1 Змей был хитрее всех зверей полевых, которых создал Господь Бог. И сказал змей жене: подлинно ли сказал Бог: не ешьте ни от какого дерева в раю? 2 И сказала жена змею: плоды с дерев мы можем есть, 3 только плодов дерева, которое среди рая, сказал Бог, не ешьте их и не прикасайтесь к ним, чтобы вам не умереть. 4 И сказал змей жене: нет, не умрете, 5 но знает Бог, что в день, в который вы вкусите их, откроются глаза ваши, и вы будете, как боги, знающие добро и зло. 6 И увидела жена, что дерево хорошо для пищи, и что оно приятно для глаз и вожделенно, потому что дает знание; и взяла плодов его и ела; и дала также мужу своему, и он ел. 7 И открылись глаза у них обоих, и узнали они, что наги, и сшили смоковные листья, и сделали себе опоясания.
8 И услышали голос Господа Бога, ходящего в раю во время прохлады дня; и скрылся Адам и жена его от лица Господа Бога между деревьями рая. 9 И воззвал Господь Бог к Адаму и сказал ему: [Адам,] где ты? 10 Он сказал: голос Твой я услышал в раю, и убоялся, потому что я наг, и скрылся. 11 И сказал [Бог]: кто сказал тебе, что ты наг? не ел ли ты от дерева, с которого Я запретил тебе есть? 12 Адам сказал: жена, которую Ты мне дал, она дала мне от дерева, и я ел. 13 И сказал Господь Бог жене: что ты это сделала? Жена сказала: змей обольстил меня, и я ела.
14 И сказал Господь Бог змею: за то, что ты сделал это, проклят ты пред всеми скотами и пред всеми зверями полевыми; ты будешь ходить на чреве твоем, и будешь есть прах во все дни жизни твоей; 15 и вражду положу между тобою и между женою, и между семенем твоим и между семенем ее; оно будет поражать тебя в голову, а ты будешь жалить его в пяту .
16 Жене сказал: умножая умножу скорбь твою в беременности твоей; в болезни будешь рождать детей; и к мужу твоему влечение твое, и он будет господствовать над тобою. 17 Адаму же сказал: за то, что ты послушал голоса жены твоей и ел от дерева, о котором Я заповедал тебе, сказав: не ешь от него, проклята земля за тебя; со скорбью будешь питаться от нее во все дни жизни твоей; 18 терния и волчцы произрастит она тебе; и будешь питаться полевою травою; 19 в поте лица твоего будешь есть хлеб, доколе не возвратишься в землю, из которой ты взят, ибо прах ты и в прах возвратишься. 20 И нарек Адам имя жене своей: Ева , ибо она стала матерью всех живущих.
21 И сделал Господь Бог Адаму и жене его одежды кожаные и одел их.
22 И сказал Господь Бог: вот, Адам стал как один из Нас, зная добро и зло; и теперь как бы не простер он руки своей, и не взял также от дерева жизни, и не вкусил, и не стал жить вечно. 23 И выслал его Господь Бог из сада Едемского, чтобы возделывать землю, из которой он взят. 24 И изгнал Адама, и поставил на востоке у сада Едемского Херувима и пламенный меч обращающийся, чтобы охранять путь к дереву жизни.
Гріхопадіння людини
1 Змій був найхитрішим з усіх польових звірів, яких створив Господь Бог. Він промовив до жінки: Чи справді Бог звелів: Не їжте з жодного дерева саду?
2 Жінка відповіла змієві: Плоди з дерев саду ми можемо їсти,
3 і лише плоди дерева, що посеред саду, – Бог сказав: Не їжте з нього, і не доторкайтеся до нього, а то помрете.
4 І сказав змій жінці: Ні! Ви не помрете!
5 Адже знає Бог, що того дня, коли скуштуєте з нього, відкриються ваші очі, і станете ви, як Бог, одержавши пізнання добра і зла.
6 Побачила жінка, що дерево придатне для їжі й на вигляд воно приємне, оскільки було бажання одержати знання. Тож вона взяла плід, з’їла його і дала також своєму чоловікові, що був із нею, і він з’їв.
7 І відкрилися їм обом очі, й зрозуміли вони, що були нагі, тож вони зшили листя смоківниці й поробили собі пояси.
8 Почувши голос Господа Бога, Який ходив у саду в час денної прохолоди, Адам і його жінка сховалися від Господа Бога серед дерев раю.
9 Тоді покликав Господь Бог Адама, і запитав його: Де ти?
10 Той відповів Йому: Я почув Твій голос у саду, – і злякався, бо я нагий, тому й сховався.
11 Промовив до нього Бог : Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти з того дерева, з якого Я наказав тобі не їсти?
12 Адам відповів: Жінка, яку Ти дав, щоби була зі мною, це вона мені дала з дерева, і я їв.
13 Тоді запитав Бог жінку: Що ж ти наробила? А жінка відповіла: Змій мене обманув, і я їла.
14 Тож сказав Господь Бог змієві: За те, що ти таке вчинив, проклятий ти з-поміж усіх тварин і з-поміж усіх диких звірів. На череві своєму ти повзатимеш, і землю їстимеш по всі дні свого життя.
15 Я покладу ворожнечу між тобою й жінкою, між твоїм насінням і її насінням. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту.
16 А жінці сказав: Вельми помножу твої болі й твої муки під час народження дітей. До твого чоловіка відчуватимеш потяг, а він над тобою пануватиме.
17 Адамові Бог сказав: Оскільки ти послухав голосу своєї жінки і з’їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, – проклята через тебе земля! В тяжкій праці харчуватимешся з неї в усі дні свого життя.
18 Тернину й будяки родитиме тобі, і будеш їсти польову траву.
19 У поті свого чола їстимеш свій хліб, доки не повернешся в землю, звідки ти був узятий. Бо ти – порох, і до пороху вернешся.
20 Адам дав своїй жінці ім’я Єва, бо вона стала матір’ю всіх людей.
21 А Господь Бог зробив Адамові та його жінці одяг зі шкур – і зодягнув їх.
22 Тоді сказав Господь Бог: Оце став чоловік немов один з Нас, знаючи добро й зло. Тож тепер, аби лишень він не простягнув своєї руки і не взяв ще й з дерева життя, не спожив, і не став жити вічно.
23 Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду, щоб обробляти землю, з якої він був узятий.
24 Тож вигнав Бог людину і поставив на сході Едемського саду херувимів та полум’яного меча, що обертався у всі сторони, аби стерегти дорогу до дерева життя.