1 И отвечал Иов и сказал: 2 слышал я много такого; жалкие утешители все вы! 3 Будет ли конец ветреным словам? и что побудило тебя так отвечать? 4 И я мог бы так же говорить, как вы, если бы душа ваша была на месте души моей; ополчался бы на вас словами и кивал бы на вас головою моею; 5 подкреплял бы вас языком моим и движением губ утешал бы. 6 Говорю ли я, не утоляется скорбь моя; перестаю ли, что отходит от меня? 7 Но ныне Он изнурил меня. Ты разрушил всю семью мою. 8 Ты покрыл меня морщинами во свидетельство против меня; восстает на меня изможденность моя, в лице укоряет меня. 9 Гнев Его терзает и враждует против меня, скрежещет на меня зубами своими; неприятель мой острит на меня глаза свои. 10 Разинули на меня пасть свою; ругаясь бьют меня по щекам: все сговорились против меня. 11 Предал меня Бог беззаконнику и в руки нечестивым бросил меня. 12 Я был спокоен, но Он потряс меня; взял меня за шею и избил меня и поставил меня целью для Себя. 13 Окружили меня стрельцы Его; Он рассекает внутренности мои и не щадит, пролил на землю желчь мою, 14 пробивает во мне пролом за проломом, бежит на меня, как ратоборец. 15 Вретище сшил я на кожу мою и в прах положил голову мою. 16 Лицо мое побагровело от плача, и на веждах моих тень смерти, 17 при всем том, что нет хищения в руках моих, и молитва моя чиста. 18 Земля! не закрой моей крови, и да не будет места воплю моему. 19 И ныне вот на небесах Свидетель мой, и Заступник мой в вышних! 20 Многоречивые друзья мои! К Богу слезит око мое. 21 О, если бы человек мог иметь состязание с Богом, как сын человеческий с ближним своим! 22 Ибо летам моим приходит конец, и я отхожу в путь невозвратный.
Відповідь Йова: Даремні розрадники всі ви!
1 А Йов відповів та й сказав:
2 “Чув я такого багато, — даремні розрадники всі ви!
3 Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?
4 І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, — я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,
5 устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду !
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,
8 і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, — і очевидьки мені докоряє!
9 Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене…
10 Вони пащі свої роззявляють на мене, б’ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:
11 Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене…
12 Спокійний я був, — та тремтячим мене Він зробив… І за шию вхопив Він мене — й розтрощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю…
14 Він робить пролом на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач…
15 Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову…
16 Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,
17 хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!
18 Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого, —
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті…
20 Глузливці мої, мої друзі, — моє око до Бога сльозить,
21 і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його, —
22 бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь…