1 И послал Господь Нафана [пророка] к Давиду, и тот пришел к нему и сказал ему: в одном городе были два человека, один богатый, а другой бедный; 2 у богатого было очень много мелкого и крупного скота, 3 а у бедного ничего, кроме одной овечки, которую он купил маленькую и выкормил, и она выросла у него вместе с детьми его; от хлеба его она ела, и из его чаши пила, и на груди у него спала, и была для него, как дочь; 4 и пришел к богатому человеку странник, и тот пожалел взять из своих овец или волов, чтобы приготовить [обед] для странника, который пришел к нему, а взял овечку бедняка и приготовил ее для человека, который пришел к нему. 5 Сильно разгневался Давид на этого человека и сказал Нафану: жив Господь! достоин смерти человек, сделавший это; 6 и за овечку он должен заплатить вчетверо, за то, что он сделал это, и за то, что не имел сострадания. 7 И сказал Нафан Давиду: ты — тот человек, [который сделал это]. Так говорит Господь Бог Израилев: Я помазал тебя в царя над Израилем и Я избавил тебя от руки Саула, 8 и дал тебе дом господина твоего и жен господина твоего на лоно твое, и дал тебе дом Израилев и Иудин, и, если этого [для тебя] мало, прибавил бы тебе еще больше; 9 зачем же ты пренебрег слово Господа, сделав злое пред очами Его? Урию Хеттеянина ты поразил мечом; жену его взял себе в жену, а его ты убил мечом Аммонитян; 10 итак не отступит меч от дома твоего во веки, за то, что ты пренебрег Меня и взял жену Урии Хеттеянина, чтоб она была тебе женою. 11 Так говорит Господь: вот, Я воздвигну на тебя зло из дома твоего, и возьму жен твоих пред глазами твоими, и отдам ближнему твоему, и будет он спать с женами твоими пред этим солнцем; 12 ты сделал тайно, а Я сделаю это пред всем Израилем и пред солнцем. 13 И сказал Давид Нафану: согрешил я пред Господом. И сказал Нафан Давиду: и Господь снял с тебя грех твой; ты не умрешь; 14 но как ты этим делом подал повод врагам Господа хулить Его, то умрет родившийся у тебя сын. 15 И пошел Нафан в дом свой.
И поразил Господь дитя, которое родила жена Урии Давиду, и оно заболело. 16 И молился Давид Богу о младенце, и постился Давид, и уединившись провел ночь, лежа на земле. 17 И вошли к нему старейшины дома его, чтобы поднять его с земли; но он не хотел, и не ел с ними хлеба. 18 На седьмой день дитя умерло, и слуги Давидовы боялись донести ему, что умер младенец; ибо, говорили они, когда дитя было еще живо, и мы уговаривали его, и он не слушал голоса нашего, как же мы скажем ему: «умерло дитя»? Он сделает что-нибудь худое. 19 И увидел Давид, что слуги его перешептываются между собою, и понял Давид, что дитя умерло, и спросил Давид слуг своих: умерло дитя? И сказали: умерло. 20 Тогда Давид встал с земли и умылся, и помазался, и переменил одежды свои, и пошел в дом Господень, и молился. Возвратившись домой, потребовал, чтобы подали ему хлеба, и он ел. 21 И сказали ему слуги его: что значит, что ты так поступаешь: когда дитя было еще живо, ты постился и плакал [и не спал]; а когда дитя умерло, ты встал и ел хлеб [и пил]? 22 И сказал Давид: доколе дитя было живо, я постился и плакал, ибо думал: кто знает, не помилует ли меня Господь, и дитя останется живо? 23 А теперь оно умерло; зачем же мне поститься? Разве я могу возвратить его? Я пойду к нему, а оно не возвратится ко мне. 24 И утешил Давид Вирсавию, жену свою, и вошел к ней и спал с нею; и она [зачала и] родила сына, и нарекла ему имя: Соломон. И Господь возлюбил его 25 и послал пророка Нафана, и он нарек ему имя: Иедидиа по слову Господа.
26 Иоав воевал против Раввы Аммонитской и взял почти царственный город. 27 И послал Иоав к Давиду сказать ему: я нападал на Равву и овладел водою города; 28 теперь собери остальной народ и подступи к городу и возьми его; ибо, если я возьму его, то мое имя будет наречено ему. 29 И собрал Давид весь народ и пошел к Равве, и воевал против нее и взял ее. 30 И взял Давид венец царя их с головы его, — а в нем было золота талант и драгоценный камень, — и возложил его Давид на свою голову, и добычи из города вынес очень много. 31 А народ, бывший в нем, он вывел и положил их под пилы, под железные молотилки, под железные топоры, и бросил их в обжигательные печи. Так он поступил со всеми городами Аммонитскими. И возвратился после того Давид и весь народ в Иерусалим.
