1 Спустя три года дошел слух до Иуды и бывших с ним, что Димитрий, сын Селевка, приплыл в пристань Трипольскую с сильным сухопутным и морским войском 2 и, овладев страною, умертвил Антиоха и опекуна его Лисия.
3 Алким же некто, бывший прежде первосвященником, но добровольно осквернившийся в смутные времена, размыслив, что никаким образом нет ему спасения и нет доступа до священного жертвенника, 4 в сто пятьдесят первом году пришел к царю Димитрию и принес ему золотой венец и пальму и сверх того масличные ветви, считавшиеся принадлежностями храма, — и в этот день Алким ничего не предпринял. 5 Улучив же время, благоприятное его безумному замыслу, когда он позван был Димитрием в собрание совета и спрошен, в каком расположении и настроении находятся Иудеи, он сказал на это: 6 так называемые из Иудеев Асидеи, вождем которых Иуда Маккавей, поддерживают войну и воздвигают мятежи, не давая царству достигнуть благосостояния. 7 Посему я, лишенный чести предков моих, то есть священноначалия, пришел теперь сюда, 8 во-первых, искренно радея о том, что принадлежит царю, во-вторых, имея в виду своих сограждан; ибо от безрассудства названных людей немало бедствует весь род наш. 9 Ты же, царь, узнав обо всем этом, попекись о стране и об угнетенном роде нашем, по доступному для всех человеколюбию твоему: 10 доколе остается Иуда, не может быть спокойствия. 11 Когда это было сказано им, прочие советники, имевшие неприязнь к Иуде, еще более возбудили Димитрия. 12 Он тотчас призвал Никанора, заведывавшего слонами, и, назначив его военачальником в Иудею, послал его, 13 дав приказание, чтобы Иуду умертвить, сообщников его рассеять, Алкима же поставить первосвященником великого храма. 14 Тогда язычники, бежавшие из Иудеи от Иуды, толпами сходились к Никанору в надежде, что несчастья и беды Иудеев сделаются их благоденствием. 15 Иудеи же, услышав о походе Никанора и присоединении к нему язычников, посыпали головы землею, и молились Тому, Который до века установил народ Свой и всегда видимо защищал удел Свой. 16 По повелению вождя своего они поспешно поднялись оттуда и сошлись с ними при селении Дессау. 17 Симон, брат Иуды, вступил в бой с Никанором, но вскоре, при внезапном наступлении противников, потерпел небольшое поражение. 18 Впрочем Никанор, слышав, какую храбрость имели находившиеся с Иудою и какую отважность в битвах за отечество, побоялся решить дело кровопролитием; 19 посему послал Посидония, Феодота и Маттафию заключить с Иудеями мир. 20 После долгого рассуждения о сем, и когда вождь сообщил о том народу, состоялось единодушное мнение, и они согласились на переговоры 21 и назначили день, в который бы сойтись им вместе наедине и, когда он наступил, поставили для каждого особые седалища. 22 Иуда же поставил в удобных местах вооруженных людей в готовности, дабы от врагов внезапно не последовало какого-нибудь злодейства, — и имели они мирное совещание. 23 Никанор пробыл в Иерусалиме несколько времени, и не сделал ничего неуместного, и отпустил собранный народ. 24 Он постоянно имел Иуду с собою и душевно расположился к этому мужу; 25 убедил его жениться, чтобы рождать детей. Иуда женился, успокоился и наслаждался жизнью. 26 Алким же, видя взаимное их друг ко другу расположение и состоявшийся между ними союз, собрался с духом, пришел к Димитрию и сказал, что Никанор имеет враждебные для царства намерения, ибо назначил Иуду, злоумышленника против царства, своим преемником. 27 Царь, разгневанный и раздраженный этими клеветами злодея, писал к Никанору, выражая, что ему тяжело переносить такой договор, и приказывал тотчас же прислать Маккавея в Антиохию в оковах. 28 Когда узнал об этом Никанор, то смутился и огорчен был тем, что должен был отвергнуть установленный союз с человеком, который не сделал ничего несправедливого. 29 Но, как нельзя было противиться царю, то он выжидал благоприятного случая исполнить это хитростью.
