1 Иеффай Галаадитянин был человек храбрый. Он был сын блудницы; от Галаада родился Иеффай. 2 И жена Галаадова родила ему сыновей. Когда возмужали сыновья жены, изгнали они Иеффая, сказав ему: ты не наследник в доме отца нашего, потому что ты сын другой женщины. 3 И убежал Иеффай от братьев своих и жил в земле Тов; и собрались к Иеффаю праздные люди и выходили с ним.
4 Чрез несколько времени Аммонитяне пошли войною на Израиля. 5 Во время войны Аммонитян с Израильтянами пришли старейшины Галаадские взять Иеффая из земли Тов 6 и сказали Иеффаю: приди, будь у нас вождем, и сразимся с Аммонитянами. 7 Иеффай сказал старейшинам Галаадским: не вы ли возненавидели меня и выгнали из дома отца моего? зачем же пришли ко мне ныне, когда вы в беде? 8 Старейшины Галаадские сказали Иеффаю: для того мы теперь пришли к тебе, чтобы ты пошел с нами и сразился с Аммонитянами и был у нас начальником всех жителей Галаадских. 9 И сказал Иеффай старейшинам Галаадским: если вы возвратите меня, чтобы сразиться с Аммонитянами, и Господь предаст мне их, то останусь ли я у вас начальником? 10 Старейшины Галаадские сказали Иеффаю: Господь да будет свидетелем между нами, что мы сделаем по слову твоему! 11 И пошел Иеффай со старейшинами Галаадскими, и народ поставил его над собою начальником и вождем, и Иеффай произнес все слова свои пред лицем Господа в Массифе. 12 И послал Иеффай послов к царю Аммонитскому сказать: что тебе до меня, что ты пришел ко мне воевать на земле моей? 13 Царь Аммонитский сказал послам Иеффая: Израиль, когда шел из Египта, взял землю мою от Арнона до Иавока и Иордана; итак возврати мне ее с миром [и я отступлю]. 14 [И возвратились послы к Иеффаю.] Иеффай в другой раз послал послов к царю Аммонитскому, 15 сказать ему: так говорит Иеффай: Израиль не взял земли Моавитской и земли Аммонитской; 16 ибо когда шли из Египта, Израиль пошел в пустыню к Чермному морю и пришел в Кадес; 17 оттуда послал Израиль послов к царю Едомскому сказать: «позволь мне пройти землею твоею»; но царь Едомский не послушал; и к царю Моавитскому он посылал, но и тот не согласился; посему Израиль оставался в Кадесе. 18 И пошел пустынею, и миновал землю Едомскую и землю Моавитскую, и, придя к восточному пределу земли Моавитской, расположился станом за Арноном; но не входил в пределы Моавитские, ибо Арнон есть предел Моава. 19 И послал Израиль послов к Сигону, царю Аморрейскому, царю Есевонскому, и сказал ему Израиль: позволь нам пройти землею твоею в свое место. 20 Но Сигон не согласился пропустить Израиля чрез пределы свои, и собрал Сигон весь народ свой, и расположился станом в Иааце, и сразился с Израилем. 21 И предал Господь Бог Израилев Сигона и весь народ его в руки Израилю, и он побил их; и получил Израиль в наследие всю землю Аморрея, жившего в земле той; 22 и получили они в наследие все пределы Аморрея от Арнона до Иавока и от пустыни до Иордана. 23 Итак Господь Бог Израилев изгнал Аморрея от лица народа Своего Израиля, а ты хочешь взять его наследие? 24 Не владеешь ли ты тем, что дал тебе Хамос, бог твой? И мы владеем всем тем, что дал нам в наследие Господь Бог наш. 25 Разве ты лучше Валака, сына Сепфорова, царя Моавитского? Ссорился ли он с Израилем, или воевал ли с ними? 26 Израиль уже живет триста лет в Есевоне и в зависящих от него городах , в Ароере и зависящих от него городах , и во всех городах, которые близ Арнона; для чего вы в то время не отнимали [их]? 27 А я не виновен пред тобою, и ты делаешь мне зло, выступив против меня войною. Господь Судия да будет ныне судьею между сынами Израиля и между Аммонитянами! 28 Но царь Аммонитский не послушал слов Иеффая, с которыми он посылал к нему.
