1 Всему свое время, и время всякой вещи под небом: 2 время рождаться, и время умирать; время насаждать, и время вырывать посаженное; 3 время убивать, и время врачевать; время разрушать, и время строить; 4 время плакать, и время смеяться; время сетовать, и время плясать; 5 время разбрасывать камни, и время собирать камни; время обнимать, и время уклоняться от объятий; 6 время искать, и время терять; время сберегать, и время бросать; 7 время раздирать, и время сшивать; время молчать, и время говорить; 8 время любить, и время ненавидеть; время войне, и время миру.
9 Что пользы работающему от того, над чем он трудится? 10 Видел я эту заботу, которую дал Бог сынам человеческим, чтобы они упражнялись в том. 11 Всё соделал Он прекрасным в свое время, и вложил мир в сердце их, хотя человек не может постигнуть дел, которые Бог делает, от начала до конца. 12 Познал я, что нет для них ничего лучшего, как веселиться и делать доброе в жизни своей. 13 И если какой человек ест и пьет, и видит доброе во всяком труде своем, то это — дар Божий. 14 Познал я, что всё, что делает Бог, пребывает вовек: к тому нечего прибавлять и от того нечего убавить, — и Бог делает так, чтобы благоговели пред лицем Его. 15 Что было, то и теперь есть, и что будет, то уже было, — и Бог воззовет прошедшее.
16 Еще видел я под солнцем: место суда, а там беззаконие; место правды, а там неправда. 17 И сказал я в сердце своем: «праведного и нечестивого будет судить Бог; потому что время для всякой вещи и суд над всяким делом там».
18 Сказал я в сердце своем о сынах человеческих, чтобы испытал их Бог, и чтобы они видели, что они сами по себе животные; 19 потому что участь сынов человеческих и участь животных — участь одна: как те умирают, так умирают и эти, и одно дыхание у всех, и нет у человека преимущества перед скотом, потому что всё — суета! 20 Все идет в одно место: все произошло из праха и все возвратится в прах. 21 Кто знает: дух сынов человеческих восходит ли вверх, и дух животных сходит ли вниз, в землю?
22 Итак увидел я, что нет ничего лучше, как наслаждаться человеку делами своими: потому что это — доля его; ибо кто приведет его посмотреть на то, что будет после него?
Все має свій час
1 Все має свій час, і кожна справа під небом має свою пору.
2 Є час народитись і час помирати; час садити і час виривати посаджене;
3 є час убивати і час лікувати; час руйнувати і час будувати;
4 є час плакати і час сміятися; час сумувати і час танцювати;
5 є час розкидати каміння і час збирати каміння; час обіймати і час ухилятись від обіймів;
6 є час шукати і час губити; час зберігати і час розкидати;
7 є час роздирати і час зашивати; час мовчати і час говорити;
8 є час любити і час ненавидіти; час для війни і час для миру.
9 Яка користь тому, хто працює, з усього того, над чим він трудиться?
10 Я міркував про копітке заняття, яке Бог дав людям, аби вони про щось клопотались.
11 Усе Він учинив свого часу чудово, і навіть прагнення вічності вклав у їхнє серце, однак людина не здатна зрозуміти діло, яке Бог звершив для неї від початку й до кінця.
12 І я зрозумів, що для людей немає нічого кращого, як лише радіти і, поки вони живуть, робити добро.
13 Це також є Божим даром, – що людина може їсти, пити і отримувати задоволення від своєї праці.
14 Я зрозумів: усе, що робить Бог, – воно залишатиметься повіки. До нього нічого не можна додати, як і відняти від нього нічого не можна, і Бог так чинить, щоби шанували Його.
15 Те що є, воно було давніше, як і те що має статись, також відбулось ще давніше, адже Бог час від часу відновлює минуле.
Беззаконня замість справедливості
16 Бачив я і таке, що твориться під сонцем: замість правосуддя – безправ’я, а на місці справедливості – беззаконня.
17 І тоді я сказав самому собі: Бог судитиме як праведного, так і нечестивого, адже для кожної справи і кожного вчинку є свій час.
18 Відносно людей я зрозумів таку істину: Бог їх випробовує, аби вони зрозуміли, що самі по собі вони – ніщо інше як тварини.
19 Адже доля людей така сама доля, як і тварин, – у них одна доля. Вмирають одні так само, як вмирають інші; всі мають однакове дихання. В цьому відношенні в людини немає переваги над твариною, бо все – марнота!
20 Всі йдуть у одне місце, – все з землі постало, й все знову повертається в землю.
21 Та й хто знає, чи дух людей підноситься вгору, і чи дух тварин сходить униз, у землю?!
22 Тому я зрозумів, що немає нічого кращого для людини, як бути задоволеною своєю справою, оскільки така її доля. Та й хто їй дозволить побачити, що буде після неї?