1 Между тем царь Антиох, проходя верхние области, услышал, что есть в Персии город Елимаис, славящийся богатством, серебром и золотом, 2 и в нем — храм, весьма богатый, и есть там золотые покровы, брони и оружия, которые оставил там Александр, сын Филиппа, царь Македонский, — первый, воцарившийся над Еллинами. 3 И он пришел и старался взять этот город и ограбить его, но не мог, потому что намерение его стало известно жителям города. 4 Они поднялись против него войною, и он обратился в бегство и ушел оттуда с великою скорбью, чтобы отправиться в Вавилон. 5 Тогда пришел некто к нему в Персию с известием, что ополчения, ходившие в землю Иуды, обращены в бегство, 6 что Лисий ходил с сильным войском впереди всех, но был поражен Иудеями, и они усилились и оружием, и войском, и многими добычами, которые взяли от пораженных ими войск, 7 и что они разрушили мерзость, которую он воздвиг над жертвенником в Иерусалиме, а святилище по-прежнему обнесли высокими стенами, также и Вефсуру, город его. 8 Когда царь услышал слова сии, сильно испугался и встревожился, упал на постель и впал в изнеможение от печали, что не сбылось так, как он желал. 9 И много дней пробыл он там, ибо возобновлялась в нем сильная печаль; он думал, что умирает. 10 И созвал он всех друзей своих и сказал им: удалился сон от глаз моих, и я изнемог сердцем от печали. 11 И сказал я в сердце моем: до какой скорби дошел я и до какого великого смущения, в котором нахожусь теперь! А был я полезен и любим во владычестве моем. 12 Теперь же я воспоминаю о тех злодеяниях, которые я совершил в Иерусалиме, и как взял все находившиеся в нем золотые и серебряные сосуды и посылал истреблять обитающих в Иудее напрасно. 13 Теперь я познаю́, что за это постигли меня эти беды, — и вот, я погибаю от великой печали в чужой земле. 14 И призвал он Филиппа, одного из друзей своих, и поставил его правителем над всем царством своим; 15 и дал ему венец и царскую одежду свою и перстень, чтобы он руководил Антиоха, сына его, и воспитывал его для царствования. 16 И умер царь Антиох в сто сорок девятом году.
17 Когда Лисий узнал, что царь умер, то поставил вместо него на царство сына его, Антиоха, которого воспитывал в юности его, и назвал его именем Евпатора. 18 Между тем находившиеся в крепости теснили Израиля вокруг святилища и всегда старались делать ему зло, а язычникам служить опорою; 19 тогда Иуда решил выгнать их и созвал весь народ, чтобы осадить их. 20 Все собрались и осадили их в сто пятидесятом году, и устроил он против них стрелометательные орудия и машины. 21 Но некоторые из осажденных вышли, и к ним пристали некоторые из нечестивых Израильтян; 22 и пошли они к царю и сказали: доколе ты не сделаешь суда и не отмстишь за братьев наших? 23 Мы согласились служить отцу твоему и ходить по заповедям его и следовать повелениям его; 24 а сыны народа нашего осадили крепость и за то чуждаются нас, и кого из нас находят, умерщвляют и имущества наши расхищают, 25 и не на нас только простерли они руку, но и на все пределы наши. 26 И вот, теперь осадили они крепость в Иерусалиме, чтобы овладеть ею, а святилище и Вефсуру укрепили. 27 Если ты не поспешишь предупредить их, то они сделают больше этого, и тогда ты не в силах будешь удержать их. 28 Услышав это, царь разгневался и собрал всех друзей своих и начальников войска своего и начальников конницы; 29 пришли к нему и из других царств и с морских островов войска наемные, 30 так что число войск его было: сто тысяч пеших, двадцать тысяч всадников и тридцать два слона, приученных к войне. 31 И прошли они через Идумею и расположились станом против Вефсуры, и сражались много дней и устроили машины; но те сделали вылазку и сожгли их огнем и сразились мужественно. 32 После сего Иуда отступил от крепости и расположился станом в Вефсахаре против стана царского. 