1 Выйдя же в день тот из дома, Иисус сел у моря. 2 И собралось к Нему множество народа, так что Он вошел в лодку и сел; а весь народ стоял на берегу. 3 И поучал их много притчами, говоря: || вот, вышел сеятель сеять; 4 и когда он сеял, иное упало при дороге, и налетели птицы и поклевали то; 5 иное упало на места каменистые, где немного было земли, и скоро взошло, потому что земля была неглубока. 6 Когда же взошло солнце, увяло, и, как не имело корня, засохло; 7 иное упало в терние, и выросло терние и заглушило его; 8 иное упало на добрую землю и принесло плод: одно во сто крат, а другое в шестьдесят, иное же в тридцать. 9 Кто имеет уши слышать, да слышит! 10 И, приступив, ученики сказали Ему: для чего притчами говоришь им? 11 Он сказал им в ответ: для того, что вам дано знать тайны Царствия Небесного, а им не дано, 12 ибо кто имеет, тому дано будет и приумножится, а кто не имеет, у того отнимется и то, что имеет; 13 потому говорю им притчами, что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют; 14 и сбывается над ними пророчество Исаии, которое говорит: слухом услышите — и не уразумеете, и глазами смотреть будете — и не увидите, 15 ибо огрубело сердце людей сих и ушами с трудом слышат, и глаза свои сомкнули, да не увидят глазами и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и да не обратятся, чтобы Я исцелил их. 16 Ваши же блаженны очи, что видят, и уши ваши, что слышат, 17 ибо истинно говорю вам, что многие пророки и праведники желали видеть, что́ вы видите, и не видели, и слышать, что́ вы слышите, и не слышали. 18 Вы же выслушайте значение притчи о сеятеле: 19 ко всякому, слушающему слово о Царствии и не разумеющему, приходит лукавый и похищает посеянное в сердце его — вот кого означает посеянное при дороге. 20 А посеянное на каменистых местах означает того, кто слышит слово и тотчас с радостью принимает его; 21 но не имеет в себе корня и непостоянен: когда настанет скорбь или гонение за слово, тотчас соблазняется. 22 А посеянное в тернии означает того, кто слышит слово, но забота века сего и обольщение богатства заглушает слово, и оно бывает бесплодно. 23 Посеянное же на доброй земле означает слышащего слово и разумеющего, который и бывает плодоносен, так что иной приносит плод во сто крат, иной в шестьдесят, а иной в тридцать.
24 Другую притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно человеку, посеявшему доброе семя на поле своем; 25 когда же люди спали, пришел враг его и посеял между пшеницею плевелы и ушел; 26 когда взошла зелень и показался плод, тогда явились и плевелы. 27 Придя же, рабы домовладыки сказали ему: господин! не доброе ли семя сеял ты на поле твоем? откуда же на нем плевелы? 28 Он же сказал им: враг человек сделал это. А рабы сказали ему: хочешь ли, мы пойдем, выберем их? 29 Но он сказал: нет, — чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы, 30 оставьте расти вместе то́ и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою.
31 Иную притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое человек взял и посеял на поле своем, 32 которое, хотя меньше всех семян, но, когда вырастет, бывает больше всех злаков и становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его.
33 Иную притчу сказал Он им: Царство Небесное подобно закваске, которую женщина, взяв, положила в три меры муки, доколе не вскисло всё.
34 Всё сие Иисус говорил народу притчами, и без притчи не говорил им, 35 да сбудется реченное через пророка, который говорит: отверзу в притчах уста Мои; изреку сокровенное от создания мира.
36 Тогда Иисус, отпустив народ, вошел в дом. || И, приступив к Нему, ученики Его сказали: изъясни нам притчу о плевелах на поле. 37 Он же сказал им в ответ: сеющий доброе семя есть Сын Человеческий; 38 поле есть мир; доброе семя, это сыны Царствия, а плевелы — сыны лукавого; 39 враг, посеявший их, есть диавол; жатва есть кончина века, а жнецы суть Ангелы. 40 Посему как собирают плевелы и огнем сжигают, так будет при кончине века сего: 41 пошлет Сын Человеческий Ангелов Своих, и соберут из Царства Его все соблазны и делающих беззаконие, 42 и ввергнут их в печь огненную; там будет плач и скрежет зубов; 43 тогда праведники воссияют, как солнце, в Царстве Отца их. Кто имеет уши слышать, да слышит!
44 Еще подобно Царство Небесное сокровищу, скрытому на поле, которое, найдя, человек утаил, и от радости о нем идет и продает всё, что имеет, и покупает поле то.
45 Еще подобно Царство Небесное купцу, ищущему хороших жемчужин, 46 который, найдя одну драгоценную жемчужину, пошел и продал всё, что имел, и купил ее.
47 Еще подобно Царство Небесное неводу, закинутому в море и захватившему рыб всякого рода, 48 который, когда наполнился, вытащили на берег и, сев, хорошее собрали в сосуды, а худое выбросили вон. 49 Так будет при кончине века: изыдут Ангелы, и отделят злых из среды праведных, 50 и ввергнут их в печь огненную: там будет плач и скрежет зубов. 51 И спросил их Иисус: поняли ли вы всё это? Они говорят Ему: та́к, Господи! 52 Он же сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое.
53 И, когда окончил Иисус притчи сии, пошел оттуда. 54 И, придя в отечество Свое, учил их в синагоге их, так что они изумлялись и говорили: откуда у Него такая премудрость и силы? 55 не плотников ли Он сын? не Его ли Мать называется Мария, и братья Его Иаков и Иосий, и Симон, и Иуда? 56 и сестры Его не все ли между нами? откуда же у Него всё это? 57 И соблазнялись о Нем. Иисус же сказал им: не бывает пророк без чести, разве только в отечестве своем и в доме своем. 58 И не совершил там многих чудес по неверию их.