1 Господь послав до Давида пророка Натана. Він увійшов до нього, і сказав йому: В одному місті були два чоловіки: один — багатий, а один — бідний. 2 У багатого були отари і дуже великі стада, 3 а в бідного — нічого, хіба що одна мала овечка, яку він купив, оберігав і вигодував її, і вона виросла разом з ним і з його синами. Вона їла його хліб і пила з його чаші, відпочивала на його грудях і була йому, наче дочка. 4 І прийшов мандрівник до багатого мужа, і він пожалів узяти зі своїх отар і зі своїх стад, щоби приготувати обід чужинцеві-мандрівникові, який до нього прийшов. Тож він узяв овечку бідного й приготував її чоловікові, який прийшов до нього. 5 Давид дуже розгнівався люттю на чоловіка, і сказав Давид Натанові: Нехай живе Господь! Приречений на смерть чоловік, який це вчинив! 6 За те, що вчинив таку справу, і за те, що не пощадив, він усемеро поверне за овечку!
7 І промовив Натан до Давида: Ти той чоловік, який це вчинив! Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Я — Той, Хто помазав тебе на царя над Ізраїлем, Я — Той, Хто спас тебе від руки Саула! 8 Я дав тобі дім твого володаря і жінок твого володаря на твоє лоно, Я дав тобі дім Ізраїля і Юду. Якщо ж цього замало, додам тобі до цього! 9 Як це опоганив ти Господнє слово, щоби вчинити зло в Його очах? Ти мечем убив Урію, хета, і за жінку ти взяв собі його жінку, — ти його вбив мечем синів Аммона! 10 Тепер меч не відступить від твого дому навіки за те, що ти Мене зневажив і взяв жінку Урії, хета, щоби була тобі за жінку! 11 Так говорить Господь: Ось Я наводжу на тебе зло з твого дому, і заберу твоїх жінок перед твоїми очима, і дам твоєму ближньому, і переспить з твоїми жінками під цим сонцем! 12 Тому що ти потай учинив, то Я вчиню це слово перед усім Ізраїлем і під цим сонцем. 13 І сказав Давид Натанові: Я згрішив перед Господом! І промовив Натан до Давида: Господь відняв твій гріх, тому не помреш. 14 Але тому, що цим вчинком ти справді підбурив Господніх ворогів, то твій син, який народився в тебе, неодмінно помре ! 15 І Натан пішов до свого дому.
А Господь уразив дитину, яку жінка Урії народила Давидові, і вона захворіла. 16 І Давид допитувався Бога про дитину, і постив Давид постом, увійшов і лежав, закутаний у мішковині, на землі. 17 І підійшли до нього старійшини його дому, щоби підвести його із землі, але він не забажав, і не їв з ними хліба. 18 І сталося на сьомий день, що померла дитина. Та раби Давида побоялися сповістити йому, що дитина померла, і сказали так: Ось, коли ще дитина жила, ми йому говорили, але не слухав нашого голосу, а коли скажемо йому, що дитина померла, то вчинить зло! 19 І зрозумів Давид, про що його слуги шепочуть, і усвідомив Давид, що дитина померла. І сказав Давид своїм слугам: Що, дитина померла? Вони ж відповіли: Померла.
20 І підійнявся Давид із землі, помився і намастився олією , змінив свій одяг, увійшов до Божого дому і поклонився Йому. Тоді він зайшов у свій дім і попросив їсти хліба. Перед ним поклали хліб, і він їв. 21 А його слуги сказали йому: Що означає те, що ти робиш? Коли дитина ще жила, ти постив, плакав і вболівав, коли ж дитина померла, ти встав, їв хліб і пив… 22 Коли дитина ще жила, — сказав Давид, — я постив і плакав, бо сказав собі : Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитина житиме! 23 А тепер вона померла, тож чому це я маю постити? Не зможу її повернути. Я ще піду до неї, а вона не повернеться до мене… 24 І потішив Давид Вирсавію, свою жінку, увійшов до неї і спав з нею, і вона зачала та народила сина, і назвала його Соломон, і Господь його полюбив.
25 Він послав через пророка Натана, і назвав його Ідеді — задля Господа. 26 Йоав переміг Раввата, сина Аммона, і захопив царське місто. 27 І послав Йоав вісників до Давида, і сказав: Я переміг Раввата і захопив Місто вод. 28 Тепер же збери решту народу і отаборися напроти міста, і візьми його, щоб не я першим узяв місто і щоб не було названо на ньому моє ім’я! 29 Тож Давид зібрав увесь народ, пішов на Раввата, воював проти нього і взяв його. 30 Він узяв вінець Мелхола, їхнього царя з його голови (його вага — талант золота і дорогоцінного каменя), і був на голові Давида. І він забрав з міста дуже багато здобичі. 31 Народ, який був у ньому, він вивів, поклав до пили та до залізних молотарок, перевів їх через цегельні, — і так учинив з усіма містами синів Аммона. А тоді Давид і весь народ повернулися в Єрусалим.