1 Давид убежал из Навафа в Раме и пришел и сказал Ионафану: что сделал я, в чем неправда моя, чем согрешил я пред отцом твоим, что он ищет души моей? 2 И сказал ему [Ионафан]: нет, ты не умрешь; вот, отец мой не делает ни большого, ни малого дела, не открыв ушам моим; для чего же бы отцу моему скрывать от меня это дело? этого не будет. 3 Давид клялся и говорил: отец твой хорошо знает, что я нашел благоволение в очах твоих, и потому говорит сам в себе: «пусть не знает о том Ионафан, чтобы не огорчился»; но жив Господь и жива душа твоя! один только шаг между мною и смертью. 4 И сказал Ионафан Давиду: чего желает душа твоя, я сделаю для тебя. 5 И сказал Давид Ионафану: вот, завтра новомесячие, и я должен сидеть с царем за столом; но отпусти меня, и я скроюсь в поле до вечера третьего дня. 6 Если отец твой спросит обо мне, ты скажи: «Давид выпросился у меня сходить в свой город Вифлеем; потому что там годичное жертвоприношение всего родства его». 7 Если на это он скажет: «хорошо», то мир рабу твоему; а если он разгневается, то знай, что злое дело решено у него. 8 Ты же сделай милость рабу твоему, — ибо ты принял раба твоего в завет Господень с тобою, — и если есть какая вина на мне, то умертви ты меня; зачем тебе вести меня к отцу твоему? 9 И сказал Ионафан: никак не будет этого с тобою; ибо, если я узнаю наверное, что у отца моего решено злое дело совершить над тобою, то неужели не извещу тебя об этом? 10 И сказал Давид Ионафану: кто известит меня, если отец твой ответит тебе сурово? 11 И сказал Ионафан Давиду: иди, выйдем в поле. И вышли оба в поле. 12 И сказал Ионафан Давиду: жив Господь Бог Израилев! я завтра около этого времени, или послезавтра, выпытаю у отца моего; и если он благосклонен к Давиду, и я тогда же не пошлю к тебе и не открою пред ушами твоими, 13 пусть то и то сделает Господь с Ионафаном и еще больше сделает. Если же отец мой замышляет сделать тебе зло, и это открою в уши твои, и отпущу тебя, и тогда иди с миром: и да будет Господь с тобою, как был с отцом моим! 14 Но и ты, если я буду еще жив, окажи мне милость Господню. 15 А если я умру, то не отними милости твоей от дома моего во веки, даже и тогда, когда Господь истребит с лица земли всех врагов Давида. 16 Так заключил Ионафан завет с домом Давида и сказал : да взыщет Господь с врагов Давида! 17 И снова Ионафан клялся Давиду своею любовью к нему, ибо любил его, как свою душу. 18 И сказал ему Ионафан: завтра новомесячие, и о тебе спросят, ибо место твое будет не занято; 19 поэтому на третий день ты спустись и поспеши на то место, где скрывался ты прежде, и сядь у камня Азель; 20 а я в ту сторону пущу три стрелы, как будто стреляя в цель; 21 потом пошлю отрока, говоря : «пойди, найди стрелы»; и если я скажу отроку: «вот, стрелы сзади тебя, возьми их», то приди ко мне, ибо мир тебе, и, жив Господь, ничего тебе не будет ; 22 если же так скажу отроку: «вот, стрелы впереди тебя», то ты уходи, ибо отпускает тебя Господь; 23 а тому, что мы говорили, я и ты, свидетель Господь между мною и тобою во веки.