33 Царь же, встав рано утром, поспешно отправился с войском своим по дороге к Вефсахаре, и приготовились войска к сражению и затрубили трубами. 34 Слонам показывали кровь винограда и тутовых ягод, чтобы возбудить их к битве, 35 и разделили этих животных на отряды и приставили к каждому слону по тысяче мужей в железных кольчугах и с медными шлемами на головах, сверх того по пятисот отборных всадников назначено было к каждому слону. 36 Они становились заблаговременно там, где был слон, и куда он шел, шли и они вместе, не отставая от него. 37 Притом на них были крепкие деревянные башни, покрывавшие каждого слона, укрепленные на них помочами, и в каждой из них по тридцати по два сильных мужей, которые сражались на них, и при слоне Индиец его. 38 Остальных же всадников расставили здесь и там — на двух сторонах ополчения, чтобы подавать знаки и подкреплять в тесных местах. 39 Когда солнце блеснуло на золотых и медных щитах, то заблистали от них горы и светились, как огненные светильники. 40 Одна часть царского войска протянута была по высоким горам, а другие — по низменным местам; и шли они твердо и стройно. 41 И смутились все, слышавшие шум множества их и шествие такого полчища и стук оружий, ибо войско было весьма великое и сильное. 42 И вступил Иуда и войско его в сражение — и пали из ополчения царского шестьсот мужей. 43 Тогда Елеазар, сын Саварана, увидел, что один из слонов покрыт бронею царскою и превосходил всех, и казалось, что на нем был царь, — 44 и он предал себя, чтобы спасти народ свой и приобрести себе вечное имя; 45 и смело побежал к нему в средину отряда, поражая направо и налево, и расступались от него и в ту, и в другую сторону; 46 и подбежал он под того слона, лег под него и убил его, и пал на него слон на землю, и он умер там. 47 Но, увидев силу царского ополчения и стремительность войск, Иудеи уклонились от них. 48 Царские же войска пошли против них на Иерусалим: царь направил войска на Иудею и на гору Сион. 49 И заключил он мир с бывшими в Вефсуре, которые вышли из города, ибо не было у них продовольствия, чтобы держаться в нем в осаде, потому что был субботний год на земле. 50 И овладел царь Вефсурою и оставил в ней стражу, чтобы стеречь ее. 51 Потом много дней осаждал святилище, и поставил там стрелометательные орудия и машины, и огнеметательные, и камнеметательные, и копьеметательные, чтобы бросать стрелы и камни. 52 Но и Иудеи устроили машины против их машин и сражались много дней; 53 съестных же припасов недостало в хранилищах, потому что был седьмой год, и искавшие в Иудее безопасности от язычников издержали остатки запасов; 54 и осталось при святилище немного мужей, ибо одолел их голод, и разошлись каждый в свое место.
55 Услышал Лисий, что Филипп, которому царь Антиох еще при жизни поручил воспитывать сына своего, Антиоха, для царствования, 56 возвратился из Персии и Мидии и с ним — ходившие с царем войска, и что он домогается принять на себя дела царства. 57 Почему поспешно пошел и сказал царю, начальникам войска и вельможам: мы каждый день терпим недостаток и продовольствия у нас мало, а место, осаждаемое нами, — крепко, между тем лежит на нас попечение о царстве. 58 Итак, подадим правую руку этим людям и заключим с ними мир и со всем народом их, 59 и предоставим им поступать по законам их, как прежде; ибо за свои законы, которые мы отменили, они раздражились и сделали всё это. 60 И угодно было это слово царю и начальникам, — и послал он к ним, чтобы заключить мир, что они и приняли; 61 и клялся им царь и начальники. После сего они вышли из крепости. 62 И взошел царь на гору Сион и, осмотрев укрепленные места, пренебрег клятвою, которою клялся, и велел разорить стены кругом. 63 Потом поспешно отправился и, возвратившись в Антиохию, он нашел, что Филипп владеет городом, вступил с ним в сражение и силою взял город.
