1 Давид убежал из Навафа в Раме и пришел и сказал Ионафану: что сделал я, в чем неправда моя, чем согрешил я пред отцом твоим, что он ищет души моей? 2 И сказал ему [Ионафан]: нет, ты не умрешь; вот, отец мой не делает ни большого, ни малого дела, не открыв ушам моим; для чего же бы отцу моему скрывать от меня это дело? этого не будет. 3 Давид клялся и говорил: отец твой хорошо знает, что я нашел благоволение в очах твоих, и потому говорит сам в себе: «пусть не знает о том Ионафан, чтобы не огорчился»; но жив Господь и жива душа твоя! один только шаг между мною и смертью. 4 И сказал Ионафан Давиду: чего желает душа твоя, я сделаю для тебя. 5 И сказал Давид Ионафану: вот, завтра новомесячие, и я должен сидеть с царем за столом; но отпусти меня, и я скроюсь в поле до вечера третьего дня. 6 Если отец твой спросит обо мне, ты скажи: «Давид выпросился у меня сходить в свой город Вифлеем; потому что там годичное жертвоприношение всего родства его». 7 Если на это он скажет: «хорошо», то мир рабу твоему; а если он разгневается, то знай, что злое дело решено у него. 8 Ты же сделай милость рабу твоему, — ибо ты принял раба твоего в завет Господень с тобою, — и если есть какая вина на мне, то умертви ты меня; зачем тебе вести меня к отцу твоему? 9 И сказал Ионафан: никак не будет этого с тобою; ибо, если я узнаю наверное, что у отца моего решено злое дело совершить над тобою, то неужели не извещу тебя об этом? 10 И сказал Давид Ионафану: кто известит меня, если отец твой ответит тебе сурово? 11 И сказал Ионафан Давиду: иди, выйдем в поле. И вышли оба в поле. 12 И сказал Ионафан Давиду: жив Господь Бог Израилев! я завтра около этого времени, или послезавтра, выпытаю у отца моего; и если он благосклонен к Давиду, и я тогда же не пошлю к тебе и не открою пред ушами твоими, 13 пусть то и то сделает Господь с Ионафаном и еще больше сделает. Если же отец мой замышляет сделать тебе зло, и это открою в уши твои, и отпущу тебя, и тогда иди с миром: и да будет Господь с тобою, как был с отцом моим! 14 Но и ты, если я буду еще жив, окажи мне милость Господню. 15 А если я умру, то не отними милости твоей от дома моего во веки, даже и тогда, когда Господь истребит с лица земли всех врагов Давида. 16 Так заключил Ионафан завет с домом Давида и сказал : да взыщет Господь с врагов Давида! 17 И снова Ионафан клялся Давиду своею любовью к нему, ибо любил его, как свою душу. 18 И сказал ему Ионафан: завтра новомесячие, и о тебе спросят, ибо место твое будет не занято; 19 поэтому на третий день ты спустись и поспеши на то место, где скрывался ты прежде, и сядь у камня Азель; 20 а я в ту сторону пущу три стрелы, как будто стреляя в цель; 21 потом пошлю отрока, говоря : «пойди, найди стрелы»; и если я скажу отроку: «вот, стрелы сзади тебя, возьми их», то приди ко мне, ибо мир тебе, и, жив Господь, ничего тебе не будет ; 22 если же так скажу отроку: «вот, стрелы впереди тебя», то ты уходи, ибо отпускает тебя Господь; 23 а тому, что мы говорили, я и ты, свидетель Господь между мною и тобою во веки.
24 И скрылся Давид на поле. И наступило новомесячие, и сел царь обедать. 25 Царь сел на своем месте, по обычаю, на седалище у стены, и Ионафан встал, и Авенир сел подле Саула; место же Давида осталось праздным. 26 И не сказал Саул в тот день ничего, ибо подумал, что это случайность, что Давид нечист, не очистился. 27 Наступил и второй день новомесячия, а место Давида оставалось праздным. Тогда сказал Саул сыну своему Ионафану: почему сын Иессеев не пришел к обеду ни вчера, ни сегодня? 28 И отвечал Ионафан Саулу: Давид выпросился у меня в Вифлеем; 29 он говорил: «отпусти меня, ибо у нас в городе родственное жертвоприношение, и мой брат пригласил меня; итак, если я нашел благоволение в очах твоих, схожу я и повидаюсь со своими братьями»; поэтому он и не пришел к обеду царя. 30 Тогда сильно разгневался Саул на Ионафана и сказал ему: сын негодный и непокорный! разве я не знаю, что ты подружился с сыном Иессеевым на срам себе и на срам матери твоей? 31 ибо во все дни, доколе сын Иессеев будет жить на земле, не устоишь ни ты, ни царство твое; теперь же пошли и приведи его ко мне, ибо он обречен на смерть. 32 И отвечал Ионафан Саулу, отцу своему, и сказал ему: за что умерщвлять его? что он сделал? 33 Тогда Саул бросил копье в него, чтобы поразить его. И Ионафан понял, что отец его решился убить Давида. 34 И встал Ионафан из-за стола в великом гневе и не обедал во второй день новомесячия, потому что скорбел о Давиде и потому что обидел его отец его. 35 На другой день утром вышел Ионафан в поле, во время, которое назначил Давиду, и малый отрок с ним. 36 И сказал он отроку: беги, ищи стрелы, которые я пускаю. Отрок побежал, а он пускал стрелы так, что они летели дальше отрока . 37 И побежал отрок туда, куда Ионафан пускал стрелы, и закричал Ионафан вслед отроку и сказал: смотри, стрела впереди тебя. 38 И опять кричал Ионафан вслед отроку: скорей беги, не останавливайся. И собрал отрок Ионафанов стрелы и пришел к своему господину. 39 Отрок же не знал ничего; только Ионафан и Давид знали, в чем дело. 40 И отдал Ионафан оружие свое отроку, бывшему при нем, и сказал ему: ступай, отнеси в город. 41 Отрок пошел, а Давид поднялся с южной стороны и пал лицем своим на землю и трижды поклонился; и целовали они друг друга, и плакали оба вместе, но Давид плакал более. 42 И сказал Ионафан Давиду: иди с миром; а в чем клялись мы оба именем Господа, говоря: «Господь да будет между мною и между тобою и между семенем моим и семенем твоим», то да будет на веки. 43 И встал [Давид] и пошел, а Ионафан возвратился в город.
