1 И сказал Елисей: выслушайте слово Господне: так говорит Господь: завтра в это время мера муки лучшей будет по сиклю и две меры ячменя по сиклю у ворот Самарии. 2 И отвечал сановник, на руку которого царь опирался, человеку Божию, и сказал: если бы Господь и открыл окна на небе, и тогда может ли это быть? И сказал тот: вот увидишь глазами твоими, но есть этого не будешь. 3 Четыре человека прокаженных находились при входе в ворота, и говорили они друг другу: что нам сидеть здесь, ожидая смерти? 4 Если решиться нам пойти в город, то в городе голод, и мы там умрем; если же сидеть здесь, то также умрем. Пойдем лучше в стан Сирийский. Если оставят нас в живых, будем жить, а если умертвят, умрем. 5 И встали в сумерки, чтобы пойти в стан Сирийский. И пришли к краю стана Сирийского, и вот, нет там ни одного человека. 6 Господь сделал то, что стану Сирийскому послышался стук колесниц и ржание коней, шум войска большого. И сказали они друг другу: верно, нанял против нас царь Израильский царей Хеттейских и Египетских, чтобы пойти на нас. 7 И встали и побежали в сумерки, и оставили шатры свои, и коней своих, и ослов своих, весь стан, как он был, и побежали, спасая себя. 8 И пришли те прокаженные к краю стана, и вошли в один шатер, и ели и пили, и взяли оттуда серебро, и золото, и одежды, и пошли и спрятали. Пошли еще в другой шатер, и там взяли, и пошли и спрятали. 9 И сказали друг другу: не так мы делаем. День сей — день радостной вести, если мы замедлим и будем дожидаться утреннего света, то падет на нас вина. Пойдем же и уведомим дом царский. 10 И пришли, и позвали привратников городских, и рассказали им, говоря: мы ходили в стан Сирийский, и вот, нет там ни человека, ни голоса человеческого, а только кони привязанные, и ослы привязанные, и шатры, как быть им. 11 И позвали привратников, и они передали весть в самый дворец царский. 12 И встал царь ночью, и сказал слугам своим: скажу вам, что делают с нами Сирияне. Они знают, что мы терпим голод, и вышли из стана, чтобы спрятаться в поле, думая так: «когда они выйдут из города, мы захватим их живыми и вторгнемся в город». 13 И отвечал один из служащих при нем, и сказал: пусть возьмут пять из остальных коней, которые остались в городе, [из всего ополчения Израильтян только и осталось в нем, из всего ополчения Израильтян, которое погибло] и пошлем, и посмотрим. 14 И взяли две пары коней, запряженных в колесницы. И послал царь вслед Сирийского войска, сказав: пойдите, посмотрите. 15 И ехали за ним до Иордана, и вот вся дорога устлана одеждами и вещами, которые побросали Сирияне при торопливом побеге своем. И возвратились посланные, и донесли царю. 16 И вышел народ, и разграбил стан Сирийский, и была мера муки лучшей по сиклю, и две меры ячменя по сиклю, по слову Господню. 17 И царь поставил того сановника, на руку которого опирался, у ворот; и растоптал его народ в воротах, и он умер, как сказал человек Божий, который говорил, когда приходил к нему царь. 18 Когда говорил человек Божий царю так: «две меры ячменя по сиклю, и мера муки лучшей по сиклю будут завтра в это время у ворот Самарии», 19 тогда отвечал этот сановник человеку Божию и сказал: «если бы Господь и открыл окна на небе, и тогда может ли это быть?» А он сказал: «увидишь твоими глазами, но есть этого не будешь». 20 Так и сбылось с ним; и затоптал его народ в воротах, и он умер.
1 Відповідаючи, Єлисей сказав: Послухайте Господнє слово! Так говорить Господь: Завтра в цій порі у брамах міста Самарії, мірка першосортного борошна коштуватиме один шекль, як і дві мірки ячменю, – також один шекль!
2 Відповідаючи на це, вельможа царя, на руку якого цар опирався, заперечив Божому чоловікові: Якби навіть Господь поробив отвори в небі, то хіба таке може статись? А Єлисей відповів: Ти це побачиш на власні очі, але нічого з того не споживатимеш!