24 И скрылся Давид на поле. И наступило новомесячие, и сел царь обедать. 25 Царь сел на своем месте, по обычаю, на седалище у стены, и Ионафан встал, и Авенир сел подле Саула; место же Давида осталось праздным. 26 И не сказал Саул в тот день ничего, ибо подумал, что это случайность, что Давид нечист, не очистился. 27 Наступил и второй день новомесячия, а место Давида оставалось праздным. Тогда сказал Саул сыну своему Ионафану: почему сын Иессеев не пришел к обеду ни вчера, ни сегодня? 28 И отвечал Ионафан Саулу: Давид выпросился у меня в Вифлеем; 29 он говорил: «отпусти меня, ибо у нас в городе родственное жертвоприношение, и мой брат пригласил меня; итак, если я нашел благоволение в очах твоих, схожу я и повидаюсь со своими братьями»; поэтому он и не пришел к обеду царя. 30 Тогда сильно разгневался Саул на Ионафана и сказал ему: сын негодный и непокорный! разве я не знаю, что ты подружился с сыном Иессеевым на срам себе и на срам матери твоей? 31 ибо во все дни, доколе сын Иессеев будет жить на земле, не устоишь ни ты, ни царство твое; теперь же пошли и приведи его ко мне, ибо он обречен на смерть. 32 И отвечал Ионафан Саулу, отцу своему, и сказал ему: за что умерщвлять его? что он сделал? 33 Тогда Саул бросил копье в него, чтобы поразить его. И Ионафан понял, что отец его решился убить Давида. 34 И встал Ионафан из-за стола в великом гневе и не обедал во второй день новомесячия, потому что скорбел о Давиде и потому что обидел его отец его. 35 На другой день утром вышел Ионафан в поле, во время, которое назначил Давиду, и малый отрок с ним. 36 И сказал он отроку: беги, ищи стрелы, которые я пускаю. Отрок побежал, а он пускал стрелы так, что они летели дальше отрока . 37 И побежал отрок туда, куда Ионафан пускал стрелы, и закричал Ионафан вслед отроку и сказал: смотри, стрела впереди тебя. 38 И опять кричал Ионафан вслед отроку: скорей беги, не останавливайся. И собрал отрок Ионафанов стрелы и пришел к своему господину. 39 Отрок же не знал ничего; только Ионафан и Давид знали, в чем дело. 40 И отдал Ионафан оружие свое отроку, бывшему при нем, и сказал ему: ступай, отнеси в город. 41 Отрок пошел, а Давид поднялся с южной стороны и пал лицем своим на землю и трижды поклонился; и целовали они друг друга, и плакали оба вместе, но Давид плакал более. 42 И сказал Ионафан Давиду: иди с миром; а в чем клялись мы оба именем Господа, говоря: «Господь да будет между мною и между тобою и между семенем моим и семенем твоим», то да будет на веки. 43 И встал [Давид] и пошел, а Ионафан возвратился в город.
1 А Давид непомітно залишив Нават в Рамі, прийшов до Йонатана і сказав: Що я зробив і яка моя неправда, і чим я згрішив перед твоїм батьком, що він шукає моєї душі? 2 Йонатан же сказав йому: Зовсім не так з тобою, не помреш! Ось мій батько не вчинить ні великої, ні малої справи, щоб не відкрити моєму вухові. Тож чому мій батько має приховати цю справу? Цього не станеться! 3 А Давид у відповідь Йонатанові сказав: Твій батько безсумнівно знав , що я знайшов милість у твоїх очах, тож сказав: Хай цього не знає Йонатан, щоби часом не відмовився! Але нехай живе Господь і нехай живе твоя душа, бо так, як я сказав, заповнилась відстань між мною і смертю! 4 А Йонатан запитав Давида: Що бажає твоя душа, і що тобі вчиню?
5 І сказав Давид Йонатанові: Ось завтра новий місяць, та я в жодному разі не повинен сісти із царем, щоби їсти! Тож ти відпустиш мене, і я заховаюся на рівнині аж до вечора! 6 Якщо ж твій батько таки розшукуватиме мене, то скажеш: Давид дуже просив у мене, що він збігає аж до його міста Вифлеєму, бо там — річна жертва всього його роду. 7 Якщо ж так він скаже: Добре! — то мир твоєму рабові. А якщо тобі жорстко відповість, то знай, що він звершить зло. 8 Тож учиниш милосердно з твоїм рабом, бо до Господнього завіту привів ти твого раба із собою! Якщо ж є неправда у твоєму рабові, убий ти мене! А так, то навіщо мене ведеш до свого батька? 9 А Йонатан сказав: Цього не станеться з тобою! Бо якщо, справді дізнаюся , що в мого батька є задум звершити зло, щоб іти проти тебе, або ж немає, то я сповіщу тобі у твоїх містах. 10 Тоді Давид запитав у Йонатана: Хто сповістить мені, якщо твій батько жорстоко відповість? 11 А Йонатан сказав Давидові: Іди і залишайся в полі! І вони обидва вийшли в поле.
