1 Когда кончил Давид разговор с Саулом, душа Ионафана прилепилась к душе его, и полюбил его Ионафан, как свою душу. 2 И взял его Саул в тот день и не позволил ему возвратиться в дом отца его. 3 Ионафан же заключил с Давидом союз, ибо полюбил его, как свою душу. 4 И снял Ионафан верхнюю одежду свою, которая была на нем, и отдал ее Давиду, также и прочие одежды свои, и меч свой, и лук свой, и пояс свой.
5 И Давид действовал благоразумно везде, куда ни посылал его Саул, и сделал его Саул начальником над военными людьми; и это понравилось всему народу и слугам Сауловым. 6 Когда они шли, при возвращении Давида с победы над Филистимлянином, то женщины из всех городов Израильских выходили навстречу Саулу царю с пением и плясками, с торжественными тимпанами и с кимвалами. 7 И восклицали игравшие женщины, говоря: Саул победил тысячи, а Давид — десятки тысяч! 8 И Саул сильно огорчился, и неприятно было ему это слово, и он сказал: Давиду дали десятки тысяч, а мне тысячи; ему недостает только царства. 9 И с того дня и потом подозрительно смотрел Саул на Давида. 10 И было на другой день: напал злой дух от Бога на Саула, и он бесновался в доме своем, а Давид играл рукою своею на струнах, как и в другие дни; в руке у Саула было копье. 11 И бросил Саул копье, подумав: пригвожду Давида к стене; но Давид два раза уклонился от него. 12 И стал бояться Саул Давида, потому что Господь был с ним, а от Саула отступил. 13 И удалил его Саул от себя и поставил его у себя тысяченачальником, и он выходил и входил пред народом. 14 И Давид во всех делах своих поступал благоразумно, и Господь был с ним. 15 И Саул видел, что он очень благоразумен, и боялся его. 16 А весь Израиль и Иуда любили Давида, ибо он выходил и входил пред ними. 17 И сказал Саул Давиду: вот старшая дочь моя, Мерова; я дам ее тебе в жену, только будь у меня храбрым и веди войны Господни. Ибо Саул думал: пусть не моя рука будет на нем, но рука Филистимлян будет на нем. 18 Но Давид сказал Саулу: кто я, и что жизнь моя и род отца моего в Израиле, чтобы мне быть зятем царя? 19 А когда наступило время отдать Мерову, дочь Саула, Давиду, то она выдана была в замужество за Адриэла из Мехолы. 20 Но Давида полюбила другая дочь Саула, Мелхола; и когда возвестили об этом Саулу, то это было приятно ему. 21 Саул думал: отдам ее за него, и она будет ему сетью, и рука Филистимлян будет на нем. И сказал Саул Давиду: чрез другую ты породнишься ныне со мною. 22 И приказал Саул слугам своим: скажите Давиду тайно: вот, царь благоволит к тебе, и все слуги его любят тебя; итак, будь зятем царя. 23 И передали слуги Сауловы в уши Давиду все слова эти. И сказал Давид: разве легко кажется вам быть зятем царя? я — человек бедный и незначительный. 24 И донесли Саулу слуги его и сказали: вот что говорит Давид. 25 И сказал Саул: так скажите Давиду: царь не хочет вена, кроме ста краеобрезаний Филистимских, в отмщение врагам царя. Ибо Саул имел в мыслях погубить Давида руками Филистимлян. 26 И пересказали слуги его Давиду эти слова, и понравилось Давиду сделаться зятем царя. 27 Еще не прошли назначенные дни, как Давид встал и пошел сам и люди его с ним, и убил двести человек Филистимлян, и принес Давид краеобрезания их, и представил их в полном количестве царю, чтобы сделаться зятем царя. И выдал Саул за него Мелхолу, дочь свою, в замужество. 28 И увидел Саул и узнал, что Господь с Давидом [и весь Израиль любит его,] и что Мелхола, дочь Саула, любила Давида . 29 И стал Саул еще больше бояться Давида и сделался врагом его на всю жизнь. 30 И когда вожди Филистимские вышли на войну , Давид, с самого выхода их, действовал благоразумнее всех слуг Сауловых, и весьма прославилось имя его.
Давид посвоячується з Саулом
1 І сталося, як скінчив він говорити до Саула, то Йонатанова душа зв’язалася з душею Давидовою, — і полюбив його Йонатан, як душу свою.
2 І того дня взяв його Саул, і не пустив його вернутися до дому його батька.
3 І склав Йонатан із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.
4 І зняв Йонатан із себе плаща, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання своє, і все аж до меча свого, і аж до лука свого, і аж до пояса свого.
5 І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настановив його Саул над вояками, і він подобався усьому народові, а також Сауловим рабам.
6 І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филистимлянина, то повиходили жінки зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати та танцювати назустріч царя Саула, із бубнами, із радістю, та з цимбалами.
7 І викрикували ті жінки, що грали, та й казали: “Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!”
8 І дуже запалився Саулів гнів , і та річ була неприємна йому, і він сказав: “Давидові дали десятки тисяч, а мені дали тисячі, — йому бракує ще тільки царювання!”
9 І від того дня й далі Саул дивився заздрісним оком на Давида.
10 І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамовитий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.
11 І кинув Саул списа, кажучи про себе : “Ударю в Давида, і приб’ю його до стіни!” Та Давид двічі ухилився від нього.
12 І боявся Саул Давида, бо з ним був Господь, а від Саула Він відступив.
13 І віддалив його Саул від себе, і настановив його собі тисячником, і він виходив на війни , і вертався перед народом.
14 І мав Давид поводження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.
15 І побачив Саул, що той має велике поводження, і налякався його.
16 А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він виходив на війни , і вертався перед ними.
17 І сказав Саул до Давида: “Ось моя найстарша дочка Мерав, — її я дам тобі за жінку. Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні війни!” А про себе Саул сказав: “Нехай не буде на ньому моя рука, — а нехай буде на ньому рука филистимлян!”
18 А Давид сказав до Саула: “Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зятем цареві?”
19 І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку, то вона була видана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,
20 а Давида покохала Мелхола , друга Саулова дочка. І розповіли про це Саулові, і ця річ була слушна в очах його.
21 І сказав Саул про себе : “Дам я її йому, і нехай вона стане йому за пастку, — і нехай буде на ньому рука филистимлян!” А до Давида Саул сказав удруге: “Посвоячишся сьогодні зо мною”.
22 І наказав Саул своїм рабам: “Промовляйте до Давида потиху, говорячи: Ось цар уподобав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоячишся з царем”.
23 І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей. А Давид сказав: “Чи то легко в ваших очах посвоячитися з царем? Таж я людина вбога та маловажна!”
24 І розповіли це раби Саула йому, говорячи: “Отак говорив Давид”.
25 І сказав Саул: “Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на неприятелях царя”. А Саул думав тим зробити, щоб Давид попав до руки филистимлян.
26 І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоячитися з царем. І в недовгому часі
27 встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филистимлян двісті чоловік. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоячитися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку свою Мелхолу.
28 І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхола, Саулова дочка, полюбила його.
29 А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул ненавидів Давида по всі дні.
30 І виходили воювати филистимські провідники, і бувало — скільки вони виходили, то Давид мав найбільше поводження від усіх Саулових рабів. І стало ім’я його дуже шановане.