1 Когда утих шум вокруг собрания, Олоферн, военачальник войска Ассирийского, сказал Ахиору пред всем народом иноплеменных и всем сынам Моава: 2 кто ты такой, Ахиор, с наемниками Ефрема, что напророчил нам сегодня и сказал, чтобы мы не воевали с родом Израильским, потому что Бог их защищает? Кто же Бог, как не Навуходоносор? Он пошлет свою силу и сотрет их с лица земли, — и Бог их не избавит их. 3 Но мы, рабы его, поразим их, как одного человека, и не устоять им против силы наших коней. 4 Мы растопчем их; горы их упьются их кровью, равнины их наполнятся их трупами, и не станет стопа ног их против нашего лица, но гибелью погибнут они, говорит царь Навуходоносор, господин всей земли. Ибо он сказал, — и не напрасны будут слова повелений его. 5 А ты, Ахиор, наемник Аммона, высказавший слова эти в день неправды твоей, от сего дня не увидишь больше лица моего, доколе я не отомщу этому народу, пришедшему из Египта. 6 Когда же я возвращусь, меч войска моего и толпа слуг моих пройдет по ребрам твоим, — и ты падешь между ранеными их. 7 Рабы мои отведут тебя в нагорную страну и оставят в одном из городов на высотах, 8 и ты не умрешь там, доколе не будешь с ними истреблен. 9 Если же ты надеешься в сердце твоем, что они не будут взяты, то да не спадает лице твое. Я сказал, и ни одно из слов моих не пропадет. 10 И приказал Олоферн рабам своим, предстоявшим в шатре его, взять Ахиора, отвести его в Ветилую и предать в руки сынов Израиля. 11 Рабы его схватили и вывели его за стан на поле, а со среды равнины поднялись в нагорную страну и пришли к источникам, бывшим под Ветилуею. 12 Когда увидели их жители города на вершине горы, то взялись за оружия свои и, выйдя за город на вершину горы, все мужи-пращники охраняли восход свой и бросали в них каменьями. 13 А они, подойдя под гору, связали Ахиора и, оставив его брошенным при подошве горы, ушли к своему господину. 14 Сыны же Израиля, вышедшие из своего города, остановились над ним и, развязав его, привели в Ветилую, и представили его начальникам своего города, 15 которыми были в те дни Озия, сын Михи из колена Симеонова, Хаврий, сын Гофониила, и Хармий, сын Мелхиила. 16 Они созвали всех старейшин города, и сбежались в собрание все юноши их и жены, и поставили Ахиора среди всего народа своего, и Озия спросил его о случившемся. 17 Он в ответ пересказал им слова собрания Олофернова и все слова, которые он высказал среди начальников сынов Ассура, и все высокомерные речи Олоферна о доме Израиля. 18 Тогда народ пал, поклонился Богу и воззвал: 19 Господи, Боже Небесный! воззри на их гордыню и помилуй смирение рода нашего, и призри на лице освященных Тебе в этот день. 20 И утешили Ахиора и расхвалили его. 21 Потом Озия взял его из собрания в свой дом и сделал пир для старейшин, и целую ночь ту они призывали Бога Израилева на помощь.
1 Коли спинився заколот мужів довкруги збору, то промовив і Олоферн, вождь сили Ассура, перед усім народом чужинців до Ахіора і до всіх синів Моава: 2 Хто ти є, Ахіор, і найманці Єфрема, що ти в нас так пророкуєш, як сьогодні, і ти сказав не воювати проти народу Ізраїля, бо їхній Бог щитом їх покриває? І хто Бог, хіба не Навуходоносор? Він пошле свою силу і вигубить їх з поверхні землі, — і їхній Бог не спасе їх! 3 Але ми, його раби, поб’ємо їх, як одного чоловіка, і вони не витримають сили наших коней. 4 Бо знищимо їх у них, і їхні гори сп’яніють від їхньої крові, їхні рівнини наповняться їхніми мерцями, і не встоїть стопа їхніх ніг перед нашим обличчям, але загинуть вигубленням, — каже цар Навуходоносор, володар усієї землі. Адже він сказав, що не будуть даремними слова його мови. 5 Ти ж, Ахіоре, найманцю Аммона, який сказав ці слова в дні твоєї безбожності, більше не побачиш мого обличчя від цього дня, аж доки не помщуся на роді тих, що з Єгипту! 6 І тоді твої легені прошиє залізо меча мого війська і народ моїх слуг, і впадеш від їхніх ран, коли вони повернуться. 7 І хай мої раби повернуть тебе до гірської околиці й поставлять тебе в одному з гірських міст, 8 і не загинеш, аж доки не будеш погублений з ними. 9 І якщо віриш твоїм серцем, що не будуть захоплені, хай твоє обличчя не занепадає. Я сказав, і ніщо з моїх слів не пропаде.
10 І Олоферн наказав своїм слугам, які стояли в його шатрі, взяти Ахіора, відіслати його до Ветулії і віддати в руки синів Ізраїля. 11 І його раби взяли його, і повели його за межі табору до рівнини, пішли з-посеред рівнини до гірської околиці й прийшли до джерел, які були під Ветулією. 12 А коли мужі міста на верхів’ї гори побачили їх, то взяли свою зброю і вийшли з міста на верхів’я гори, і кожний муж, який кидав з пращі, стійко захищали свій схил і кидали на них камінням. 13 Вони, підсунувшись до гори, зв’язали Ахіора і залишили покинутим біля підніжжя гори, і відійшли до свого пана.
14 Вийшовши зі свого міста, сини Ізраїля підійшли до нього і, розв’язавши його, відвели до Ветулії і поставили його перед володарями їхнього міста, 15 якими були в ті дні Озія, син Міхи з племені Симеона, Хаврій, син Ґотоніїла, і Харміс, син Мелхіїла. 16 Вони скликали всіх старійшин міста, і збігся кожний їхній молодець і жінки на збори, і поставили Ахіора посеред усього їхнього народу, і запитав його Озія, що сталося.
17 І, відповівши, той сповістив їм слова збору Олоферна і всі слова, які він сказав посеред володарів синів Ассура, і те, що гучно виказав Олоферн проти дому Ізраїля. 18 І народ, упавши, поклонився Богові й закричав, гукаючи: 19 Господи, Боже неба, поглянь на їхні гордощі й помилуй пригноблення нашого роду, і на цей день зглянься на обличчя тих, що тобі освячені! 20 Вони потішили Ахіора і дуже його похвалили, 21 і взяв його Озія зі збору до свого дому і зробив прийняття старійшинам, і цілу ту ніч прикликали Бога Ізраїля на допомогу.