раптом з неба засяяло довкола мене велике світло.
7 Я впав на землю і почув голос, який говорив мені: Савле, Савле, чому Мене переслідуєш?
8 Я відповів: Хто Ти, Господи? Сказав мені: Я — Ісус Назарянин, Якого ти переслідуєш.
9 А ті, хто був зі мною, побачили світло [і перелякалися], але голосу, який говорив до мене, не чули.
10 Я запитав: Господи, що мені робити? А Господь промовив до мене: Встань, іди в Дамаск, а там скажуть тобі про все, що потрібно тобі робити!
11 І оскільки від того яскравого світла я не бачив, то ті, хто був зі мною, вели мене в Дамаск за руку.
12 А один Ананій, побожний, згідно із Законом, муж, про якого добре свідчать усі юдеї — мешканці [Дамаска], —
13 прийшов до мене, став і сказав мені: Савле, брате, прозрій! І в тій хвилині я побачив його.
14 Він же сказав: Бог наших батьків призначив тебе, щоб ти пізнав Його волю і побачив Праведного та почув голос з Його уст,
15 бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що побачив і почув.
16 А тепер чого очікуєш? Устань, охрестися та обмий свої гріхи, прикликавши Його Ім’я!
17 І сталося, коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, — в пориві захоплення
18 я побачив Його… Він говорив до мене: Поспіши, швидше виходь з Єрусалима, бо не приймуть твого свідчення про Мене!
19 А я сказав: Господи, вони самі знають, що я кидав до в’язниць та бив по синагогах тих, які вірять у Тебе,
20 а коли лилася кров Твого свідка Степана, то я сам стояв і, схвалюючи [його вбивство], стеріг одяг тих, які його вбивали!
21 Та Він сказав мені: Іди, тому що Я пошлю тебе далеко — до народів.
22 Слухали його аж до цього слова, а тоді піднесли свої голоси, вигукуючи: Геть такого із землі, бо не годиться йому жити!
23 Вони кричали, кидали одяг і жбурляли порох у повітря.
Павла ув’язнюють у римській казармі
24 Тож тисяцький звелів відвести його до казарми, наказавши бичуванням допитати його, щоби зрозуміти, з якої причини так кричали проти нього.
25 А коли розтягли його ременями, то Павло сказав сотникові, який стояв: Хіба вам дозволено бичувати чоловіка — римлянина і не засудженого?
26 Почувши, сотник підійшов до тисяцького й сповістив, кажучи: [Вважай], що хочеш робити, бо цей чоловік — римлянин!
27 Наблизившись, тисяцький запитав його: Скажи мені, ти римлянин? Він відказав: Так.
28 А тисяцький відповів: Я набув це громадянство за великі гроші. Павло ж сказав: А я в ньому й народився.
29 Тоді від нього негайно відступили ті, які мали його допитувати, а тисяцький налякався, довідавшись, що він римлянин і що він його зв’язав.
30 А наступного дня, бажаючи краще дізнатися, у чому його звинувачують юдеї, звільнив його [з кайданів] і наказав, аби прийшли первосвященики й увесь синедріон . І, привівши Павла, поставив його перед ними.