1 А ныне смеются надо мною младшие меня летами, те, которых отцов я не согласился бы поместить с псами стад моих. 2 И сила рук их к чему мне? Над ними уже прошло время. 3 Бедностью и голодом истощенные, они убегают в степь безводную, мрачную и опустевшую; 4 щиплют зелень подле кустов, и ягоды можжевельника — хлеб их. 5 Из общества изгоняют их, кричат на них, как на воров, 6 чтобы жили они в рытвинах потоков, в ущельях земли и утесов. 7 Ревут между кустами, жмутся под терном. 8 Люди отверженные, люди без имени, отребье земли! 9 Их-то сделался я ныне песнью и пищею разговора их. 10 Они гнушаются мною, удаляются от меня и не удерживаются плевать пред лицем моим. 11 Так как Он развязал повод мой и поразил меня, то они сбросили с себя узду пред лицем моим. 12 С правого боку встает это исчадие, сбивает меня с ног, направляет гибельные свои пути ко мне. 13 А мою стезю испортили: всё успели сделать к моей погибели, не имея помощника. 14 Они пришли ко мне, как сквозь широкий пролом; с шумом бросились на меня. 15 Ужасы устремились на меня; как ветер, развеялось величие мое, и счастье мое унеслось, как облако. 16 И ныне изливается душа моя во мне: дни скорби объяли меня. 17 Ночью ноют во мне кости мои, и жилы мои не имеют покоя. 18 С великим трудом снимается с меня одежда моя; края хитона моего жмут меня. 19 Он бросил меня в грязь, и я стал, как прах и пепел. 20 Я взываю к Тебе, и Ты не внимаешь мне, — стою, а Ты только смотришь на меня. 21 Ты сделался жестоким ко мне, крепкою рукою враждуешь против меня. 22 Ты поднял меня и заставил меня носиться по ветру и сокрушаешь меня. 23 Так, я знаю, что Ты приведешь меня к смерти и в дом собрания всех живущих. 24 Верно, Он не прострет руки Своей на дом костей: будут ли они кричать при своем разрушении? 25 Не плакал ли я о том, кто был в горе? не скорбела ли душа моя о бедных? 26 Когда я чаял добра, пришло зло; когда ожидал света, пришла тьма. 27 Мои внутренности кипят и не перестают; встретили меня дни печали. 28 Я хожу почернелый, но не от солнца; встаю в собрании и кричу. 29 Я стал братом шакалам и другом страусам. 30 Моя кожа почернела на мне, и кости мои обгорели от жара. 31 И цитра моя сделалась унылою, и свирель моя — голосом плачевным.
Йов: Моя душа вмліває у мені, мною заволоділи дні смутку
1 А тепер глузують наді мною молодші за мене віком, чиїх батьків я не прийняв би щоб поставити їх нарівні із псами, що охороняли мою отару.
2 Та й сила їхніх рук, – навіщо вона мені здалася? З часом занепала їхня колишня сила.
3 В результаті злиднів і нищівного голоду, вони гризли сухе коріння нещодавно зруйновної та спустошеної землі.
4 Вони зривали лободу попід кущами, а коріння рокитника було їхньою їжею.
5 З-поміж людського суспільства їх проганяли, – люди на них кричали, як на злодіїв,
6 тому вони проживали в глибоких ярах висохлих потоків, у підземних ямах та скальних печерах.
7 Серед чагарників вони, як звірі, завивали, збиралися серед колючих кущів й тулились одне до одного , –
8 рід жалюгідних, нащадки безіменних, вигнанці на землі…
9 Ось такі люди тепер знущаються, – образливі пісні про мене співають, – я став для них поговіркою.
10 Вони гидують мною, тримаються подалі від мене, а коли наближаються до мене, то неодмінно стараються плюнути в обличчя.
11 Адже Він (Господь ) розв’язав мій пояс , упокорив мене, тому вони й знущаються наді мною.
12 Праворуч від мене підіймається та наволоч, підставляють мені ноги, й вимощують проти мене власну дорогу, щоб мене погубити.
13 Зіпсували мій шлях (долю ), користаючись з мого нещастя, і ніхто їх не зупинить.
14 Приходять ватагою, наче через широкий вилом, навалюються, наче руйнівні буруни.
15 Мною опанували страхіття, моя гідність розвіялись наче по вітру, і мій добробут проминув, наче хмара.
16 І зараз моя душа вмліває (ниє ) у мені, – мною заволоділи дні смутку…
17 Вночі мої кості ніби пронизує біль, – навіть мої жили не розслаблюються.
18 З надзвичайною силою Він (Господь ) вхопив мене за мій одяг, душить мене воротом моєї сорочки.
19 Він укинув мене в болото, уподібнив мене до пороху та попелу.
20 Я волаю до Тебе, але Ти мені не відповідаєш, стою перед Тобою, однак Ти не звертаєш на мене уваги.
21 Яким же безжалісним Ти став до мене, Своєю могутньою рукою шмагаючи мене!
22 Ти мене підхопив, наче вітром, посадив мене на нього й звелів летіти, щоб мене не стало.
23 Знаю я, що Ти мене провадиш до смерті, – до дому, призначеного для всього живого.
24 Але, хіба ж не простягає руки потопаючий, волаючи у своєму нещасті про допомогу ?
25 Хіба ж я не плакав над тим, кому в житті було важко? Чи я від душі не співчував нещасному?
26 Тому я очікував добра, та прийшло зло; сподівався світла, а настала темрява.
27 У мене всередині все кипить і не заспокоюється, – кожен день приносить мені лише нещастя.
28 Я почорнів, але не від сонця, – встаю посеред громади та волаю про допомогу.
29 Я став братом шакалам і товаришем страусам.
30 Шкіра на мені почорніла, а мої кості палають вогнем.
31 Моя арфа постійно голосить, а моя сопілка видає лише звуки ридання…