30 Маккавей же, заметив, что Никанор начал обходиться с ним суровее и в обычных встречах стал грубее, и заключив, что не от доброго происходит эта суровость, и собрав немалое число из находившихся при нем, скрылся от Никанора. 31 Когда последний узнал, что Иуда искусно предварил его хитростью, то пришел в великий и святый храм, когда священники приносили установленные жертвы, и приказывал, чтобы они выдали того мужа. 32 Когда же они с клятвою говорили, что не знают, где находится тот, кого он ищет, 33 то он, простерши правую руку на храм, поклялся, сказав: если вы не выдадите мне Иуду связанным, то я этот храм Божий сравняю с землею, раскопаю жертвенник, и воздвигну здесь славный храм Дионису. 34 Сказав это, он удалился. Священники же, простирая руки к небу, умоляли всегдашнего Защитника народа нашего и говорили: 35 Ты, Господи, не имея ни в чем нужды, благоволил храму сему быть местом Твоего обитания между нами. 36 И ныне, Святый Господь всякой святыни, сохрани навеки неоскверненным сей недавно очищенный дом и загради уста неправедные.
37 Никанору же указали на некоего Разиса из Иерусалимских старейшин, как на друга граждан, имевшего весьма добрую славу и за свое доброжелательство прозванного отцом Иудеев. 38 Он в предшествовавшие смутные времена стоял на стороне Иудейства и со всем усердием отдавал за Иудейство и тело и душу. 39 Никанор, желая показать, какую он имеет ненависть против Иудеев, послал более пятисот воинов, чтобы схватить его, 40 ибо думал, что, взяв его, причинит им несчастье. 41 Когда же толпа хотела овладеть башнею и врывалась в ворота двора, и уже приказано было принести огня, чтобы зажечь ворота, тогда он, в неизбежной опасности быть захваченным, пронзил себя мечом, 42 желая лучше доблестно умереть, нежели попасться в руки беззаконников и недостойно обесчестить свое благородство. 43 Но как удар оказался от поспешности неверен, а толпы уже вторгались в двери, то он, отважно вбежав на стену, мужественно бросился с нее на толпу народа. 44 Когда же стоявшие поспешно расступились, и осталось пустое пространство, то он упал в средину на чрево. 45 Дыша еще и сгорая негодованием, несмотря на лившуюся ручьем кровь и тяжелые раны, встал и, пробежав сквозь толпу народа, остановился на одной крутой скале. 46 Совершенно уже истекая кровью, он вырвал у себя внутренности и, взяв их обеими руками, бросил в толпу и, моля Господа жизни и духа опять дать ему жизнь и дыхание, кончил таким образом жизнь.
1 Після трьох років часу дійшло до тих, які з Юдою, що Димитрій Селевкійський прибув до пристані при Тріполі з численними силами і флотом, 2 щоби захопити країну, убивши Антіоха і його помічника Лисія. 3 Якийсь Алкім, що раніше був первосвящеником, а добровільно опоганився в часах замішання, знаючи, що в жоден спосіб більше немає для нього спасіння і доступу до святого жертовника, 4 прийшов до царя Димитрія, в якомусь сто п’ятдесят першому році, приносячи йому золотий вінець і пальму, а до цього — галуззя, призначені для храму, і в той день стримував мовчання. 5 Одержавши час для своєї нерозумності, покликаний помічником Димитрія до збору і запитаний, за якою угодою і рішенням стоять юдеї, до цього сказав: 6 Юдеї, прозвані асидеями, якими провадить Юда Маккавей, проводять війни і бунтують, не даючи царству мати спокій. 7 Тому відкинений від прадідової слави, а кажу первосвященства, прибувши, я тепер прийшов, 8 по-перше, справді мислячи про належне для царя, а по-друге, дбаючи і за власних громадян, бо через нерозсудливість вище згаданих увесь наш народ немало нещасний. 9 А знаючи це все стосовно країни і нашого оточеного народу, ти, царю, будь найрозумнішим з тим, яке маєш до всіх милим чоловіколюбством. 10 Бо доки є Юда, неможливо, щоб справи були мирними.
11 Коли це було ним сказане, швидко інші друзі, вороже наставлені проти Юди, розпалили Димитрія. 12 Він, відразу закликавши Никанора, що був проводирем слонів, і наставивши володарем над Юдеєю, послав, 13 давши заповіді вбити самого Юду, а тих, що з ним, розігнати, і поставити Алкіма первосвящеником великого храму. 14 Ті народи, що втекли від Юди з Юдеї, юрбами пристали до Никанора, вважаючи, що нещастя і лиха юдеїв є власним щастям.
