1 I said in mine heart, Go to now, I will prove thee with mirth, therefore enjoy pleasure: and, behold, this also is vanity. 2 I said of laughter, It is mad: and of mirth, What doeth it? 3 I sought in mine heart to give myself unto wine, yet acquainting mine heart with wisdom; and to lay hold on folly, till I might see what was that good for the sons of men, which they should do under the heaven all the days of their life. 4 I made me great works; I builded me houses; I planted me vineyards: 5 I made me gardens and orchards, and I planted trees in them of all kind of fruits: 6 I made me pools of water, to water therewith the wood that bringeth forth trees: 7 I got me servants and maidens, and had servants born in my house; also I had great possessions of great and small cattle above all that were in Jerusalem before me: 8 I gathered me also silver and gold, and the peculiar treasure of kings and of the provinces: I gat me men singers and women singers, and the delights of the sons of men, as musical instruments, and that of all sorts. 9 So I was great, and increased more than all that were before me in Jerusalem: also my wisdom remained with me. 10 And whatsoever mine eyes desired I kept not from them, I withheld not my heart from any joy; for my heart rejoiced in all my labour: and this was my portion of all my labour. 11 Then I looked on all the works that my hands had wrought, and on the labour that I had laboured to do: and, behold, all was vanity and vexation of spirit, and there was no profit under the sun.
12 ¶ And I turned myself to behold wisdom, and madness, and folly: for what can the man do that cometh after the king? even that which hath been already done. 13 Then I saw that wisdom excelleth folly, as far as light excelleth darkness. 14 The wise man’s eyes are in his head; but the fool walketh in darkness: and I myself perceived also that one event happeneth to them all. 15 Then said I in my heart, As it happeneth to the fool, so it happeneth even to me; and why was I then more wise? Then I said in my heart, that this also is vanity. 16 For there is no remembrance of the wise more than of the fool for ever; seeing that which now is in the days to come shall all be forgotten. And how dieth the wise man ? as the fool.
17 Therefore I hated life; because the work that is wrought under the sun is grievous unto me: for all is vanity and vexation of spirit.
18 ¶ Yea, I hated all my labour which I had taken under the sun: because I should leave it unto the man that shall be after me. 19 And who knoweth whether he shall be a wise man or a fool? yet shall he have rule over all my labour wherein I have laboured, and wherein I have shewed myself wise under the sun. This is also vanity. 20 Therefore I went about to cause my heart to despair of all the labour which I took under the sun. 21 For there is a man whose labour is in wisdom, and in knowledge, and in equity; yet to a man that hath not laboured therein shall he leave it for his portion. This also is vanity and a great evil. 22 For what hath man of all his labour, and of the vexation of his heart, wherein he hath laboured under the sun? 23 For all his days are sorrows, and his travail grief; yea, his heart taketh not rest in the night. This is also vanity.
24 ¶ There is nothing better for a man, than that he should eat and drink, and that he should make his soul enjoy good in his labour. This also I saw, that it was from the hand of God. 25 For who can eat, or who else can hasten hereunto , more than I? 26 For God giveth to a man that is good in his sight wisdom, and knowledge, and joy: but to the sinner he giveth travail, to gather and to heap up, that he may give to him that is good before God. This also is vanity and vexation of spirit.
1 Я промовив у своєму серці: Давай випробую тебе веселістю, тож поглянь на добро! Ось і це марнота. 2 Я сказав сміхові: Крутійство! А веселості: Що це ти чиниш? 3 Я перевірив у своєму серці, чи буде тягнути до вина моє тіло, — та моє серце провадило в мудрості. Я намагався схопити безумність, доки не побачу, у чому добро для людських синів, яке чинитимуть під сонцем усю кількість днів їхнього життя. 4 Я звеличив мої творіння, збудував собі доми, насадив собі виноградники, 5 зробив собі огорожі та сади і посадив у них дерево всякого плоду. 6 Я зробив собі ставки для води, щоб наводнювати з них ліс, що породжував дерева. 7 Я придбав рабів і рабинь, і були в мене ті, що народилися в домі, і в мене було велике надбання стад і череда понад усіх, що були переді мною в Єрусалимі.
8 Я зібрав собі золото, срібло і особисті маєтки царів та країн. Я настановив собі співаків, співачок і приємності людських синів, виночерпіїв і виночерпинь. 9 І я звеличився, і додав понад усіх, що були переді мною в Єрусалимі. І моя мудрість установлена була в мені. 10 І все, що мої очі попросили, я від них не відняв, я не заборонив моєму серцю жодної веселості, бо моє серце веселилося всяким моїм трудом, і це стало моєю часткою від усякої моєї праці. 11 Я поглянув на всі мої творіння, які зробили мої руки, і на труд, яким я попрацював, аби зробити, і ось усе марнота і бажання духа, і немає користі під сонцем.
12 Я поглянув, щоб побачити мудрість, плутанину і безумність. Бо хто — людина, яка піде за порадою, що в усьому виконав її? 13 І я побачив, що є більше мудрості від безумності, як більше світла від темряви. 14 Очі мудрого — на його голові, а безумний ходить у темряві. Я пізнав, що один випадок трапиться з ними всіма. 15 І я сказав у своєму серці: Випадок безумного і зі мною трапиться, тож навіщо я став мудрим? Я тоді надмірно заговорив у своєму серці, бо безумний говорить від надвишку, бо ж і це марнота. 16 Адже немає пам’яті мудрого з безумним навіки, оскільки вже в днях, що приходять, усе буде забуте. Яким чином мудрий помирає з безумним? 17 Я зненавидів життя, бо лукаве переді мною творіння зроблене під сонцем, бо все — марнота і бажання духа.
18 Я зненавидів увесь мій труд, яким я працюю під сонцем, бо залишаю його людині, що буде після мене. 19 І хто знає, чи мудрий буде, чи дурний? І він володітиме всім моїм трудом, яким я працював, і яким я мудрував під сонцем. Та це ж — марнота. 20 І я відвернувся, щоб відставити від мого серця весь труд, яким я трудився під сонцем. 21 Бо є чоловік, труд якого в мудрості, у пізнанні та в мужності, і чоловік, який не трудився в ньому, дасть йому його частку. Це — марнота і велике зло. 22 Бо що буває із чоловіком в усьому його труді та в бажанні його серця, яким він трудиться під сонцем? 23 Адже всі його дні є днями страждань і гніву, його плутанина, і вночі його серце не спить. Це ж є марнота.
24 Не є добром для людини те, що їсть, що п’є і що покаже своїй душі, добро — в його труді. І я побачив, що це від Божої руки. 25 Бо хтось їсть, а хтось стримується без Нього. 26 Адже доброму чоловікові перед Його обличчям Він дав мудрість, пізнання і веселість. А тому, що грішить, дав плутанину, щоб побільшити і зібрати, аби дати доброму перед Божим обличчям. Адже і це — марнота та порив духа.