3 Біля брами міста перебували чотири прокажені чоловіки, і вони сказали один до одного: Невже ми тут сидимо, аби очікувати смерті?
4 Якщо відважимось увійти в місто, то в місті все рівно голод, і там помремо; якщо ж залишимось тут, то також помремо. Давай підемо до сирійського табору. Якщо залишать нас живими, то будемо жити, а якщо нас вб’ють, то загинемо.
Кінець облоги через втечу сирійців
5 Отже, коли вже смеркало, вони вирушили до сирійського табору. Вони підійшли до самого краю табору сирійців, але не побачили там жодної людини,
6 тому що Господь учинив так, що в таборі сирійців почувся гуркіт військових колісниць, іржання коней і галас великого війська, тому вони сказали один до одного: Це Ізраїльський цар найняв проти нас хеттейських царів і єгипетських царів, аби вони вирушили проти нас!
7 Тому, коли почало сутеніти, вони з поспіхом зірвались, залишили свої намети, а також своїх коней та своїх ослів, – тобто увесь табір, як він був, – і втекли, рятуючи своє життя.
8 Тож, підійшовши до краю табору, ці прокажені ввійшли в перший намет; там вони наїлись, напились і, забравши звідти срібло, золото та одяг, пішли й усе це заховали. Повернувшись, увійшли в інший намет й також усе забрали, пішли й заховали.
9 Однак потім вони сказали один до одного: Ми робимо недобре! Сьогоднішній день є днем радісної звістки! Якщо ми промовчимо, чекаючи світанку, то нас чекатиме покарання. Отже, повертаймося і повідомимо про це в царському палаці.
10 Тож вони підійшли, й покликали вартових, що при брамі міста. Розповідаючи їм, вони говорили: Ми прийшли в сирійський табір, а там немає нікого, – не чути навіть людського голосу, а лише прив’язані коні, прип’яті осли та порожні намети, як ніби там щойно проживали люди.
11 Вартові ж загукали й доповіли про це в покої царського палацу.
12 Піднявшись посеред ночі, цар сказав своїм сановникам: Я вам скажу, що сирійці нам готують! Вони знають, що ми голодуємо, тому вони, залишивши табір, притаїлись десь у полі, мовляв: Вони вийдуть з міста, а ми захопимо їх зненацька і вступимо в місто!
13 Тоді один із його сановників сказав: Нехай візьмуть п’ять коней з тих, що ще залишились у місті, – адже і з ними буде те, що й з багатьма Ізраїльтянами, і що залишиться від коней, те і від багатьох Ізраїльтян, які ще не загинули, – і пошлімо їх на розвідини.
14 Тож узяли дві колісниці з кіньми, і цар Ізраїлю послав їх услід за табором сирійського війська, звелівши: Ідіть і роздивіться!
15 Ті їхали слідом за ними аж до самого Йордану, – і от, по всій дорозі валявся одяг та різне знаряддя, яке сирійці з поспіхом залишили. Посланці повернулись, і розповіли про це цареві.
16 Тоді народ вийшов, і розграбував сирійський табір, так що мірка борошна зранку дійсно продавалась за шекель; так само за шекель продавались і дві мірки ячменю, як і провіщало Господнє слово.
17 Цар поставив того вельможу, на руку якого спирався, наглядачем над брамою, але народ затоптав його прямо в брамі до смерті, як і провістив Божий чоловік тоді, коли цар заходив до нього.
18 Отже, сталося так, як сказав Божий чоловік, звертаючись до царя: Завтра, у цій же порі, в брамі міста Самарії дві мірки ячменю коштуватимуть шекель, як і мірка борошна, яка також буде за шекель.
19 Як відомо, тоді той вельможа заперечив Божому чоловікові, говорячи: Якби навіть Господь поробив отвори в небі, то хіба таке провіщення можливе?! А Єлисей тоді сказав: Ти це побачиш на власні очі, але нічого з того не споживатимеш!
20 Так з ним і сталося, – народ його затоптав у брамі до смерті.