1 Дошел он до Дервии и Листры. И вот, там был некоторый ученик, именем Тимофей, которого мать была Иудеянка уверовавшая, а отец Еллин, 2 и о котором свидетельствовали братия, находившиеся в Листре и Иконии. 3 Его пожелал Павел взять с собою; и, взяв, обрезал его ради Иудеев, находившихся в тех местах; ибо все знали об отце его, что он был Еллин. 4 Проходя же по городам, они предавали верным соблюдать определения, постановленные Апостолами и пресвитерами в Иерусалиме. 5 И церкви утверждались верою и ежедневно увеличивались числом.
6 Пройдя через Фригию и Галатийскую страну, они не были допущены Духом Святым проповедывать слово в Асии. 7 Дойдя до Мисии, предпринимали идти в Вифинию; но Дух не допустил их. 8 Миновав же Мисию, сошли они в Троаду. 9 И было ночью видение Павлу: предстал некий муж, Македонянин, прося его и говоря: приди в Македонию и помоги нам. 10 После сего видения, тотчас мы положили отправиться в Македонию, заключая, что призывал нас Господь благовествовать там.
11 Итак, отправившись из Троады, мы прямо прибыли в Самофракию, а на другой день в Неаполь, 12 оттуда же в Филиппы: это первый город в той части Македонии, колония. В этом городе мы пробыли несколько дней. 13 В день же субботний мы вышли за город к реке, где, по обыкновению, был молитвенный дом, и, сев, разговаривали с собравшимися там женщинами. 14 И одна женщина из города Фиатир, именем Лидия, торговавшая багряницею, чтущая Бога, слушала; и Господь отверз сердце ее внимать тому, что говорил Павел. 15 Когда же крестилась она и домашние ее, то просила нас, говоря: если вы признали меня верною Господу, то войдите в дом мой и живите у меня . И убедила нас.
16 Случилось, что, когда мы шли в молитвенный дом, встретилась нам одна служанка, одержимая духом прорицательным, которая через прорицание доставляла большой доход господам своим. 17 Идя за Павлом и за нами, она кричала, говоря: сии человеки — рабы Бога Всевышнего, которые возвещают нам путь спасения. 18 Это она делала много дней. Павел, вознегодовав, обратился и сказал духу: именем Иисуса Христа повелеваю тебе выйти из нее. И дух вышел в тот же час. 19 Тогда господа ее, видя, что исчезла надежда дохода их, схватили Павла и Силу и повлекли на площадь к начальникам. 20 И, приведя их к воеводам, сказали: сии люди, будучи Иудеями, возмущают наш город 21 и проповедуют обычаи, которых нам, Римлянам, не следует ни принимать, ни исполнять. 22 Народ также восстал на них, а воеводы, сорвав с них одежды, велели бить их палками 23 и, дав им много ударов, ввергли в темницу, приказав темничному стражу крепко стеречь их. 24 Получив такое приказание, он ввергнул их во внутреннюю темницу и ноги их забил в колоду.
25 Около полуночи Павел и Сила, молясь, воспевали Бога; узники же слушали их. 26 Вдруг сделалось великое землетрясение, так что поколебалось основание темницы; тотчас отворились все двери, и у всех узы ослабели. 27 Темничный же страж, пробудившись и увидев, что двери темницы отворены, извлек меч и хотел умертвить себя, думая, что узники убежали. 28 Но Павел возгласил громким голосом, говоря: не делай себе никакого зла, ибо все мы здесь. 29 Он потребовал огня, вбежал в темницу и в трепете припал к Павлу и Силе, 30 и, выведя их вон, сказал: государи мои ! что мне делать, чтобы спастись? 31 Они же сказали: веруй в Господа Иисуса Христа, и спасешься ты и весь дом твой. 32 И проповедали слово Господне ему и всем, бывшим в доме его. 33 И, взяв их в тот час ночи, он омыл раны их и немедленно крестился сам и все домашние его. 34 И, приведя их в дом свой, предложил трапезу и возрадовался со всем домом своим, что уверовал в Бога.
35 Когда же настал день, воеводы послали городских служителей сказать: отпусти тех людей. 36 Темничный страж объявил о сем Павлу: воеводы прислали отпустить вас; итак выйдите теперь и идите с миром. 37 Но Павел сказал к ним: нас, Римских граждан, без суда всенародно били и бросили в темницу, а теперь тайно выпускают? нет, пусть придут и сами выведут нас. 38 Городские служители пересказали эти слова воеводам, и те испугались, услышав, что это Римские граждане. 39 И, придя, извинились перед ними и, выведя, просили удалиться из города. 40 Они же, выйдя из темницы, пришли к Лидии и, увидев братьев, поучали их, и отправились.
Господь кличе Павла до Македонії
1 І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
2 Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
4 Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
5 А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фріґію та через країну галатську.
7 Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8 Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
9 І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: “Прийди в Македонію, і нам поможи!”
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
Павло й Сила в Филипах
11 Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
12 звідтіля ж у Филипи, що є перше місто осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
14 Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: “Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть”. І змусила нас.
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
17 Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: “Оці люди — це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!”
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: “У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!” І того часу той вийшов.
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
20 Коли ж їх привели до начальників, то сказали: “Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
21 і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати”.
22 І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
23 І, завдавши багато їм ран, посадили у в’язницю, наказавши в’язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
24 Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в’язниці, а їхні ноги забив у колоди.
25 А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув’язнені слухали їх.
26 І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…
27 Як прокинувся ж сторож в’язничний, і побачив відчинені двері в’язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув’язнені.
28 А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: “Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!”
29 Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
30 І вивів їх звідти й спитав: “Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?”
31 А вони відказали: “Віруй у Господа Ісуса, — і будеш спасений ти сам та твій дім”.
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
33 І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні .
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних , наказуючи: “Відпусти тих людей!”
36 І сказав той в’язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. “Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!”
37 А Павло відказав їм: “Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!”
38 Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
40 І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.