29 И был на Иеффае Дух Господень, и прошел он Галаад и Манассию, и прошел Массифу Галаадскую, и из Массифы Галаадской пошел к Аммонитянам. 30 И дал Иеффай обет Господу и сказал: если Ты предашь Аммонитян в руки мои, 31 то по возвращении моем с миром от Аммонитян, что выйдет из ворот дома моего навстречу мне, будет Господу, и вознесу сие на всесожжение. 32 И пришел Иеффай к Аммонитянам — сразиться с ними, и предал их Господь в руки его; 33 и поразил их поражением весьма великим, от Ароера до Минифа двадцать городов, и до Авель-Керамима, и смирились Аммонитяне пред сынами Израилевыми. 34 И пришел Иеффай в Массифу в дом свой, и вот, дочь его выходит навстречу ему с тимпанами и ликами: она была у него только одна, и не было у него еще ни сына, ни дочери. 35 Когда он увидел ее, разодрал одежду свою и сказал: ах, дочь моя! ты сразила меня; и ты в числе нарушителей покоя моего! я отверз [о тебе] уста мои пред Господом и не могу отречься. 36 Она сказала ему: отец мой! ты отверз уста твои пред Господом — и делай со мною то, что произнесли уста твои, когда Господь совершил чрез тебя отмщение врагам твоим Аммонитянам. 37 И сказала отцу своему: сделай мне только вот что: отпусти меня на два месяца; я пойду, взойду на горы и опла́чу девство мое с подругами моими. 38 Он сказал: пойди. И отпустил ее на два месяца. Она пошла с подругами своими и оплакивала девство свое в горах. 39 По прошествии двух месяцев она возвратилась к отцу своему, и он совершил над нею обет свой, который дал, и она не познала мужа. И вошло в обычай у Израиля, 40 что ежегодно дочери Израилевы ходили оплакивать дочь Иеффая Галаадитянина, четыре дня в году.
Суддя Їфтах
1 Їфтах з Гілеаду був могутнім воїном. Він був сином жінки-розпусниці, хоч його батьком був ізраїльтянин Гілеад.
2 Але й законна дружина Гілеада народила йому синів. І коли сини Гілеада від його дружини повиростали, то прогнали Їфтаха з такими словами: Ти не матимеш долі в спадщині нашого батька, тому що ти народжений від іншої жінки!
3 Тому Їфтах утік від своїх братів, і поселився в краю Тов. Навколо Їфтаха збирались усякі негідники й звершували злочинні наскоки.
4 Так сталося, що за якийсь час аммонійські племена почали воювати з Ізраїлем.
5 Коли ж аммонійці стали нападати на Ізраїль, то гілеадські старійшини пішли в край Тов, аби запросити Їфтаха,
6 Вони сказали Їфтахові: Повернись, стань нашим вождем, і будемо разом воювати з аммонійськими племенами!
7 Але Їфтах відповів гілеадським старійшинам: Хіба то не ви мене зненавиділи, прогнавши мене з батьківського дому? Чому ж ви прийшли до мене тепер, коли ви зазнали утисків?
8 А гілеадські старійшини відповіли Їфтахові: Тому тепер ми й звертаємось до тебе, аби ти пішов з нами, та воював з аммонійськими племенами як наш вождь на чолі всіх мешканців Гілеаду!
9 Однак Їфтах перепитав гілеадських старійшин: Якщо ви повертаєте мене, щоб воювати з аммонійцями, і Господь видасть їх мені, то чи й після того я залишатимусь вашим вождем?
10 Господь нехай буде Свідком між нами, – запевнили гілеадські старійшини Їфтаха, – якщо ми не зробимо так, як ти кажеш!
11 Тож Їфтах пішов зі старійшинами Гілеаду, й народ настановив його над собою главою та вождем. Їфтах повторив усі свої слова перед Господом у Міцпі.
12 Після цього Їфтах направив до царя аммонійських племен послів зі словами: Що ти маєш проти мене, вдершись у мій край, аби воювати проти мене?
13 А цар аммонійських племен відповів послам Їфтаха: Тому що Ізраїль по дорозі з Єгипту захопив мої землі від Арнону й до Яббоку, – аж до самого Йордану. Тож поверни мені ті землі добровільно.
14 Але Їфтах знову відправив послів до аммонійського царя
15 з такими словами: Так говорить Їфтах: Не захоплював Ізраїль ні моавської землі, ні краю аммонійців!
16 Адже після свого виходу з Єгипту Ізраїль мандрував пустелею аж до Червоного моря і дійшов до Кадеша.
17 Звідти Ізраїль направив послів до едомського царя з проханням: Дозволь мені пройти через твою землю! Але цар Едому не хотів і слухати цього. Тоді він послав до моавського царя, але і той не погодився. Тому Ізраїль затримався в Кадеші.
