1 И приказал [Иосиф] начальнику дома своего, говоря: наполни мешки этих людей пищею, сколько они могут нести, и серебро каждого положи в отверстие мешка его, 2 а чашу мою, чашу серебряную, положи в отверстие мешка к младшему вместе с серебром за купленный им хлеб. И сделал тот по слову Иосифа, которое сказал он. 3 Утром, когда рассвело, эти люди были отпущены, они и ослы их. 4 Еще не далеко отошли они от города, как Иосиф сказал начальнику дома своего: ступай, догоняй этих людей и, когда догонишь, скажи им: для чего вы заплатили злом за добро? [для чего украли у меня серебряную чашу?] 5 Не та ли это, из которой пьет господин мой и он гадает на ней? Худо это вы сделали. 6 Он догнал их и сказал им эти слова. 7 Они сказали ему: для чего господин наш говорит такие слова? Нет, рабы твои не сделают такого дела. 8 Вот, серебро, найденное нами в отверстии мешков наших, мы обратно принесли тебе из земли Ханаанской: как же нам украсть из дома господина твоего серебро или золото? 9 У кого из рабов твоих найдется [чаша], тому смерть, и мы будем рабами господину нашему. 10 Он сказал: хорошо; как вы сказали, так пусть и будет: у кого найдется [чаша], тот будет мне рабом, а вы будете не виноваты. 11 Они поспешно спустили каждый свой мешок на землю и открыли каждый свой мешок. 12 Он обыскал, начал со старшего и окончил младшим; и нашлась чаша в мешке Вениаминовом. 13 И разодрали они одежды свои, и, возложив каждый на осла своего ношу, возвратились в город. 14 И пришли Иуда и братья его в дом Иосифа, который был еще дома, и пали пред ним на землю. 15 Иосиф сказал им: что это вы сделали? разве вы не знали, что такой человек, как я, конечно, угадает? 16 Иуда сказал: что нам сказать господину нашему? что говорить? чем оправдываться? Бог нашел неправду рабов твоих; вот, мы рабы господину нашему, и мы, и тот, в чьих руках нашлась чаша. 17 Но [Иосиф] сказал: нет, я этого не сделаю; тот, в чьих руках нашлась чаша, будет мне рабом, а вы пойдите с миром к отцу вашему. 18 И подошел Иуда к нему, и сказал: господин мой, позволь рабу твоему сказать слово в уши господина моего, и не прогневайся на раба твоего, ибо ты то же, что фараон. 19 Господин мой спрашивал рабов своих, говоря: есть ли у вас отец или брат? 20 Мы сказали господину нашему, что у нас есть отец престарелый, и [у него] младший сын, сын старости, которого брат умер, а он остался один от матери своей, и отец любит его. 21 Ты же сказал рабам твоим: приведите его ко мне, чтобы мне взглянуть на него. 22 Мы сказали господину нашему: отрок не может оставить отца своего, и если он оставит отца своего, то сей умрет. 23 Но ты сказал рабам твоим: если не придет с вами меньший брат ваш, то вы более не являйтесь ко мне на лице. 24 Когда мы пришли к рабу твоему, отцу нашему, то пересказали ему слова господина моего. 25 И сказал отец наш: пойдите опять, купите нам немного пищи. 26 Мы сказали: нельзя нам идти; а если будет с нами меньший брат наш, то пойдем; потому что нельзя нам видеть лица того человека, если не будет с нами меньшого брата нашего. 27 И сказал нам раб твой, отец наш: вы знаете, что жена моя родила мне двух сынов ; 28 один пошел от меня, и я сказал: верно он растерзан; и я не видал его доныне; 29 если и сего возьмете от глаз моих и случится с ним несчастье, то сведете вы седину мою с горестью во гроб. 30 Теперь если я приду к рабу твоему, отцу нашему, и не будет с нами отрока, с душею которого связана душа его, 31 то он, увидев, что нет отрока, умрет; и сведут рабы твои седину раба твоего, отца нашего, с печалью во гроб. 32 Притом я, раб твой, взялся отвечать за отрока отцу моему, сказав: если не приведу его к тебе [и не поставлю его пред тобою], то останусь я виновным пред отцом моим во все дни жизни. 33 Итак пусть я, раб твой, вместо отрока останусь рабом у господина моего, а отрок пусть идет с братьями своими: 34 ибо как пойду я к отцу моему, когда отрока не будет со мною? я увидел бы бедствие, которое постигло бы отца моего.
Пригода з чашею
1 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: “Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.
2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його”. І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.
3 Розвиднилось рано‑вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.
4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: “Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: “Нащо ви заплатили злом за добро?
5 Хіба це не та чаша , що з неї п’є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке ”.
6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.
7 А вони відказали йому: “Нащо пан мій говорить отакі ‑то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ…
8 Таж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?
9 У кого із рабів твоїх вона, чаша , буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові”.
10 А той відказав: “Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті”.
11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв’язували кожен мішка свого.
12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!
13 І пороздирали вони свою одіж!.. І кожен нав’ючив осла свого, і вернулись до міста.
14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попадали вони перед лицем його на землю.
15 І сказав до них Йосип: “Що це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?”
16 А Юда промовив: “Що ми скажемо панові моєму? Що будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша”.
17 А Йосип відказав: “Далеке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька”.
18 І приступив до нього Юда та й промовив: “О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.
19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: “Чи є в вас батько або брат?”
20 І сказали ми до пана мого: “Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.
21 А ти був сказав своїм рабам: “Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього”.
22 І сказали ми до пана мого: “Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той ”.
23 А ти сказав своїм рабам: “Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого”.
24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.
25 А батько наш сказав: “Верніться, купіть нам трохи їжі”.
26 А ми відказали: “Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами”.
27 І сказав до нас раб твій, наш батько: “Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.
28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він… І я не бачив його аж дотепер.
29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу”.
30 А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв’язана з душею тією, —
31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу…
32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!
33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!..
34 Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька”.