Йонатан допомагає Давидові втікати
1 І втік Давид з Найоту в Рамі, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: “Що я зробив, яка провина моя і який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?”
2 А той відказав: “Борони Боже, — ти не помреш! Таж батько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не буде!”
3 А Давид іще присягнув та й сказав: “Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в очах твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засмучений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кроку!”
4 І сказав Йонатан до Давида: “Що підкаже душа твоя, те зроблю тобі!”
5 І сказав Давид до Йонатана: “Ось узавтра новомісяччя, коли звичайно сиджу я з царем, щоб їсти з ним . Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.
6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна жертва для всього роду його.
7 Якщо він скаже так: “Добре!” то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів , то знай, що постановлене те зло від нього.
8 І зробиш милість своєму рабові, бо ти ввів свого раба в Господній заповіт із собою. А якщо є на мені провина, — убий мене ти, а до батька твого пощо мене вести?”
9 І відказав Йонатан: “Борони тебе Боже! Бо якщо справді пізнаю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу тобі?”
10 І сказав Давид до Йонатана: “Хто повідомить мене, якщо батько твій відповість тобі жорстоке?”
11 А Йонатан сказав до Давида: “Ходи ж, і вийдемо на поле”. І вийшли вони обидва на поле.
12 І сказав Йонатан до Давида: “Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього часу вивідаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог , якщо тоді не пошлю до тебе, і не сповіщу тебе, —
13 так нехай зробить Господь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму батькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу тебе, і відішлю тебе, і ти підеш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком.
14 І ти, якщо я буду ще живий, хіба не зробиш зо мною Господньої милости? Коли ж я помру,
15 то не відбирай своєї милости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.
16 І нехай пошукає Господь душі від Давидових ворогів!” І склав Йонатан умову з Давидовим домом.
17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.
18 І сказав йому Йонатан: “Узавтра новомісяччя, і ти будеш згаданий, бо буде порожнє твоє місце.
19 А третього дня скоро зійдеш, і прийдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азел.
20 А я пущу три стріли набік, ніби стріляючи собі до мети.
21 І ось пошлю я слугу: “Іди, знайди ті стріли!” Якщо, говорячи, скажу я до хлопця: “Он ті стріли тут перед тобою, візьми їх”, то приходь, бо мир тобі, і нема нічого злого , як живий Господь!”
22 А якщо я скажу до того юнака так: “Он ті стріли за тобою далі”, то втікай, бо Господь відпускає тебе.
23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!”
24 І сховався Давид у полі. І було новомісяччя, а цар засів до їжі.
25 І сів цар на стільці своїм, як раз у раз, на стільці при стіні. І встав Йонатан, а Авнер сів збоку Саула, а Давидове місце було порожнє.
26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі : “Це випадок, Давид не чистий, бо не очистився”.
27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: “Чому не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?”
28 І відповів Йонатан Саулові: “Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.
29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в очах твоїх, нехай я побіжу та побачу братів моїх. Тому не прийшов він до царського столу”.
30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: “Негідний і неслухняний сину! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?
31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи його до мене, бо він призначений на смерть”.
32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові, та й сказав йому: “Чому він буде забитий? Що він зробив?”
33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.
34 І встав Йонатан від столу, розпалений гнівом, і не їв хліба і другого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його образив його батько.
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умовлений з Давидом час, а з ним був малий хлопець.
36 І сказав він до хлопця свого: “Побіжи, знайди ті стріли, що я вистріляю”. Хлопець побіг, а він пустив стрілу поза нього.
37 І прийшов хлопець до місця стріли, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: “Он та стріла за тобою далі!”
38 І кликнув Йонатан за хлопцем: “Скоро, поспіши, не ставай!” І зібрав Йонатанів хлопець стріли, та й прийшов до свого пана.
39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.
40 І віддав Йонатан свою зброю юнакові, якого мав, та й сказав йому: “Іди, занеси це до міста!”
41 Той юнак пішов, а Давид устав із південного боку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився тричі. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав.
42 І сказав Йонатан до Давида: “Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім’я, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!”