1 Дыхание мое ослабело; дни мои угасают; гробы предо мною. 2 Если бы не насмешки их, то и среди споров их око мое пребывало бы спокойно. 3 Заступись, поручись Сам за меня пред Собою! иначе кто поручится за меня? 4 Ибо Ты закрыл сердце их от разумения, и потому не дашь восторжествовать им . 5 Кто обрекает друзей своих в добычу, у детей того глаза истают. 6 Он поставил меня притчею для народа и посмешищем для него. 7 Помутилось от горести око мое, и все члены мои, как тень. 8 Изумятся о сем праведные, и невинный вознегодует на лицемера. 9 Но праведник будет крепко держаться пути своего, и чистый руками будет больше и больше утверждаться. 10 Выступайте, все вы, — и подойдите; не найду я мудрого между вами. 11 Дни мои прошли; думы мои — достояние сердца моего — разбиты. 12 А они ночь хотят превратить в день, свет приблизить к лицу тьмы. 13 Если бы я и ожидать стал, то преисподняя — дом мой; во тьме постелю я постель мою; 14 гробу скажу: ты отец мой, червю: ты мать моя и сестра моя. 15 Где же после этого надежда моя? и ожидаемое мною кто увидит? 16 В преисподнюю сойдет она и будет покоиться со мною в прахе.
Глибокий розпач: де надія моя?
1 Мій дух заламавсь, мої дні погасають, — зостались мені самі гроби!..
2 Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує…
3 Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб’є по руках?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце, — тому не звеличуєш їх.
5 Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,
6 Він поставив мене за прислів’я в народів, і став я таким, на якого плюють…
7 З безталання потемніло око моє, а всі члени мої — як та тінь…
8 Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.
9 І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий — побільшиться в силі.
10 Але всі ви повернетеся, — і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного…
11 Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток, —
12 вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!
13 Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе…
14 До гробу я кличу: “О батьку ти мій!” До черви: “Моя мамо та сестро моя!”…
15 Де ж тоді та надія моя? А надія моя, — хто побачить її?
16 До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху…”