1 Начальнику хора. Не погуби. Писание Давида.
2 Подлинно ли правду говорите вы, судьи, и справедливо судите, сыны человеческие? 3 Беззаконие составляете в сердце, кладете на весы злодеяния рук ваших на земле. 4 С самого рождения отступили нечестивые, от утробы матери заблуждаются, говоря ложь. 5 Яд у них — как яд змеи, как глухого аспида, который затыкает уши свои 6 и не слышит голоса заклинателя, самого искусного в заклинаниях. 7 Боже! сокруши зубы их в устах их; разбей, Господи, челюсти львов! 8 Да исчезнут, как вода протекающая; когда напрягут стрелы, пусть они будут как переломленные. 9 Да исчезнут, как распускающаяся улитка; да не видят солнца, как выкидыш женщины. 10 Прежде нежели котлы ваши ощутят горящий терн, и свежее и обгоревшее да разнесет вихрь. 11 Возрадуется праведник, когда увидит отмщение; омоет стопы свои в крови нечестивого. 12 И скажет человек: «подлинно есть плод праведнику! итак есть Бог, судящий на земле!»
Слава:1 Для дириґента хору. На спів: “Не вигуби”. Золотий псалом Давидів.
2 Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи людських синів слушно судите?
3 Отже, у серці ви чините кривди, дорогу насильства рук ваших торуєте ви на землі.
4 Від лоня ще матернього — вже віддалені несправедливі, з утроби ще матерньої заблудилися неправдомовці, —
5 їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуляє,
6 що не слухає голосу заклиначів, чарівника, в чарах вправного!
7 Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх устах, левчукам розбий, Господи, щелепи, —
8 нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтікається, хай пов’януть вони, як трава по дорозі,
9 бодай стали , немов той слимак, що в своїй слизоті розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки!
10 Поки почують тернину запалену ваші горшки, — нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спалену!
11 А праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої він обмиє!
12 І скаже людина: “Поправді є плід справедливому, справді є Бог, — суддя на землі!”