1 І цар Антіох проходив горішні країни, і почув, що в Елумаї в Персіді є місто, славне багатством, сріблом і золотом. 2 І храм, що в ньому, дуже багатий, і там золоті завіси, панцир і зброя, які там залишив Олександр, син Филипа, Македонський цар, який першим царював між Еллінами. 3 І він прийшов, і намагався взяти місто та його пограбувати, і не зміг, бо відомим стало слово тим, що з міста, 4 і вони піднялися проти нього на війну, і він втік звідти, і пішов з великим смутком, щоб повернутися до Вавилону. 5 І хтось прийшов до Персіди, сповіщаючи йому, що втекли табори, які пішли в землю Юди, 6 і що Лисія пішов спочатку з могутньою силою, та був прогнаний з-перед їхнього обличчя, і вони здобули зброю, силу і велику здобич, яку взяли з таборів, що вибили, 7 і знищили гидоту, яку він збудував на жертовнику, що в Єрусалимі, і святиню, як і перед тим, оточили високими мурами і його місто Ветсуран.
8 І сталося, що коли цар почув ці слова, він перелякався, був дуже зрушений і впав на ліжко, і впав у хворобу зі смутку, бо не сталося йому так, як він задумував. 9 І перебував там багато днів, бо відновився в ньому великий смуток, і він думав, що помирає. 10 І він скликав усіх своїх друзів, і сказав їм: Відходить сон від моїх очей, і я підупав серцем від журби, 11 і я сказав у своєму серці: До якого болю я прийшов і великого обурення, в якому я тепер є. Бо добрим і улюбленим я був у моїй владі. 12 Тепер же згадую зло, яке я вчинив у Єрусалимі, і я забрав увесь срібний і золотий посуд, що в ньому, і я даремно послав вигубити тих, що жили в Юдеї. 13 Я пізнав, що через це на мене найшло це зло. І ось я гину від великого смутку в чужій землі.
14 І він закликав Филипа, одного зі своїх друзів, і наставив його над усім своїм царством. 15 І дав йому діадему, свій одяг і перстень, щоб керувати Антіохом, його сином, і виховати його на царство. 16 І цар Антіох помер там у сто сорок дев’ятому році. 17 А Лисія довідався, що цар помер, і поставив на царювання замість нього його сина Антіоха молодшого, якого вигодував, і дав йому ім’я — Евпатор. 18 І ті, що із замку, замкнули Ізраїль довкола святого і постійно шукали зла і скріплення поган. 19 І Юда задумав їх вигубити, і скликав увесь народ, щоб їх оточити. 20 І зібралися разом, і обложили її сто п’ятдесятого року, і він зробив стояки для стріл і машини.
21 Та вийшли деякі з них з оточення, і пристали до них деякі з безбожних з Ізраїля, 22 і пішли до царя, кажучи: Доки не вчиниш суд і не помстишся за наших братів? 23 Ми зволили служити твоєму батькові та йти за тим, що ним сказане, і йти за його приписами. 24 І її оточили сини нашого народу, і через це відчужилися від нас. Лише яких знаходили з нас, убивали, і наш спадок розсипався. 25 І не тільки на нас простягнули руку, але й над усі наші околиці. 26 І ось сьогодні обсіли твердиню в Єрусалимі, щоб її взяти. І вони укріпили святилище і Ветсуру. 27 І якщо швидко їх не випередиш, вони зроблять більше від цього, і не зможеш ними володіти.
28 І цар розгнівався, коли почув, і зібрав усіх своїх друзів, володарів його друзів і тих, що над кіньми. 29 І з інших царств, і від морських островів прийшли до нього сили найманців. 30 І число його сил було сто тисяч піших, двадцять тисяч кінноти і тридцять два слони, що знають бій. 31 І пройшли крізь Ідумею, отаборилися проти Ветсури, воювали багато днів і зробили машини. І вони вийшли, і спалили їх вогнем, і воювали мужньо. 32 І Юда відійшов від твердині й прийшов до Ветзахарії напроти табору царя.