18 Потім, мандруючи пустелею, він (Ізраїль ) обійшов едомський край та землю Моава, зі східного боку наблизившись до моавської землі, й отаборився з другого боку Арнону, не порушуючи при цьому кордонів Моаву, оскільки Арнон і був моавським кордоном.
19 Звідти Ізраїль відправив послів до аморейського царя Сіхона, що царював у Хешбоні, передати йому прохання Ізраїлю: Дозволь нам пройти через твою землю в наш край.
20 Але Сіхон не повірив Ізраїлю, що той хоче лише пройти його околицею. Тож Сіхон зібрав усе своє військо й, отаборившись в Ягці, почав воювати з Ізраїлем.
21 І Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сіхона й усе його військо в руки Ізраїлю, який їх розгромив. Тож Ізраїль оволодів усім краєм аморейців, котрі мешкали на тій землі.
22 Вони зайняли всю аморейську землю від Арнону і до Яббоку, від пустелі й аж до Йордану.
23 Невже тепер, коли Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморейців заради Свого народу Ізраїлю, ти зможеш знову оволодіти нею?
24 Хіба ти не володієш тим, що дав тобі у володіння твій бог Кемош? Тому все, що віддав нам Господь, наш Бог, – усім тим будемо володіти ми!
25 Хіба ти чимось кращий від моавського царя Валака, Ціппорового сина? Хіба він з’ясовував стосунки з Ізраїлем, або пробував його завоювати?
26 Отже, коли протягом трьохсот років проживав Ізраїль у Хешбоні та в належних до нього околицях, в Ароері та в належних до нього околицях, – тобто в усіх містах, що з обох боків Арнону, – чому ви протягом усього того часу не відбирали землі?
27 Я нічим проти тебе не провинився, тоді як ти здійснюєш проти мене злочин, оголошуючи мені війну. Нехай буде суддею Господь, Який сьогодні розсудить між Ізраїльтянами та аммонійськими племенами!
28 Однак аммонійський цар не прислухався до слів Їфтаха, з якими той звертався до нього.
Обітниця Їфтаха
29 Тоді на Їфтаха зійшов Господній Дух, – він перейшов Гілеад і володіння Манассії, прибув до гілеадської Міцпи, а вже від гілеадської Міцпи вирушив на аммонійців.
30 У той час Їфтах дав перед Господом обітницю в таких словах: Якщо Ти, Господи, дійсно, віддаси аммонійців у мої руки,
31 то коли я повертатимусь після перемоги над аммонійськими племенами, хто лише вийде з дверей мого дому мені назустріч, належатиме Господу, і я принесу його у всепалення.
32 Тож Їфтах виступив проти аммонійців, аби воювати з ними; Господь же віддав їх у його руки.
33 Він наніс їм дуже велику поразку, – від Ароера в напрямку до Мінніту, – захопивши двадцять міст, аж до самого Авель-Кераміму. Таким чином Ізраїльтяни підкорили собі аммонійські племена.
Донька Їфтаха
34 І коли Їфтах наблизився до свого дому в Міцпі, назустріч йому з бубнами й танцями вийшла його дочка. Вона ж у нього була одиначкою, – окрім неї, в нього не було ні сина, ні дочки.
35 Сталося непередбачене , – і тому коли він її побачив, то роздер свій одяг і закричав: Ой горе, донечко моя, ти нанесла мені непоправного удару, зробивши мене найнещаснішим, адже я дав Господу обітницю, і мушу її дотриматись!
36 А вона сказала йому: Таточку мій, раз ти дав таку обітницю Господу, то чини зі мною так, як ти сказав, адже Господь через тебе відплатив твоїм ворогам аммонійцям!
37 При цьому вона попросила свого батька: Перш ніж твоя обітниця буде здійснена, відпусти мене на два місяці, аби я пішла, і, мандруючи по горах разом зі своїми подругами, могла оплакати своє дівоцтво.
38 І він відповів: Іди! Тож він відпустив її на два місяці. Вона пішла зі своїми подругами й оплакувала своє дівоцтво на горах.
39 Після закінчення двох місяців вона повернулась до свого батька, й він виконав відносно неї свою обітницю, так що вона так і не пізнала мужа . І ввійшло в Ізраїлі у звичай таке:
40 щороку ізраїльські дівчата з Гілеаду відправляються на чотири дні оплакувати дочку Їфтаха.