15 А почувши про прихід Никанора і про повстання народів, посипавши землю на голову, вони благали Того, Хто навіки поставив Свій народ, Котрий завжди появою допомагає Своїй частці. 16 Тож коли вождь наказав, вони відразу звідти пішли битися з ними поблизу села Дессава. 17 А Симон, брат Юди, вступив у бій з Никанором, та із запізненням через беззвучний напад ворогів , і зазнав невдачі. 18 Заразом Никанор, чуючи мужність, яку мали ті, що з Юдою, і сміливість у боротьбі за батьківщину, не відважувався чинити суд кров’ю. 19 Тому він вислав Посідонія, Теодота і Маттатія дати і прийняти правиці. 20 А коли про це було велике досліджування, і як вождь ознайомив безліч, то виявилося, що вони однієї думки, і вони схилилися до угоди. 21 Вони обрали день, в який самі прийдуть разом, і прийшли від кожного колісниці, поставили крісла. 22 Юда заповів озброєним бути готовими у відповідальних місцях, щоби часом раптово від ворогів не сталося зле діло; зробили мирні переговори.
23 Никанор перебував у Єрусалимі та нічого злого не чинив, а натовпи людей, що зібралися, він відпустив. 24 Він мав і Юду постійно на виду, душевно пристав до чоловіка. 25 Він переконав його побратися і мати дітей. Той одружився, був спокійний, брав участь у житті. 26 Алкім, бачачи взаємну пошану і взявши ті погодження, що сталися, пішов до Димитрія і сказав, що Никанор по-чужому думає про справи, бо Юду, зрадника царства, зробив своїм заступником. 27 А цар, розлютившись, підбурений звинуваченнями в усьому поганому, написав до Никанора, кажучи, що йому тяжко за згоду, наказуючи швидко відіслати Маккавея в’язнем до Антіохії. 28 Коли це надійшло до Никанора, він жахнувся і вважав тяжким, щоб прийнятих домовленостей відректися, коли чоловік ні в чому не провинився. 29 Оскільки не було як протидіяти цареві, то він шукав слушного часу, щоб відповідними діями це виконати.
30 А Маккавей, бачачи, що Никанор грізніше поводився з ним, і звичайну зустріч проводив більш грубо, зрозумівши, що ця суворість не від добра, зібравши чимало тих, що з ним, він заховався від Никанора. 31 А той, знаючи, що він справді тактовно випереджений чоловіком, прийшовши до великого і святого храму, коли священики проводили належні жертви, наказав видати чоловіка. 32 Коли вони з клятвою говорили, що не знають де той, кого шукають, 33 простягнувши правицю проти храму, так поклявся: Якщо мені зв’язаним не видасте Юду, я цей Божий храм зрівняю із землею і знищу жертовник, а тут збудую славний храм для Діонізія. 34 І, сказавши це, він відійшов. Священики, простягнувши руки до неба, закликали Того, Хто постійно є помічником нашого народу, так кажучи: 35 Ти, Господи, що не потребуєш ніяких речей, зволив, аби між нами був храм Твого проживання. 36 Тепер же, святий Господи всього освячення, збережи навіки чистим цей щойно очищений дім.
37 А Разіс, якийсь з єрусалимських старійшин, був звинувачений перед Никанором, — чоловік, що любив народ і мав дуже добру славу, і за доброту названий був батьком юдеїв. 38 Оскільки в попередні часи колотнечі виносив суд за юдаїзм, і тіло, і душу з усією ревністю віддавав за юдаїзм. 39 А Никанор, явно бажаючи виказати ненависть, яку він відчував до юдеїв, послав понад п’ятсот вояків його схопити. 40 Бо думав, схопивши того, цим зробити приємність. 41 І коли натовп хотів захопити вежу і з двору силою розбивали двері та говорили принести вогонь і спалити двері, то він, оточений, собі приставив меча, 42 радше бажаючи померти, ніж бути під владою ворогів, і власну шляхетність негідно сплюгавити. 43 Та через поспіх боротьби, не заподіявши собі смертельної рани, коли юрби вривалися через двері, він відважно побігши на мур, кинувся мужньо між юрбу. 44 Коли вони швидко розступилися, утворилося місце, і він упав посередині порожнечі. 45 І ще дихаючи, палаючи люттю, вставши, хоч кров текла, наче з джерела, і маючи тяжкі рани, пройшовши бігом крізь юрбу і ставши на якомусь високому камені, 46 вже повністю обезкровлений, ставши, витягнувши нутрощі й узявши обома руками, кинув на юрби, і, прикликуючи Того, Хто володіє життям і духом, щоб Він йому знову повернув, таким способом переставився.