Розпач Йова
1 Життя моє стало бридке для моєї душі… Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!
2 Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене , що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само , як бачить людина людину?
5 Хіба Твої дні — як дні людські, чи літа Твої — як дні мужа,
6 що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,
7 хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся — і губиш мене…
9 Пам’ятай, що, мов глину, мене обробив Ти, — і в порох мене обертаєш.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?
11 Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 А оце заховав Ти у серці Своєму, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш…
15 Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!..
16 А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:
17 поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш …
18 І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, — і жоднісіньке око мене не побачило б,
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу…
20 Отож, дні мої нечисленні, — перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,
21 поки я не піду — й не вернуся! — до краю темноти та смертної тіні,
22 до темного краю, як морок, до тьмяного краю , в якому порядків нема, і де світло, як темрява…”
1 Опротивела душе моей жизнь моя; предамся печали моей; буду говорить в горести души моей. 2 Скажу Богу: не обвиняй меня; объяви мне, за что Ты со мною борешься? 3 Хорошо ли для Тебя, что Ты угнетаешь, что презираешь дело рук Твоих, а на совет нечестивых посылаешь свет? 4 Разве у Тебя плотские очи, и Ты смотришь, как смотрит человек? 5 Разве дни Твои, как дни человека, или лета Твои, как дни мужа, 6 что Ты ищешь порока во мне и допытываешься греха во мне, 7 хотя знаешь, что я не беззаконник, и что некому избавить меня от руки Твоей? 8 Твои руки трудились надо мною и образовали всего меня кругом, — и Ты губишь меня? 9 Вспомни, что Ты, как глину, обделал меня, и в прах обращаешь меня? 10 Не Ты ли вылил меня, как молоко, и, как творог, сгустил меня, 11 кожею и плотью одел меня, костями и жилами скрепил меня, 12 жизнь и милость даровал мне, и попечение Твое хранило дух мой? 13 Но и то скрывал Ты в сердце Своем, — знаю, что это было у Тебя, — 14 что если я согрешу, Ты заметишь и не оставишь греха моего без наказания. 15 Если я виновен, горе мне! если и прав, то не осмелюсь поднять головы моей. Я пресыщен унижением; взгляни на бедствие мое: 16 оно увеличивается. Ты гонишься за мною, как лев, и снова нападаешь на меня и чудным являешься во мне. 17 Выводишь новых свидетелей Твоих против меня; усиливаешь гнев Твой на меня; и беды, одни за другими, ополчаются против меня. 18 И зачем Ты вывел меня из чрева? пусть бы я умер, когда еще ничей глаз не видел меня; 19 пусть бы я, как небывший, из чрева перенесен был во гроб! 20 Не малы ли дни мои? Оставь, отступи от меня, чтобы я немного ободрился, 21 прежде нежели отойду, — и уже не возвращусь, — в страну тьмы и сени смертной, 22 в страну мрака, каков есть мрак тени смертной, где нет устройства, где темно, как самая тьма.