1 И заметил Иоав, сын Саруи, что сердце царя обратилось к Авессалому. 2 И послал Иоав в Фекою, и взял оттуда умную женщину и сказал ей: притворись плачущею и надень печальную одежду, и не мажься елеем, и представься женщиною, много дней плакавшею по умершем; 3 и пойди к царю и скажи ему так и так. И вложил Иоав в уста ее, что сказать. 4 И вошла женщина Фекоитянка к царю и пала лицем своим на землю, и поклонилась и сказала: помоги, царь, [помоги]! 5 И сказал ей царь: что тебе? И сказала она: я [давно] вдова, муж мой умер; 6 и у рабы твоей было два сына; они поссорились в поле, и некому было разнять их, и поразил один другого и умертвил его. 7 И вот, восстало все родство на рабу твою, и говорят: «отдай убийцу брата своего; мы убьем его за душу брата его, которую он погубил, и истребим даже наследника». И так они погасят остальную искру мою, чтобы не оставить мужу моему имени и потомства на лице земли. 8 И сказал царь женщине: иди спокойно домой, я дам приказание о тебе. 9 Но женщина Фекоитянка сказала царю: на мне, господин мой царь, да будет вина и на доме отца моего, царь же и престол его неповинен. 10 И сказал царь: того, кто будет против тебя, приведи ко мне, и он более не тронет тебя. 11 Она сказала: помяни, царь, Господа Бога твоего, чтобы не умножились мстители за кровь и не погубили сына моего. И сказал царь : жив Господь! не падет и волос сына твоего на землю. 12 И сказала женщина: позволь рабе твоей сказать еще слово господину моему царю. 13 Он сказал: говори. И сказала женщина: почему ты так мыслишь против народа Божия? Царь, произнеся это слово, обвинил себя самого, потому что не возвращает изгнанника своего. 14 Мы умрем и будем как вода, вылитая на землю, которую нельзя собрать; но Бог не желает погубить душу и помышляет, как бы не отвергнуть от Себя и отверженного. 15 И теперь я пришла сказать царю, господину моему, эти слова, потому что народ пугает меня; и раба твоя сказала: поговорю я с царем, не сделает ли он по слову рабы своей; 16 верно царь выслушает и избавит рабу свою от руки людей, хотящих истребить меня вместе с сыном моим из наследия Божия. 17 И сказала раба твоя: да будет слово господина моего царя в утешение мне, ибо господин мой царь, как Ангел Божий, и может выслушать и доброе и худое. И Господь Бог твой будет с тобою. 18 И отвечал царь и сказал женщине: не скрой от меня, о чем я спрошу тебя. И сказала женщина: говори, господин мой царь. 19 И сказал царь: не рука ли Иоава во всем этом с тобою? И отвечала женщина и сказала: да живет душа твоя, господин мой царь; ни направо, ни налево нельзя уклониться от того, что сказал господин мой, царь; точно, раб твой Иоав приказал мне, и он вложил в уста рабы твоей все эти слова; 20 чтобы притчею дать делу такой вид, раб твой Иоав научил меня; но господин мой [царь] мудр, как мудр Ангел Божий, чтобы знать все, что на земле. 21 И сказал царь Иоаву: вот, я сделал [по слову твоему]; пойди же, возврати отрока Авессалома. 22 Тогда Иоав пал лицем на землю и поклонился, и благословил царя и сказал: теперь знает раб твой, что обрел благоволение пред очами твоими, господин мой царь, так как царь сделал по слову раба своего. 23 И встал Иоав, и пошел в Гессур, и привел Авессалома в Иерусалим. 24 И сказал царь: пусть он возвратится в дом свой, а лица моего не видит. И пошел Авессалом в свой дом, а лица царского не видал.
