Учение Асафа.
1 Внимай, народ мой, закону моему, приклоните ухо ваше к словам уст моих. 2 Открою уста мои в притче и произнесу гадания из древности. 3 Что слышали мы и узнали, и отцы наши рассказали нам, 4 не скроем от детей их, возвещая роду грядущему славу Господа, и силу Его, и чудеса Его, которые Он сотворил. 5 Он постановил устав в Иакове и положил закон в Израиле, который заповедал отцам нашим возвещать детям их, 6 чтобы знал грядущий род, дети, которые родятся, и чтобы они в свое время возвещали своим детям, — 7 возлагать надежду свою на Бога и не забывать дел Божиих, и хранить заповеди Его, 8 и не быть подобными отцам их, роду упорному и мятежному, неустроенному сердцем и неверному Богу духом своим. 9 Сыны Ефремовы, вооруженные, стреляющие из луков, обратились назад в день брани: 10 они не сохранили завета Божия и отреклись ходить в законе Его; 11 забыли дела Его и чудеса, которые Он явил им. 12 Он пред глазами отцов их сотворил чудеса в земле Египетской, на поле Цоан: 13 разделил море, и провел их чрез него, и поставил воды стеною; 14 и днем вел их облаком, а во всю ночь светом огня; 15 рассек камень в пустыне и напоил их, как из великой бездны; 16 из скалы извел потоки, и воды потекли, как реки. 17 Но они продолжали грешить пред Ним и раздражать Всевышнего в пустыне: 18 искушали Бога в сердце своем, требуя пищи по душе своей, 19 и говорили против Бога и сказали: «может ли Бог приготовить трапезу в пустыне?» 20 Вот, Он ударил в камень, и потекли воды, и полились ручьи. «Может ли Он дать и хлеб, может ли приготовлять мясо народу Своему?» 21 Господь услышал и воспламенился гневом, и огонь возгорелся на Иакова, и гнев подвигнулся на Израиля 22 за то, что не веровали в Бога и не уповали на спасение Его. 23 Он повелел облакам свыше и отверз двери неба, 24 и одождил на них манну в пищу, и хлеб небесный дал им. 25 Хлеб ангельский ел человек; послал Он им пищу до сытости. 26 Он возбудил на небе восточный ветер и навел южный силою Своею 27 и, как пыль, одождил на них мясо и, как песок морской, птиц пернатых: 28 поверг их среди стана их, около жилищ их, — 29 и они ели и пресытились; и желаемое ими дал им. 30 Но еще не прошла прихоть их, еще пища была в устах их, 31 гнев Божий пришел на них, убил тучных их и юношей Израилевых низложил. 32 При всем этом они продолжали грешить и не верили чудесам Его. 33 И погубил дни их в суете и лета их в смятении. 34 Когда Он убивал их, они искали Его и обращались, и с раннего утра прибегали к Богу, 35 и вспоминали, что Бог — их прибежище, и Бог Всевышний — Избавитель их, 36 и льстили Ему устами своими и языком своим лгали пред Ним; 37 сердце же их было неправо пред Ним, и они не были верны завету Его. 38 Но Он, Милостивый, прощал грех и не истреблял их, многократно отвращал гнев Свой и не возбуждал всей ярости Своей: 39 Он помнил, что они плоть, дыхание, которое уходит и не возвращается. 40 Сколько раз они раздражали Его в пустыне и прогневляли Его в стране необитаемой! 41 и снова искушали Бога и оскорбляли Святаго Израилева, 42 не помнили руки́ Его, дня, когда Он избавил их от угнетения, 43 когда сотворил в Египте знамения Свои и чудеса Свои на поле Цоан; 44 и превратил реки их и потоки их в кровь, чтобы они не могли пить; 45 послал на них насекомых, чтобы жалили их, и жаб, чтобы губили их; 46 земные произрастения их отдал гусенице и труд их — саранче; 47 виноград их побил градом и сикоморы их — льдом; 48 скот их предал граду и стада их — молниям; 49 послал на них пламень гнева Своего, и негодование, и ярость и бедствие, посольство злых ангелов; 50 уровнял стезю гневу Своему, не охранял души их от смерти, и скот их предал моровой язве; 51 поразил всякого первенца в Египте, начатки сил в шатрах Хамовых; 52 и повел народ Свой, как овец, и вел их, как стадо, пустынею; 53 вел их безопасно, и они не страшились, а врагов их покрыло море; 54 и привел их в область святую Свою, на гору сию, которую стяжала десница Его; 55 прогнал от лица их народы и землю их разделил в наследие им, и колена Израилевы поселил в шатрах их. 56 Но они еще искушали и огорчали Бога Всевышнего, и уставов Его не сохраняли; 57 отступали и изменяли, как отцы их, обращались назад, как неверный лук; 58 огорчали Его высотами своими и истуканами своими возбуждали ревность Его. 59 Услышал Бог и воспламенился гневом и сильно вознегодовал на Израиля; 60 отринул жилище в Силоме, скинию, в которой обитал Он между человеками; 61 и отдал в плен крепость Свою и славу Свою в руки врага, 62 и предал мечу народ Свой и прогневался на наследие Свое. 63 Юношей его поедал огонь, и девицам его не пели брачных песен; 64 священники его падали от меча, и вдовы его не плакали. 65 Но, как бы от сна, воспрянул Господь, как бы исполин, побежденный вином, 66 и поразил врагов его в тыл, вечному сраму предал их; 67 и отверг шатер Иосифов и колена Ефремова не избрал, 68 а избрал колено Иудино, гору Сион, которую возлюбил. 69 И устроил, как небо, святилище Свое и, как землю, утвердил его навек, 70 и избрал Давида, раба Своего, и взял его от дворов овчих 71 и от доящих привел его пасти народ Свой, Иакова, и наследие Свое, Израиля. 72 И он пас их в чистоте сердца своего и руками мудрыми водил их.
Слава:
1 Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.
2 Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:
3 те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
4 Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.
5 Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;
6 щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,
7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;
8 щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.
9 Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.
10 Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,
11 забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,
12 перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.
13 Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,
14 і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.
15 Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:
16 вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.
17 Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі ,
18 випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.
19 Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?
20 Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?
21 Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,
22 бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.
23 І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —
24 і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.
25 Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.
26 Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;
27 посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:
28 їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.
29 Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.
30 Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,
31 а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.
32 У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.
33 Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.
34 Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,
35 згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.
36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.
37 Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.
38 Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.
39 Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.
40 Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!
41 Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.
42 Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,
43 коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.
44 Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.
45 Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.
46 Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.
47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.
48 Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.
49 Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.
50 Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.
51 Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.
52 Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.
53 Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.
54 І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.
56 А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.
57 Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.
58 Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.
59 Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;
60 Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.
61 І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.
62 Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.
63 Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.
64 Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.
65 Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —
66 і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.
67 Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,
68 а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.
69 І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —
71 Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.
72 І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.