1 И сделался большой ропот в народе и у жен его на братьев своих Иудеев. 2 Были такие, которые говорили: нас, сыновей наших и дочерей наших много; и мы желали бы доставать хлеб и кормиться и жить. 3 Были и такие, которые говорили: поля свои, и виноградники свои, и домы свои мы закладываем, чтобы достать хлеба от голода. 4 Были и такие, которые говорили: мы занимаем серебро на подать царю под залог полей наших и виноградников наших; 5 у нас такие же тела, какие тела у братьев наших, и сыновья наши такие же, как их сыновья; а вот, мы должны отдавать сыновей наших и дочерей наших в рабы, и некоторые из дочерей наших уже находятся в порабощении. Нет никаких средств для выкупа в руках наших; и поля наши и виноградники наши у других.
6 Когда я услышал ропот их и такие слова, я очень рассердился. 7 Сердце мое возмутилось, и я строго выговорил знатнейшим и начальствующим и сказал им: вы берете лихву с братьев своих. И созвал я против них большое собрание 8 и сказал им: мы выкупали братьев своих, Иудеев, проданных народам, сколько было сил у нас, а вы продаете братьев своих, и они продаются нам? Они молчали и не находили ответа. 9 И сказал я: нехорошо вы делаете. Не в страхе ли Бога нашего должны ходить вы, дабы избегнуть поношения от народов, врагов наших? 10 И я также, братья мои и служащие при мне давали им в заем и серебро и хлеб: оставим им долг сей. 11 Возвратите им ныне же поля их, виноградные и масличные сады их, и домы их, и рост с серебра и хлеба, и вина и масла, за который вы ссудили их. 12 И сказали они: возвратим и не будем с них требовать; сделаем так, как ты говоришь. И позвал я священников и велел им дать клятву, что они так сделают. 13 И вытряхнул я одежду мою и сказал: так пусть вытряхнет Бог всякого человека, который не сдержит слова сего, из дома его и из имения его, и так да будет у него вытрясено и пусто! И сказало все собрание: аминь. И прославили Бога; и народ выполнил слово сие.
14 Еще: с того дня, как определен я был областеначальником их в земле Иудейской, от двадцатого года до тридцать второго года царя Артаксеркса, в продолжение двенадцати лет я и братья мои не ели хлеба областеначальнического. 15 А прежние областеначальники, которые были до меня, отягощали народ и брали с них хлеб и вино, кроме сорока сиклей серебра; даже и слуги их господствовали над народом. Я же не делал так по страху Божию. 16 При этом работы на стене сей я поддерживал; и полей мы не закупали, и все слуги мои собирались туда на работу. 17 Иудеев и начальствующих по сто пятидесяти человек бывало за столом у меня, кроме приходивших к нам из окрестных народов. 18 И вот что было приготовляемо на один день: один бык, шесть отборных овец и птицы приготовлялись у меня; и в десять дней издерживалось множество всякого вина. И при всем том, хлеба областеначальнического я не требовал, так как тяжелая служба лежала на народе сем. 19 Помяни, Боже мой, во благо мне все, что я сделал для народа сего!
Полегшення долі бідного народу
1 І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів‑юдеїв.
2 І були такі, що говорили: “Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо!”
3 І були такі, що говорили: “Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді!”
4 І були такі, що говорили: “Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники.
5 А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини — як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити , а поля наші та виноградники наші належать іншим…”
6 І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова!
7 А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: “Ви заставою тиснете один одного!” І скликав я на них великі збори.
8 І сказав я до них: “Ми викуповуємо своїх братів‑юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам?” І мовчали вони, і не знаходили слова…
9 І сказав я: “Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в боязні нашого Бога ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, наших ворогів?
10 Також і я, брати мої та юнаки мої були позикодавцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!
11 Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, і їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них !”
12 І вони сказали: “Повернемо, і не будемо жадати від них! Зробимо так, як ти говориш!” І покликав я священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом.
13 Витрусив я й свою пазуху та й сказав: “Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній!” І сказали всі збори: “Амінь!” І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом.
14 Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намісником в Юдиному краї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса, — дванадцять літ не їв намісничого хліба ані я, ані брати мої.
15 А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий.
16 А також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею.
17 А за столом моїм були юдеї та заступники, — сто й п’ятдесят чоловік, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас.
18 А що готовилося на один день, було : віл один, худоби дрібної — шестеро вибраних, і птиця готувалася в мене, а за десять день виходило багато всякого вина. А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі.
19 Запам’ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!