25 Не было во всем Израиле мужчины столь красивого, как Авессалом, и столько хвалимого, как он; от подошвы ног до верха головы его не было у него недостатка. 26 Когда он стриг голову свою, — а он стриг ее каждый год, потому что она отягощала его, — то волоса с головы его весили двести сиклей по весу царскому. 27 И родились у Авессалома три сына и одна дочь, по имени Фамарь; она была женщина красивая [и сделалась женою Ровоама, сына Соломонова, и родила ему Авию]. 28 И оставался Авессалом в Иерусалиме два года, а лица царского не видал. 29 И послал Авессалом за Иоавом, чтобы послать его к царю, но тот не захотел придти к нему. Послал и в другой раз; но тот не захотел придти. 30 И сказал [Авессалом] слугам своим: видите участок поля Иоава подле моего, и у него там ячмень; пойдите, выжгите его огнем. И выжгли слуги Авессалома тот участок поля огнем. [И пришли слуги Иоава к нему, разодрав одежды свои, и сказали: слуги Авессалома выжгли участок твой огнем.] 31 И встал Иоав, и пришел к Авессалому в дом, и сказал ему: зачем слуги твои выжгли мой участок огнем? 32 И сказал Авессалом Иоаву: вот, я посылал за тобою, говоря: приди сюда, и я пошлю тебя к царю сказать: зачем я пришел из Гессура? Лучше было бы мне оставаться там. Я хочу увидеть лице царя. Если же я виноват, то убей меня. 33 И пошел Иоав к царю и пересказал ему это . И позвал царь Авессалома; он пришел к царю, [поклонился ему] и пал лицем своим на землю пред царем; и поцеловал царь Авессалома.
Повернення Авесалома до Єрусалиму
1 Йоав, син Церуї, зауважив, що серце царя не байдуже до Авесалома.
2 Тому Йоав послав до міста Текої, аби привели звідти мудру жінку і сказав до неї: Вдавай, що перебуваєш у жалобі, – одягнися в одежу скорботи, не намащуйся єлеєм та прикинься жінкою, яка вже давно перебуває у жалобі за померлим;
3 тоді підеш до царя і говоритимеш з ним. Далі Йоав підмовив її, які слова вона має сказати цареві.
4 Отже, увійшовши, жінка з Текої, перш ніж звернутись до царя, впала долілиць, поклонилася і заволала: Допоможи мені, царю!
5 Цар запитав її: Що трапилось? Вона ж відповіла: Ой, – я жінка вдовиця; мій чоловік помер.
6 У твоєї слугині було два сина, – вони побились між собою на полі, де не було нікого, хто би їх розборонив, – тому один так вдарив іншого, що вбив його.
7 Тепер уся родина повстала проти твоєї слугині, й домагається: Видай братовбивцю, і ми його стратимо за смерть його брата, якого він убив! Хоч він єдиний спадкоємець, усе одно має вмерти! Так вони хочуть загасити ту останню іскорку, яка в мене ще жевріє, аби не залишилось після мого чоловіка ні імені, ні нащадків на цій землі!
8 Тоді цар сказав жінці: Повертайся до свого дому, а я дам розпорядження щодо твоєї справи.
9 Однак жінка з Текої відповіла цареві: Володарю мій, царю, нехай на мене ляже та провина, та на рід мого батька, а цар та його престол хай будуть невинні!
10 І цар сказав: Того, хто говорив би щось проти тебе, приведи його до мене, і він більше не торкнеться тебе!
11 Вона ж наполягала: Нехай цар згадає про Господа, Бога свого, щоб месники за кров не множили насильства, і щоб не погубили мого сина! Тоді цар сказав: Як живий Господь, жодна волосинка з голови твого сина не впаде на землю!
12 Після цього жінка сказала: Дозволь твоїй слугині сказати ще одне слово до мого володаря, царя. А він відповів: Говори!
13 І жінка сказала: Для чого зараз мислиш усупереч Божого народу ? Адже, прийнявши зараз таке рішення, ти певною мірою сам є винуватцем, оскільки досі цар не повернув власного вигнанця.
