1 My soul is weary of my life; I will leave my complaint upon myself; I will speak in the bitterness of my soul. 2 I will say unto God, Do not condemn me; shew me wherefore thou contendest with me. 3 Is it good unto thee that thou shouldest oppress, that thou shouldest despise the work of thine hands, and shine upon the counsel of the wicked? 4 Hast thou eyes of flesh? or seest thou as man seeth? 5 Are thy days as the days of man? are thy years as man’s days, 6 That thou enquirest after mine iniquity, and searchest after my sin? 7 Thou knowest that I am not wicked; and there is none that can deliver out of thine hand.
8 Thine hands have made me and fashioned me together round about; yet thou dost destroy me. 9 Remember, I beseech thee, that thou hast made me as the clay; and wilt thou bring me into dust again? 10 Hast thou not poured me out as milk, and curdled me like cheese? 11 Thou hast clothed me with skin and flesh, and hast fenced me with bones and sinews. 12 Thou hast granted me life and favour, and thy visitation hath preserved my spirit. 13 And these things hast thou hid in thine heart: I know that this is with thee.
14 If I sin, then thou markest me, and thou wilt not acquit me from mine iniquity. 15 If I be wicked, woe unto me; and if I be righteous, yet will I not lift up my head. I am full of confusion; therefore see thou mine affliction; 16 For it increaseth. Thou huntest me as a fierce lion: and again thou shewest thyself marvellous upon me. 17 Thou renewest thy witnesses against me, and increasest thine indignation upon me; changes and war are against me. 18 Wherefore then hast thou brought me forth out of the womb? Oh that I had given up the ghost, and no eye had seen me! 19 I should have been as though I had not been; I should have been carried from the womb to the grave. 20 Are not my days few? cease then, and let me alone, that I may take comfort a little, 21 Before I go whence I shall not return, even to the land of darkness and the shadow of death; 22 A land of darkness, as darkness itself; and of the shadow of death, without any order, and where the light is as darkness.
1 Знеможений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Викажу, охоплений, гіркоту моєї душі 2 і скажу Господу: Не вчи мене безбожно чинити! І чому Ти мені так присудив? 3 Хіба добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, адже Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти прийняв? 4 Невже Ти бачиш, як бачить смертний, хіба Ти бачиш, як бачить людина? 5 Чи Твоє життя є людським, чи Твої роки людські? 6 Адже Ти відшукав моє беззаконня і вистежив мої гріхи. 7 Бо Ти знаєш, що я не чинив безбожно. Але хто є той, який спасає з Твоїх рук? 8 Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене уразив. 9 Згадай, що Ти мене утворив з глини, і знову повертаєш мене в землю. 10 Хіба не як молоко Ти мене видоїв, витиснув мене, подібно до сиру? 11 Шкірою і тілом Ти мене одягнув, кістьми і сухожиллями Ти мене зшив. 12 Життя і милосердя Ти мені дав, а Твій нагляд оберіг мій дух. 13 Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо для Тебе не є непосильним. 14 Адже коли грішу, Ти наді мною сторожиш, і безвинним від беззаконня Ти мене не зробив. 15 Бо якщо буду безбожний, горе мені! Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя. 16 Адже на мене полюють, наче на лева, щоб убити. І знову, повернувшись, Ти страшно нищиш мене, 17 обновляючи проти мене моє випробування, — гнів великий Ти виказав мені та навів на мене випробування. 18 Тож навіщо Ти мене вивів з лона матері , і я не помер, і мене око не побачило б , 19 і став би я, наче той, якого не існувало? Тож чому з лона я не був покладений у могилу? 20 Хіба не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити, 21 поки я піду, звідки не повернуся, у землю темряви і мороку, 22 в землю вічної темряви, де немає світла, і де не побачити життя смертної людини.