1 И сделался большой ропот в народе и у жен его на братьев своих Иудеев. 2 Были такие, которые говорили: нас, сыновей наших и дочерей наших много; и мы желали бы доставать хлеб и кормиться и жить. 3 Были и такие, которые говорили: поля свои, и виноградники свои, и домы свои мы закладываем, чтобы достать хлеба от голода. 4 Были и такие, которые говорили: мы занимаем серебро на подать царю под залог полей наших и виноградников наших; 5 у нас такие же тела, какие тела у братьев наших, и сыновья наши такие же, как их сыновья; а вот, мы должны отдавать сыновей наших и дочерей наших в рабы, и некоторые из дочерей наших уже находятся в порабощении. Нет никаких средств для выкупа в руках наших; и поля наши и виноградники наши у других.
6 Когда я услышал ропот их и такие слова, я очень рассердился. 7 Сердце мое возмутилось, и я строго выговорил знатнейшим и начальствующим и сказал им: вы берете лихву с братьев своих. И созвал я против них большое собрание 8 и сказал им: мы выкупали братьев своих, Иудеев, проданных народам, сколько было сил у нас, а вы продаете братьев своих, и они продаются нам? Они молчали и не находили ответа. 9 И сказал я: нехорошо вы делаете. Не в страхе ли Бога нашего должны ходить вы, дабы избегнуть поношения от народов, врагов наших? 10 И я также, братья мои и служащие при мне давали им в заем и серебро и хлеб: оставим им долг сей. 11 Возвратите им ныне же поля их, виноградные и масличные сады их, и домы их, и рост с серебра и хлеба, и вина и масла, за который вы ссудили их. 12 И сказали они: возвратим и не будем с них требовать; сделаем так, как ты говоришь. И позвал я священников и велел им дать клятву, что они так сделают. 13 И вытряхнул я одежду мою и сказал: так пусть вытряхнет Бог всякого человека, который не сдержит слова сего, из дома его и из имения его, и так да будет у него вытрясено и пусто! И сказало все собрание: аминь. И прославили Бога; и народ выполнил слово сие.
14 Еще: с того дня, как определен я был областеначальником их в земле Иудейской, от двадцатого года до тридцать второго года царя Артаксеркса, в продолжение двенадцати лет я и братья мои не ели хлеба областеначальнического. 15 А прежние областеначальники, которые были до меня, отягощали народ и брали с них хлеб и вино, кроме сорока сиклей серебра; даже и слуги их господствовали над народом. Я же не делал так по страху Божию. 16 При этом работы на стене сей я поддерживал; и полей мы не закупали, и все слуги мои собирались туда на работу. 17 Иудеев и начальствующих по сто пятидесяти человек бывало за столом у меня, кроме приходивших к нам из окрестных народов. 18 И вот что было приготовляемо на один день: один бык, шесть отборных овец и птицы приготовлялись у меня; и в десять дней издерживалось множество всякого вина. И при всем том, хлеба областеначальнического я не требовал, так как тяжелая служба лежала на народе сем. 19 Помяни, Боже мой, во благо мне все, что я сделал для народа сего!
За словами Неємії повернуто борги та майно тим, хто змушений був брати позики
1 В той час почалось нарікання народу, особливо серед жінок, на своїх братів, юдеїв.
2 Декотрі говорили: Багато з нас віддають своїх синів і своїх дочок у заставу, щоб нам дали зерно для харчування, аби вижити!
3 А інші скаржились: Нам доводиться віддавати під заставу наші поля, наші виноградники та наші доми, щоб отримати зерно для їжі під час голоду!
4 Ще інші говорили: Ми позичаємо гроші на оплату податку цареві, віддаючи під заставу свої поля, та свої виноградники!
5 Адже наші тіла такі самі, як і тіла наших братів, а наші діти такі ж, як і їхні діти, проте ми змушені віддавати наших синів і наших дочок у неволю, і деякі з наших дочок уже стали невільницями; ми не можемо нічого вдіяти, оскільки наші поля і наші виноградники належать іншим людям.
6 Почувши такі нарікання і скарги, я дуже обурився.
7 У своєму сердечному пориві я почав дорікати начальникам і всім заможним, говорячи їм: Позичаючи своєму братові під лихву, ви накладаєте важкий тягар … Тому я скликав проти них велике зібрання,
8 і сказав їм: Ми змушені були викупляти наших братів-юдеїв, проданих язичницьким народам, а ви продаєте своїх власних братів, – вони змушені продаватися вам! Вони ж мовчали, не знаючи що відповісти…
9 Тоді я продовжив: Не добра ця справа, яку ви чините! Невже ви не повинні були б краще жити в страху перед вашим Богом, аніж наражатись на ганьбу язичників, наших ворогів?!
10 Сталося так, що я, мої брати, й мої слуги також позичали людям гроші та зерно, тож давайте подаруємо їм цей борг!
11 Поверніть же їм негайно їхні поля, їхні виноградники, їхні оливкові сади і їхні доми! Подаруйте їм також відсотки з грошей, зерна, вина й олії, які вони вам винуваті!
12 І вони відповіли: Повернемо й нічого не будемо від них вимагати! Зробимо так, як ти кажеш! Тоді я покликав священиків, і запропонував усім присягнутись, що учинять згідно з даним словом.
13 Крім того, обтрусивши свій одяг, я сказав: Так нехай Бог обтрусить кожного чоловіка, з його дому та від нажитого його працею, котрий не дотримається свого слова! Нехай він буде таким же витрушеним і порожнім! І вся громада вигукнула: Амінь! Народ прославив Господа, і учинив згідно з обіцяним словом.
Неємія стає прикладом для народу
14 З того дня, як цар призначив мене намісником у Юдейському краю, тобто від двадцятого року і до тридцять другого року царювання Артаксеркса, – всі дванадцять років, ні я, ані мої брати не користались з утримання, яке мало би належати наміснику,
15 тоді як намісники, котрі були переді мною, пригноблювали народ, забираючи в них хліб та вино, не говорячи вже про сорок срібних шеклів, які намісники отримували ; навіть їхні слуги пригнічували людей. Я ж так не чинив, оскільки боявся свого Бога.
16 До того ж, я разом з усіма займався відбудовою стін, як і всі мої слуги, котрі також були задіяні в праці, тому полів ми не набували.
17 І хоч за моїм столом постійно харчувалось сто п’ятдесят чоловік з юдеїв і їхніх начальників, не враховуючи гостей, котрі прибували до нас від навколишніх народів;
18 хоч щодня для цього приготовляли одного вола, шість добірних овець і багато птиці, а кожні десять днів постачали багато всякого вина, – при всьому тому я не домагався належного мені, як наміснику, утримання, адже й без цього безоплатна праця була тяжким тягарем для тих людей.
19 Пам’ятай про мене, мій Боже, на добро мені за все, що я учинив для цього народу.