14 Адже, безперечно, ми всі помремо, оскільки ми, як та вода, що розлита на землю, і якої вже неможливо зібрати. Разом з тим Бог не відбирає життя, але обмірковує спосіб, як би приречений вигнанець перестав бути вигнанцем.
15 А те, що я тепер прийшла розповісти про цю справу моєму володарю цареві, так це тому, що люди наганяють на мене страх. От і подумала твоя слугиня: Порозмовляю з царем, – може цар якимось чином виконає прохання своєї слугині.
16 Адже цар вислухає, і врятує свою слугиню з рук людини, яка хотіла би знищити мене разом з моїм сином з Божої спадщини.
17 Твоя слугиня вирішила: Нехай же слово мого володаря царя заспокоїть мене, оскільки мій володар цар, наче Божий ангел, аби вислухати й визначити , що добре, а що зле, а Господь, твій Бог, нехай буде з тобою.
18 Відповідаючи, цар промовив до тієї жінки: Не приховай від мене того, про що я тебе запитаю. А жінка відповіла: Нехай мій володар, цар, питає.
19 І цар запитав: Чи за всією цією справою часом не стоїть рука Йоава? Відповідаючи, жінка промовила: Так певно, як ти живий, мій володарю, царю, ніхто не зможе відхилитись ні вправо, ні вліво в усьому, що сказав мій володар, цар, – як правда й те , що твій слуга Йоав наказав мені це зробити; він же підмовив твою слугиню, які слова я маю сказати.
20 Твій слуга Йоав це вчинив, аби до цієї справи підійти з іншого боку. Що ж до мого володаря, то він мудрий, як Божий ангел, і знає про все, що діється на землі!
21 Після цього цар сказав Йоаву: Гаразд, я зроблю, як ти пропонуєш! Тож іди, і поверни того юнака, Авесалома!
22 Упавши долілиць, Йоав поклонився і поблагословив (подякував ) царя, після чого Йоав сказав: Тепер твій слуга зрозумів, що здобув довір’я (ласку ) у тебе, мій володарю царю, адже цар виконав прохання свого слуги.
23 Отже, Йоав вирушив до Гессуру й спровадив звідти Авесалома в Єрусалим.
24 Цар наказав: Нехай повертається до свого дому, але мені на очі не показується! Тож, повернувшись до свого дому, Авесалом з царем не зустрічався.
25 Проте в усьому Ізраїлі не було вродливішого й більш вихваленого чоловіка, ніж Авесалом, – від голови й до п’ят не було в ньому жодної фізичної вади.
26 А коли він стриг волосся на своїй голові, – а зазвичай він стригся щороку, оскільки волосся у нього було дуже важке, і він був змушений стригтись, – то волосся його голови важило двісті шеклів , за усталеною царем вагою.
27 Авесалому народилося три сини й одна дочка на ім’я Тамара. Вона також була дуже вродливою жінкою.
28 Протягом двох років Авесалом мешкав у Єрусалимі, але з царем так і не бачився.
Давид прощає Авесалома
29 Якось Авесалом послав, аби покликали Йоава, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Тоді послав до нього другий раз, але він знову відмовився прийти.
30 Тож він сказав своїм слугам: Дивіться, ось ділянка поля Йоава межує з моїм полем, і там у нього поспіває ячмінь, – підіть і підпаліть його! Слуги Авесалома підпалили ту ділянку, й вона згоріла.
31 Після цього Йоав прийшов до дому Авесалома і запитав його: Навіщо твої слуги спалили моє поле?
32 Авесалом же пояснив Йоаву, що він посилав за ним з проханням: Прийди до мене, адже я хочу послати тебе до царя, аби запитати, для чого я повернувся з Гессуру? Краще було би мені залишатись там. Я, справді, хочу побачитись з царем! Якщо я і досі залишаюсь винуватим, то нехай він стратить мене!
33 Йоав пішов до царя і все йому переказав. Після цього цар покликав Авесалома, і той прийшов до царя та поклонився йому, впавши долілиць перед царем. Цар же поцілував Авесалома.