Притча про сіяча
1 Того дня Ісус вийшов з дому і сидів біля моря;
2 і зібралося біля Нього безліч людей; Він увійшов у човен і сів, а всі люди стояли на березі.
3 І Він багато розповідав їм притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти.
4 І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та визбирали його.
5 Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і швидко зійшло, бо не мало глибокої землі,
6 а як піднялося сонце, — зів’яло і, не маючи кореня, засохло.
7 Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його.
8 А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів.
9 Хто має вуха [щоби слухати], нехай слухає!
Чому Ісус говорив притчами?
10 Підійшовши, учні запитали Його: Чому Ти говориш до них притчами?
11 А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано.
12 Адже хто має, тому дасться, і матиме понад міру, а хто не має, то й те, що має, буде забране від нього.
13 Я тому говорю до них притчами, що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, — не чують і не розуміють;
14 і збувається щодо них пророцтво Ісаї, в якому говориться: Слухом будете чути, та не зрозумієте, і вдивляючись, будете дивитися, та не побачите.
15 Адже серце цього народу огрубіло, і вухами недочувають, і очі свої замружили, аби не побачити очима і не почути вухами; та й серцем не зрозуміли і не навернулися, щоб Я зцілив їх.
16 Ваші ж очі та ваші вуха блаженні, бо бачать і чують.
17 Запевняю вас, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, але не бачили; і чути хотіли те, що ви чуєте, але не чули.
Пояснення притчі про сіяча
18 Отже, послухайте притчу про сіяча.
19 До кожного, хто слухає слово про Царство, та не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці; це те, що посіяне при дорозі.
20 А посіяне на кам’янистому — це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає,
21 але, не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується.
22 Посіяне в тернях — це той, хто слухає слово, але клопоти віку та омана багатства заглушають те слово, і воно залишається без плоду.
23 А посіяне в добру землю — це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід — один родить у сто разів, інший — у шістдесят, а ще інший — у тридцять.
Притча про кукіль
24 Іншу притчу подав їм, кажучи: Подібне Царство Небесне до людини, яка посіяла добірне насіння на своєму полі.
25 Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці, та й пішов.
26 А як зійшло збіжжя і дало колос, тоді ж з’явився і кукіль.
27 Тож прийшли слуги господаря і сказали йому: Пане, хіба не добірне насіння ти сіяв на своєму полі? Звідки ж узявся кукіль?
28 А він сказав їм: Людина-ворог це зробила. І кажуть йому раби: Хочеш, щоб ми пішли й випололи його?
29 Він же сказав: Ні, щоб ви часом, виполюючи кукіль, не повиривали разом з ним і пшениці.
30 Залиште, щоб і те, і друге разом росло до жнив, а під час жнив скажу женцям: зберіть спершу кукіль та пов’яжіть його в снопи, аби спалити його, а пшеницю зберіть до моєї клуні.
Притча про гірчичне зерно і про закваску
31 Іншу притчу подав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його людина взяла, та й посіяла на своєму полі;
32 воно, хоч і найменше з усіх зерен, та коли виросте, стає більшим за всю городину і стає деревом, так що прилітають птахи небесні й гніздяться на його гілках.
33 Іншу притчу навів їм: Царство Небесне подібне до закваски, що її жінка взяла й поклала до трьох мірок борошна, поки все вкисло.
34 Усе це промовляв Ісус людям у притчах, а без притчі нічого їм не говорив,
35 щоби збулося сказане через пророка, який говорив: Відкрию уста Мої в притчах, виявлю сховане від початку світу!
Пояснення притчі про кукіль
36 Відпустивши натовп, Він прийшов у дім. І підійшли до Нього учні Його, кажучи: Роз’ясни нам притчу про польовий кукіль.
37 Він же, відповідаючи, сказав: Той, Хто сіє добірне насіння, — це Син Людський,
38 а поле — це світ; добірне ж насіння — це сини Царства; кукіль — це сини лукавого;
39 ворог, що його посіяв, — це диявол; жнива — це кінець світу, а женці — це ангели.
40 Отже, як збирають кукіль і палять у вогні, так буде при кінці світу:
41 Син Людський пошле Своїх ангелів, які зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, хто чинить беззаконня,
42 і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
43 Тоді праведні засяють, як сонце, у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає.
Притчі про скарб, перлину та невід
44 Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радості йде та продає все, що має, і купує те поле.
45 Ще Царство Небесне подібне до людини, — до купця, який шукає гарних перлин;
46 знайшовши одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її.
47 Царство Небесне подібне також до закинутого в море невода, який назбирав усякої всячини,
48 а коли він наповниться, його витягнуть на берег та, сівши, виберуть усе добре до посудин, а непридатне викинуть геть.
49 Так буде при кінці віку: вийдуть ангели і відділять злих з-поміж праведних,
50 і їх повкидають у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
51 [Каже їм Ісус]: Чи зрозуміли це все? Відповідають Йому: Так.
52 Він же сказав їм: Тому-то кожний книжник, котрий навчений про Царство Небесне, подібний до людини-господаря, яка витягає зі своєї скарбниці нове і старе.
Ісуса не приймають на батьківщині
53 Коли закінчив Ісус ці притчі, Він пішов звідти.
54 Прийшовши на Свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що дивувалися вони й говорили: Звідки в Нього ця мудрість і сила?
55 Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією, а брати Його — Яків, Йосиф, Симон і Юда?
56 Хіба Його сестри не всі між нами? Тож звідки у Нього це все?
57 І вони спокушувалися Ним. Ісус же сказав їм: Пророк не буває без пошани, — хіба тільки на своїй батьківщині та у своєму домі.
58 І не зробив там багатьох чудес через їхнє невірство.