33 І цар устав вранці та підняв табір, щоб погнати їх дорогою Ветзахарії, і підготували сили до війни, і затрубили трубами. 34 І слонам показали кров винограду і шовковиці, щоб їх налаштувати на битву. 35 І поділили тварин на загони, і приставили кожному слонові тисячу чоловік із сітчастими панцирами і мідними шоломами на їхніх головах, і п’ятсот вибраних коней, приставлених до кожної тварини. 36 Вони раніше були там , де тільки була тварина, і куди лиш вона йшла, вони йшли разом, не відступали від неї. 37 А на них — сильні дерев’яні вежі, що охороняли на кожній тварині, прив’язані до неї приладдям, і на кожній — чотири чоловіки сили, що воювали на них, і його індієць. 38 І він поставив іншу кінноту звідси і звідти на дві частини табору, яким давали знаки і які охороняли загони. 39 А як засяяло сонце на золоті та срібні щити, то від них засяяли гори і засвітилися, наче вогняні лампади. 40 І якась частина царського табору була розташована на високих горах, а деяка — на нижніх. І вони йшли впевнено і впорядковано. 41 І тремтіли всі, що чули голос їхньої безлічі та безлічі ходу і звук зброї, бо табір був дуже великий і сильний. 42 І наблизився Юда і його табір, щоб стати до бою, і полягло із царського табору шістсот чоловік. 43 І побачив Елеазар Аваран одну з тварин, одягнену в царську зброю, і вона була вищою за кожну тварину, і йому здавалося, що на ній є цар. 44 І він віддав себе, щоб спасати свій народ і собі зробити вічне ім’я. 45 І він відважно кинувся до нього посеред загону і вбивав справа і зліва, і відділювалися від нього сюди і туди. 46 І він поповз під слона, ліг під нього і вбив його, та той упав на землю на нього, і він там помер. 47 І вони побачили царську силу та напад сил, і відступили від них.
48 А ті, що із царського табору, вийшли їм назустріч до Єрусалима, і цар прийшов у Юдею, до гори Сіон. 49 І він уклав мир з тими, що з Ветсурона, і вони вийшли з міста, оскільки там не було для них поживи, щоб у ньому замкнутися, бо була субота для землі. 50 І цар взяв Ветсуру, і настановив там загін, щоб її стерегти. 51 Він отаборився проти святині багато днів і поставив там стояки на стріли, машини, вогнемети, каменеметалки і знаряддя, щоб кидати стріли і пращі. 52 І вони зробили машини проти їхніх машин та воювали багато днів. 53 Їжі ж не було у вмістилищах, тому що був сьомий рік, і ті, що спасалися в Юдеї від народів, спожили залишки відкладених запасів . 54 І залишилось у святих мало чоловік, бо ними заволодів голод, і вони розсіялися — кожний до свого місця.
55 І Лисія почув, що Филип, якого настановив цар Антіох, ще коли він жив, аби вигодувати його сина Антіоха, щоб він царював, 56 повернувся з Персії та Мідії, і з ним — сили, які пішли із царем, і що шукає перебрати справи. 57 Він поспішив і дав знак відійти, і промовив до царя, володарів сили і мужів: Ми слабнемо кожного дня, і їжі в нас мало; місце, де ми отаборені, сильне, і перед нами лежить те, що належить до царства. 58 Тож тепер даймо правиці цим людям, укладемо з ними мир і з кожним їхнім народом, 59 і дамо настанову їм, щоб вони ходили за їхніми законами, як і на початку. Бо через їхні закони, які ми знищили, вони розлютилися і вчинили це все.
60 І вгодило слово перед царем і володарями, і він послав до них укласти мир, і вони прийняли. 61 І поклявся їм цар та володарі. За цим вони вийшли з твердині. 62 І цар вийшов на гору Сіон, і побачив твердиню місця, і відрікся від клятви, якою поклявся, і наказав знищити мур довкола. 63 Відійшов з поспіхом, повернувся до Антіохії і знайшов Филипа, що був володарем міста, і воював проти нього, і взяв місто силоміць.