1 В те дни, когда управляли судьи, случился голод на земле. И пошел один человек из Вифлеема Иудейского со своею женою и двумя сыновьями своими жить на полях Моавитских. 2 Имя человека того Елимелех, имя жены его Ноеминь, а имена двух сынов его Махлон и Хилеон; они были Ефрафяне из Вифлеема Иудейского. И пришли они на поля Моавитские и остались там. 3 И умер Елимелех, муж Ноемини, и осталась она с двумя сыновьями своими. 4 Они взяли себе жен из Моавитянок, имя одной Орфа, а имя другой Руфь, и жили там около десяти лет. 5 Но потом и оба [сына ее], Махлон и Хилеон, умерли, и осталась та женщина после обоих своих сыновей и после мужа своего. 6 И встала она со снохами своими и пошла обратно с полей Моавитских, ибо услышала на полях Моавитских, что Бог посетил народ Свой и дал им хлеб. 7 И вышла она из того места, в котором жила, и обе снохи ее с нею. Когда они шли по дороге, возвращаясь в землю Иудейскую, 8 Ноеминь сказала двум снохам своим: пойдите, возвратитесь каждая в дом матери своей; да сотворит Господь с вами милость, как вы поступали с умершими и со мною! 9 да даст вам Господь, чтобы вы нашли пристанище каждая в доме своего мужа! И поцеловала их. Но они подняли вопль и плакали 10 и сказали: нет, мы с тобою возвратимся к народу твоему. 11 Ноеминь же сказала: возвратитесь, дочери мои; зачем вам идти со мною? Разве еще есть у меня сыновья в моем чреве, которые были бы вам мужьями? 12 Возвратитесь, дочери мои, пойдите, ибо я уже стара, чтоб быть замужем. Да если б я и сказала: «есть мне еще надежда», и даже если бы я сию же ночь была с мужем и потом родила сыновей, — 13 то можно ли вам ждать, пока они выросли бы? можно ли вам медлить и не выходить замуж? Нет, дочери мои, я весьма сокрушаюсь о вас, ибо рука Господня постигла меня. 14 Они подняли вопль и опять стали плакать. И Орфа простилась со свекровью своею [и возвратилась к народу своему], а Руфь осталась с нею. 15 [Ноеминь] сказала [Руфи]: вот, невестка твоя возвратилась к народу своему и к своим богам; возвратись и ты вслед за невесткою твоею. 16 Но Руфь сказала: не принуждай меня оставить тебя и возвратиться от тебя; но куда ты пойдешь, туда и я пойду, и где ты жить будешь, там и я буду жить; народ твой будет моим народом, и твой Бог — моим Богом; 17 и где ты умрешь, там и я умру и погребена буду; пусть то и то сделает мне Господь, и еще больше сделает; смерть одна разлучит меня с тобою. 18 [Ноеминь,] видя, что она твердо решилась идти с нею, перестала уговаривать ее. 19 И шли обе они, доколе не пришли в Вифлеем. Когда пришли они в Вифлеем, весь город пришел в движение от них, и говорили: это Ноеминь? 20 Она сказала им: не называйте меня Ноеминью , а называйте меня Марою , потому что Вседержитель послал мне великую горесть; 21 я вышла отсюда с достатком, а возвратил меня Господь с пустыми руками; зачем называть меня Ноеминью, когда Господь заставил меня страдать, и Вседержитель послал мне несчастье? 22 И возвратилась Ноеминь, и с нею сноха ее Руфь Моавитянка, пришедшая с полей Моавитских, и пришли они в Вифлеем в начале жатвы ячменя.
1 І сталося, коли судді судили, а в землі настав голод, то чоловік із Вифлеєма юдейського пішов, щоби жити в полі Моава, — він, його жінка та його сини. 2 Ім’я чоловіка — Авімелех, ім’я його жінки — Ноемінь, імена двох їхніх синів — Маалон і Хелеон, ефратійці з Вифлеєма юдейського. Вони прибули на поле Моава і перебували там. 3 Та Авімелех, чоловік Ноеміні, помер і вона залишилася зі своїми двома синами. 4 Вони взяли собі жінок-моавійок (ім’я першої — Орфа, ім’я другої — Рут) і жили там якихось десять років. 5 Та згодом померли обидва, Маалон і Хелеон, і жінка залишилася без свого чоловіка і без обох своїх синів.
6 Вона та дві її невістки піднялися і повернулися з моавського поля, бо почули на полі Моава, що Господь відвідав Свій народ, щоби дати їм хліба. 7 Тож вона вирушила з того місця, де перебувала, — вона і з нею дві її невістки, — і вони йшли дорогою, щоб повернутися в землю Юди. 8 І тоді Ноемінь сказала своїм невісткам: Ідіть, поверніться кожна в дім своєї матері! Нехай Господь учинить вам милосердя, як і ви чинили з померлими і зі мною. 9 Нехай Господь дасть вам, щоб ви знайшли спочинок — кожна в домі свого чоловіка. І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос і заплакали. 10 Вони сказали їй: Ми повернемося з тобою до твого народу!
11 А Ноемінь сказала: Поверніться ж, мої дочки, і навіщо підете зі мною? Хіба є ще в мене сини в моєму лоні й будуть вам за чоловіків? 12 Поверніться ж, мої дочки, тому що я зістарилася, щоби бути заміжньою за чоловіком, бо я сказала: Коли було б мені можливо вийти за чоловіка і народити синів, 13 чи зачекаєте на них, аж доки не змужніють? Хіба чекатимете на них, щоб не вийти заміж за чоловіка? Ні, мої дочки, бо гірко стало мені за вас, тому що на мене найшла Господня рука! 14 І вони підняли свій голос і знову заплакали. І тоді Орфа поцілувала свою свекруху й повернулася до свого народу, Рут же пішла за нею. 15 Ось твоя подруга-невістка повернулася до свого народу і до своїх богів, — промовила Ноемінь до Рути, — повернися ж і ти за твоєю подругою-невісткою! 16 Та Рут відповіла: Хай не станеться, щоб я залишила тебе чи повернулася назад від тебе. Бо куди підеш ти, піду туди і я, і де ти проживатимеш, там проживатиму і я. Твій народ буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом! 17 І де помреш ти, там і я помру і там буду похована. Це нехай учинить мені Господь, і це додасть, бо тільки смерть розлучить нас!
18 Ноемінь, побачивши, що вона вирішила, аби йти з нею, перестала про це говорити до неї. 19 Вони обидві йшли, аж доки вони не прийшли до Вифлеєма. І ціле місто загуділо про них, люди говорили: Чи це Ноемінь? 20 А вона сказала їм: Не звіть мене Ноемінь , а звіть мене Гірка, бо сильно засмученою зробив мене Всесильний. 21 Я пішла в достатку, а Господь повернув мене з порожніми руками , тож чому називаєте мене Ноемінь? Господь упокорив мене, і Всесильний завдав мені зла. 22 Тож Ноемінь і її невістка Рут, моавійка, повернулися, повертаючись з поля Моава, вони прибули до Вифлеєма на початку жнив ячменю.