1 Приближался праздник опресноков, называемый Пасхою, 2 и искали первосвященники и книжники, как бы погубить Его, потому что боялись народа. 3 Вошел же сатана в Иуду, прозванного Искариотом, одного из числа двенадцати, 4 и он пошел, и говорил с первосвященниками и начальниками, как Его предать им. 5 Они обрадовались и согласились дать ему денег; 6 и он обещал, и искал удобного времени, чтобы предать Его им не при народе.
7 Настал же день опресноков, в который надлежало заколать пасхального агнца , 8 и послал Иисус Петра и Иоанна, сказав: пойдите, приготовьте нам есть пасху. 9 Они же сказали Ему: где велишь нам приготовить? 10 Он сказал им: вот, при входе вашем в город, встретится с вами человек, несущий кувшин воды; последуйте за ним в дом, в который войдет он, 11 и скажите хозяину дома: Учитель говорит тебе: где комната, в которой бы Мне есть пасху с учениками Моими? 12 И он покажет вам горницу большую устланную; там приготовьте. 13 Они пошли, и нашли, как сказал им, и приготовили пасху.
14 И когда настал час, Он возлег, и двенадцать Апостолов с Ним, 15 и сказал им: очень желал Я есть с вами сию пасху прежде Моего страдания, 16 ибо сказываю вам, что уже не буду есть ее, пока она не совершится в Царствии Божием. 17 И, взяв чашу и благодарив, сказал: приимите ее и разделите между собою, 18 ибо сказываю вам, что не буду пить от плода виноградного, доколе не придет Царствие Божие. 19 И, взяв хлеб и благодарив, преломил и подал им, говоря: сие есть тело Мое, которое за вас предается; сие творите в Мое воспоминание. 20 Также и чашу после вечери, говоря: сия чаша есть Новый Завет в Моей крови, которая за вас проливается. 21 И вот, рука предающего Меня со Мною за столом; 22 впрочем, Сын Человеческий идет по предназначению, но горе тому человеку, которым Он предается. 23 И они начали спрашивать друг друга, кто бы из них был, который это сделает. 24 Был же и спор между ними, кто из них должен почитаться бо́льшим. 25 Он же сказал им: цари господствуют над народами, и владеющие ими благодетелями называются, 26 а вы не так: но кто из вас больше, будь как меньший, и начальствующий — как служащий. 27 Ибо кто больше: возлежащий, или служащий? не возлежащий ли? А Я посреди вас, как служащий. 28 Но вы пребыли со Мною в напастях Моих, 29 и Я завещаваю вам, как завещал Мне Отец Мой, Царство, 30 да ядите и пиете за трапезою Моею в Царстве Моем, и сядете на престолах судить двенадцать колен Израилевых. 31 И сказал Господь: Симон! Симон! се, сатана просил, чтобы сеять вас как пшеницу, 32 но Я молился о тебе, чтобы не оскудела вера твоя; и ты некогда, обратившись, утверди братьев твоих. 33 Он отвечал Ему: Господи! с Тобою я готов и в темницу и на смерть идти. 34 Но Он сказал: говорю тебе, Петр, не пропоет петух сегодня, как ты трижды отречешься, что не знаешь Меня. 35 И сказал им: когда Я посылал вас без мешка и без сумы́ и без обуви, имели ли вы в чем недостаток? Они отвечали: ни в чем. 36 Тогда Он сказал им: но теперь, кто имеет мешок, тот возьми его, также и суму́; а у кого нет, продай одежду свою и купи меч; 37 ибо сказываю вам, что должно исполниться на Мне и сему написанному: и к злодеям причтен. Ибо то, что о Мне, приходит к концу. 38 Они сказали: Господи! вот, здесь два меча. Он сказал им: довольно.
39 И, выйдя, пошел по обыкновению на гору Елеонскую, за Ним последовали и ученики Его. 40 Придя же на место, сказал им: молитесь, чтобы не впасть в искушение. 41 И Сам отошел от них на вержение камня, и, преклонив колени, молился, 42 говоря: Отче! о, если бы Ты благоволил пронести чашу сию мимо Меня! впрочем не Моя воля, но Твоя да будет. 43 Явился же Ему Ангел с небес и укреплял Его. 44 И, находясь в борении, прилежнее молился, и был пот Его, как капли крови, падающие на землю. 45 Встав от молитвы, Он пришел к ученикам, и нашел их спящими от печали 46 и сказал им: что вы спите? встаньте и молитесь, чтобы не впасть в искушение.
47 Когда Он еще говорил это, появился народ, а впереди его шел один из двенадцати, называемый Иуда, и он подошел к Иисусу, чтобы поцеловать Его. Ибо он такой им дал знак: Кого я поцелую, Тот и есть. 48 Иисус же сказал ему: Иуда! целованием ли предаешь Сына Человеческого? 49 Бывшие же с Ним, видя, к чему идет дело, сказали Ему: Господи! не ударить ли нам мечом? 50 И один из них ударил раба первосвященникова, и отсек ему правое ухо. 51 Тогда Иисус сказал: оставьте, довольно. И, коснувшись уха его, исцелил его. 52 Первосвященникам же и начальникам храма и старейшинам, собравшимся против Него, сказал Иисус: как будто на разбойника вышли вы с мечами и кольями, чтобы взять Меня? 53 Каждый день бывал Я с вами в храме, и вы не поднимали на Меня рук, но теперь ваше время и власть тьмы.
