Перша Еліфазова мова: Невинний не гине
1 І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:
2 “Коли спробувать слово до тебе, — чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3 Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,
4 того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно — і ти налякався…
6 Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання — невинність доріг твоїх?
7 Пригадай‑но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?
8 Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!
10 Левине ричання й рик лютого лева минає , і левчукам вилущаються зуби.
11 Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.
Мізерні ми мешканці глиняних хат
12 І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.
13 У роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув, —
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм…
16 Він стояв, але я не пізнав його вигляду, — образ навпроти очей моїх був , і тихий голос почув я:
17 “Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свого Творця є чистіший?”
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!
19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? — Як міль, вони будуть розчавлені!
20 Вони товчені з ранку до вечора, — і без помочі гинуть назавжди…
21 Слава їхня минається з ними, — вони помирають не в мудрості!..
Еліфаз: Хто, бувши невинним, загинув?
1 Після цього заговорив Еліфаз із Темана.
2 Якщо я спробую заговорити з тобою, чи не буде для тебе втомливо? А втім, хто може стримати від слова?
3 Адже ти сам повчав багатьох, підтримуючи знеможені руки;
4 твої слова підбадьорювали тих, котрі спотикались, – ти зміцнював тремтячі коліна.
5 Тепер же, коли прийшло горе на тебе, ти занеміг; зачепило тебе, – й ти занепав духом.
6 Невже твоя богобійність перестала бути для тебе опорою, а твої праведні дороги стали безнадійними?
7 Отже, пригадай, хто коли, бувши невинним, загинув, або, коли праведні були знищені?
8 Адже я сам спостерігав: хто, обробляючи поле беззаконня, сіяв горе, той сам його і пожинав, –
9 такі гинуть від Божого дихання, – й від подиху Його гніву зникають.
10 Замовкає ревіння лева і голос левеняти, бувають потрощені зуби молодих левів!
11 Лев гине через брак здобичі, й щенята левиці розпорошуються.
12 Але до мене доходить потаємне слово і моє вухо ловить навіть шепіт;
13 серед роздумів щодо нічних видінь, коли глибокий сон огортає людей,
14 мене іноді охоплює жах, і тремтіння пробирає мене до самих кісток.
15 Легке дихання торкнулось мого обличчя, і моє волосся стало дибом, –
16 хтось стояв біля мене, але я не міг його розпізнати з вигляду; перед моїми очима була якась постать, і я почув тихий голос:
17 Хіба смертна людина може бути праведніша за Бога, або чоловік чистіший за свого Творця?
18 Адже Він і Своїм слугам не довіряє, і в своїх ангелів знаходить недоліки, –
19 тим більше в мешканцях хатинок із глини, підвалини яких стоять на земному поросі. Вони будуть розчавлені, як міль…
20 Їх топчуть зранку й до вечора, – як непотрібні, вони гинуть навіки.
21 Щойно кілок від їхнього намету виривають, вони й не відають, як помирають.