Напад амаликитян на Давидову оселю
1 І сталося, коли Давид та люди його йшли до Ціклаґ у, третього дня, то амаликитяни вдерлися до півдня та до Ціклаґ у, — і побили Ціклаґ та спалили його огнем.
2 І позабирали вони до неволі жінок, що були в ньому, від малого аж до великого, нікого не забили, але забрали, та й пішли своєю дорогою.
3 І прийшов Давид та його люди до того міста, а воно спалене огнем! А їхні жінки, та сини їхні, та їхні дочки — забрані в неволю.
4 І підніс Давид та народ, що з ним, свій голос, та й плакали, аж поки не стало їм сили плакати.
5 І були взяті до неволі обидві Давидові жінки: їзреелітка Ахіноам та Авіґаїл, колишня жінка кармелітянина Навала.
6 І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочок своїх. Та Давид зміцнився Господом, Богом своїм.
7 І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімелехового сина: “Принеси до мене ефода!” І Евіятар приніс ефода до Давида.
8 І запитав Давид Господа, говорячи: “Чи мені гнатися за тією ордою, чи дожену її?” А Він відказав йому: “Женися, бо конче доженеш, і конче визволиш”.
9 І пішов Давид, він та шість сотень люду, що з ним, і вони прийшли аж до потоку Бесор; а відсталі спинилися.
10 І гнався Давид, він та чотири сотні чоловік. А двісті люду спинилися, бо були слабі, щоб перейти потока Бесор.
11 І знайшли вони в полі єгиптянина, і привели його до Давида, і дали йому хліба, а він їв, і напоїли його водою.
12 І дали йому половину грудки сушених фіґ та дві в’язки родзинок. І він з’їв, і вернувся дух його до нього, бо він не їв хліба та не пив води три дні та три ночі.
13 І запитав його Давид: “Чий ти та звідкіля ти?” А той відказав: “Я єгипетський юнак, раб амаликитянина. Та покинув мене пан мій, бо я захворів три дні тому .
14 Ми були вдерлися на південь керетеїв, і на той, що Юдин, та на південь Калева. А Ціклаґ ми спалили огнем”.
15 І сказав йому Давид: “Чи не заведеш мене до тієї орди?” А той відповів: “Присягни мені Богом, що не вб’єш мене і що не видаси мене в руку мого пана, то спроваджу тебе до тієї орди”.
16 І він спровадив його, аж ось — вони розпорошені по поверхні всієї тієї землі, їдять та п’ють та святкують з приводу всієї тієї великої здобичі, що вони набрали з филистимського краю та з Краю Юдиного.
17 І бив їх Давид від ранку аж до вечора наступного дня, і не втік із них ніхто, крім чотирьохсот чоловік хлопців, що повсідали на верблюдів, і повтікали.
18 І врятував Давид усе, що позабирав був Амалик. І обидві свої жінки Давид урятував.
19 І не пропало їм нічого: усе , від малого й аж до великого, і аж до синів та дочок, і від здобичі, і аж до всього, що ті взяли були собі, — усе вернув Давид!
20 І взяв Давид усю худобу дрібну та худобу велику, а ті , що йшли перед тією чередою, говорили: “Це Давидова здобич!”
21 Потому прийшов Давид до тих двохсот людей, що були слабі, щоб іти за Давидом, і що їх він лишив був при потоці Бесор, а вони повиходили назустріч Давидові та назустріч народові, що з ним. І підійшов Давид до народу, і запитався їх про мир.
22 І стали говорити всі люди злі та негідні з тих людей, що ходили з Давидом, та й сказали: “Вони не ходили з нами, тому не дамо їм зі здобичі, що ми відняли, бо кожному дамо тільки жінок його та синів його, нехай відведуть, і нехай ідуть!”
23 А Давид сказав: “Не робіть так, браття мої, з тим, що дав нам Господь, і пильнував нас, і дав орду, що йшла на нас, у нашу руку.
24 А хто послухає вас у такій речі? Бо яка частина того, хто ходив до бою, то така частина й того, хто сидів при речах, — рівно поділять”.
25 І сталося від цього дня й далі, і зробив він це за постанову та за звичай для Ізраїля, і він існує аж до цього дня.
26 І прийшов Давид до Ціклаґ у, і послав зі здобичі Юдиним старшим, приятелям своїм, говорячи: “Оце вам подарок зі здобичі Господніх ворогів”, —
27 тим, що в Бет‑Елі, і тим, що в Рамоті південнім, і тим, що в Яттері,
28 і тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа,
29 і тим, що в Рахалі, і тим, що в містах Єрахмелеянина, і тим, що в містах Кенеянина,
30 і тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атаху,
31 і тим, що в Хевроні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його.