54 Взяв Его, повели и привели в дом первосвященника. Петр же следовал издали. 55 Когда они развели огонь среди двора и сели вместе, сел и Петр между ними. 56 Одна служанка, увидев его сидящего у огня и всмотревшись в него, сказала: и этот был с Ним. 57 Но он отрекся от Него, сказав женщине: я не знаю Его. 58 Вскоре потом другой, увидев его, сказал: и ты из них. Но Петр сказал этому человеку: нет! 59 Прошло с час времени, еще некто настоятельно говорил: точно и этот был с Ним, ибо он Галилеянин. 60 Но Петр сказал тому человеку: не знаю, что ты говоришь. И тотчас, когда еще говорил он, запел петух. 61 Тогда Господь, обратившись, взглянул на Петра, и Петр вспомнил слово Господа, как Он сказал ему: прежде нежели пропоет петух, отречешься от Меня трижды. 62 И, выйдя вон, горько заплакал.
63 Люди, державшие Иисуса, ругались над Ним и били Его; 64 и, закрыв Его, ударяли Его по лицу и спрашивали Его: прореки, кто ударил Тебя? 65 И много иных хулений произносили против Него.
66 И как настал день, собрались старейшины народа, первосвященники и книжники, и ввели Его в свой синедрион 67 и сказали: Ты ли Христос? скажи нам. Он сказал им: если скажу вам, вы не поверите; 68 если же и спрошу вас, не будете отвечать Мне и не отпустите Меня ; 69 отныне Сын Человеческий воссядет одесную силы Божией. 70 И сказали все: итак, Ты Сын Божий? Он отвечал им: вы говорите, что Я. 71 Они же сказали: какое еще нужно нам свидетельство? ибо мы сами слышали из уст Его.
Синедріон ухвалює забити Ісуса
1 Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.
2 А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу…
Юдина зрада
3 Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.
4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.
5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.
6 І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу…
Таємна Вечеря
7 І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.
8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: “Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми”.
9 А вони запитали Його: “Де Ти хочеш, щоб ми приготували?”
10 А Він їм відказав: “Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.
11 І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: “Де кімната, в якій споживу зі Своїми учнями пасху?”
12 І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте”.
13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали там готувати пасху.
14 А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.
15 І промовив до них: “Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.
16 Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона”.
17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: “Візьміть її, і поділіть між собою.
18 Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде”.
19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!”
20 По вечері так само ж і чашу, говорячи: “Оця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.
22 Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!”
23 А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?
Хто хоче бути першим, нехай буде вам слугою
24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
25 Він же промовив до них: “Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.
26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як службовець.
27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець.
28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,
29 і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих”.
Учні наостанку спокусяться
31 І промовив Господь: “Симоне, Симоне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.
32 Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!”
33 А той відказав Йому: “Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть!”
34 Він же прорік: “Говорю тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене”…
До злочинців Його зараховано
35 І Він їм сказав: “Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, — чи вам бракувало чого?” Вони ж відказали: “Нічого”.
36 А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
37 Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: “До злочинців Його зараховано”. Бо те, що про Мене, виконується”.
38 І сказали вони: “Господи, ось тут два мечі”. А Він їм відказав: “Досить!”
Страждання й смерть Ісуса Христа.
Страждання в Гефсиманії
39 І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.
40 А прийшовши на місце, сказав їм: “Моліться, щоб не впасти в спокусу”.
41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,
42 благаючи: “Отче, як волієш, — пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!”…
43 І Ангол із неба з’явився до Нього, — і додавав Йому сили.
44 А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…
45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби…
46 І промовив до них: “Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!”
Схоплення Ісуса
47 І, коли Він іще говорив, ось народ з’явився , і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: Кого я поцілую, то Він!].
48 Ісус же промовив до нього: “Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?”
49 А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: “Господи, — чи мечем нам не вдарити?”
50 І один із них рубонув раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому.
51 Та Ісус відізвався й сказав: “Лишіть, — уже досить!” І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.
52 А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: “Немов на розбійника вийшли з мечами та киями…
53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви”…
Петро тричі відрікається Ісуса
54 А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.
55 Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
56 А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: “І цей був із Ним!”
57 І відрікся від Нього він, твердячи: “Не знаю я, жінко, Його!”…
58 Незабаром же другий побачив його та й сказав: “І ти від отих”. А Петро відказав: “Ні, чоловіче!”…
59 І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: “Поправді, — і цей був із Ним, бо він галілеянин”.
60 А Петро відказав: “Чоловіче, — не відаю, про що ти говориш”… І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: “Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене”.
62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
Знущання над ув’язненим Ісусом
63 А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.
64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: “Пророкуй, хто то вдарив Тебе?”
65 І багато інших богозневаг говорили на Нього вони…
Суд перед синедріоном
66 А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій,
67 і казали: “Коли Ти Христос, скажи нам”. А Він їм відповів: “Коли Я вам скажу, — не повірите ви.
68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.
69 Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!”
70 Тоді всі запитали: “То Ти Божий Син?” А Він їм відповів: “Самі кажете ви, що то Я”…
71 А вони відказали: “Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!”