12 І промовив Йонатан до Давида: Господь, Бог Ізраїля, знає, що довідаюся в батька мого, при нагоді — тричі, чи ось доброзичливий буде до Давида, то невже не пошлю до тебе в поле. 13 Це нехай учинить Бог Йонатанові, і це додасть, бо доведу до тебе про зло й відкрию твоє вухо, і тебе відішлю, і підеш у мирі. І Господь буде з тобою, як був з моїм батьком. 14 І ще, якщо я залишуся живим, то вчиниш зі мною мир, а якщо мені доведеться померти , 15 то не забереш твого милосердя від мого дому навіки. А якщо ні, то коли Господь забере всіх ворогів Давида з поверхні землі, 16 нехай звеличеним буде ім’я Йонатана в домі Давида, і нехай Господь відшукає ворогів Давида. 17 І продовжував ще Йонатан клястися Давидові, бо полюбив душу того, хто його любив.
18 І сказав Йонатан: Завтра — новий місяць, і тебе згадають, бо зауважать твоє крісло. 19 І будеш три дні, розглянешся і прийдеш до твого місця, де сховаєшся в дні справи, і перебуватимеш біля при тому ерґаві . 20 І я тричі випущу стріли, посилаючи в аматтари . 21 І ось пошлю слугу, кажучи: Іди, знайди мені стрілу. Якщо скажу слузі, гукаючи: Тут стріла, недалеко від тебе, тож підійми її! — то приходь, бо мир тобі, і немає справи, нехай живе Господь! 22 Якщо ж ось це скажу слузі: Тут стріла недалеко від тебе, але далі! — то йди, бо тебе відіслав Господь. 23 А слово, яке я сказав, і яке сказав ти, ось Господь — свідок між мною й тобою навіки!
24 І Давид переховується в полі, і настає новий місяць, і приходить цар до столу їсти. 25 Цар сів на своєму кріслі, як і раз у раз, на престолі біля стіни, і випередив Йонатана, Авенир сів з боку Саула, а місце Давида було порожнім. 26 І Саул не говорив нічого в той день, бо сказавсобі : Випадковість, трапилося бути нечистим, бо не очистився. 27 І сталося, що на другий день місяця, другого дня, місце Давида було знову порожнім. Тож Саул запитав свого сина Йонатана: Що це, що і вчора, і сьогодні не прийшов до столу син Єссея? 28 А Йонатан відповів Саулові й сказав йому: Попросився в мене Давид сходити до свого міста, до Вифлеєму, 29 і сказав: Відпусти ж мене, бо в нас у місті — родинна жертва, і мої брати заповіли мені, і тепер, коли я знайшов милість у твоїх очах, піду й побачу моїх братів! Через це він не прийшов до царського столу.
30 І Саул сильно запалав гнівом на Йонатана, і сказав йому: Сину зрадливих дівчат, хіба я не знаю, що ти є спільником сина Єссея, на твій сором і на сором наготи твоєї матері? 31 Бо всі дні, коли син Єссея живе на землі, не буде твердо встановленим твоє царство. Отже, тепер, пославши, схопи молодця, бо він — приречений на смерть. 32 Та Йонатан відповів Саулові: Чому він має помирати, що він учинив? 33 І підняв Саул спис на Йонатана, щоб його вбити. І Йонатан дізнався, що це зло, щоб убити Давида, дозріло в його батька, 34 тож Йонатан у гніві обурення відскочив від столу, і не їв хліба другого дня місяця, тому що розчулився за Давида, бо звершив на ньому зло його батько.
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан у поле, як і постановив на свідчення Давидові, а з ним — малий слуга. 36 І він сказав слузі: Біжи, знайди мені стріли, якими я стріляю. І слуга побіг, і він вистрілив стрілою, і вона проминула його. 37 І слуга пішов до місця стріли, де вистрілив Йонатан, а Йонатан закричав за слугою, і сказав: Там стріла недалеко від тебе, але далі! 38 І закричав Йонатан за своїм слугою, кажучи: Поспішай, давай негайно і не стій! І слуга Йонатана зібрав стріли, і приніс до свого володаря. 39 Та слуга не дізнався нічого, лише Йонатан і Давид зрозуміли сказане. 40 І Йонатан дав свою зброю своєму слузі, і сказав своєму слузі: Іди, увійди в місто! 41 А коли слуга пішов, то Давид устав із сідловини гори і впав на обличчя Йонатана , і поклонився йому тричі, і кожний поцілував свого ближнього, і кожний дуже довго плакав над своїм ближнім. 42 І сказав Йонатан: Іди в мирі, оскільки клялися ми обидва в Господнє Ім’я, кажучи: Господь буде свідком між мною і тобою, і між твоїм потомством, і між моїм потомством навіки!