1 And it came to pass, when David and his men were come to Ziklag on the third day, that the Amalekites had invaded the south, and Ziklag, and smitten Ziklag, and burned it with fire; 2 And had taken the women captives, that were therein: they slew not any, either great or small, but carried them away, and went on their way.
3 ¶ So David and his men came to the city, and, behold, it was burned with fire; and their wives, and their sons, and their daughters, were taken captives. 4 Then David and the people that were with him lifted up their voice and wept, until they had no more power to weep. 5 And David’s two wives were taken captives, Ahinoam the Jezreelitess, and Abigail the wife of Nabal the Carmelite. 6 And David was greatly distressed; for the people spake of stoning him, because the soul of all the people was grieved, every man for his sons and for his daughters: but David encouraged himself in the LORD his God.
7 And David said to Abiathar the priest, Ahimelech’s son, I pray thee, bring me hither the ephod. And Abiathar brought thither the ephod to David. 8 And David enquired at the LORD, saying, Shall I pursue after this troop? shall I overtake them? And he answered him, Pursue: for thou shalt surely overtake them , and without fail recover all . 9 So David went, he and the six hundred men that were with him, and came to the brook Besor, where those that were left behind stayed. 10 But David pursued, he and four hundred men: for two hundred abode behind, which were so faint that they could not go over the brook Besor.
11 ¶ And they found an Egyptian in the field, and brought him to David, and gave him bread, and he did eat; and they made him drink water; 12 And they gave him a piece of a cake of figs, and two clusters of raisins: and when he had eaten, his spirit came again to him: for he had eaten no bread, nor drunk any water, three days and three nights. 13 And David said unto him, To whom belongest thou? and whence art thou? And he said, I am a young man of Egypt, servant to an Amalekite; and my master left me, because three days agone I fell sick. 14 We made an invasion upon the south of the Cherethites, and upon the coast which belongeth to Judah, and upon the south of Caleb; and we burned Ziklag with fire. 15 And David said to him, Canst thou bring me down to this company? And he said, Swear unto me by God, that thou wilt neither kill me, nor deliver me into the hands of my master, and I will bring thee down to this company.
16 ¶ And when he had brought him down, behold, they were spread abroad upon all the earth, eating and drinking, and dancing, because of all the great spoil that they had taken out of the land of the Philistines, and out of the land of Judah. 17 And David smote them from the twilight even unto the evening of the next day: and there escaped not a man of them, save four hundred young men, which rode upon camels, and fled. 18 And David recovered all that the Amalekites had carried away: and David rescued his two wives. 19 And there was nothing lacking to them, neither small nor great, neither sons nor daughters, neither spoil, nor any thing that they had taken to them: David recovered all. 20 And David took all the flocks and the herds, which they drave before those other cattle, and said, This is David’s spoil.
21 ¶ And David came to the two hundred men, which were so faint that they could not follow David, whom they had made also to abide at the brook Besor: and they went forth to meet David, and to meet the people that were with him: and when David came near to the people, he saluted them. 22 Then answered all the wicked men and men of Belial, of those that went with David, and said, Because they went not with us, we will not give them ought of the spoil that we have recovered, save to every man his wife and his children, that they may lead them away, and depart. 23 Then said David, Ye shall not do so, my brethren, with that which the LORD hath given us, who hath preserved us, and delivered the company that came against us into our hand. 24 For who will hearken unto you in this matter? but as his part is that goeth down to the battle, so shall his part be that tarrieth by the stuff: they shall part alike. 25 And it was so from that day forward, that he made it a statute and an ordinance for Israel unto this day.
26 ¶ And when David came to Ziklag, he sent of the spoil unto the elders of Judah, even to his friends, saying, Behold a present for you of the spoil of the enemies of the LORD; 27 To them which were in Beth-el, and to them which were in south Ramoth, and to them which were in Jattir, 28 And to them which were in Aroer, and to them which were in Siphmoth, and to them which were in Eshtemoa, 29 And to them which were in Rachal, and to them which were in the cities of the Jerahmeelites, and to them which were in the cities of the Kenites, 30 And to them which were in Hormah, and to them which were in Chor-ashan, and to them which were in Athach, 31 And to them which were in Hebron, and to all the places where David himself and his men were wont to haunt.