Божа кара за Давидів гріх
1 І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: “Два чоловіки були в одному місті, — один заможний, а один убогий.
2 У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.
3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.
4 І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов”…
5 І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: “Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке.
6 А овечку він оплатить чотирикратно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився”.
7 І сказав Натан до Давида: “Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.
8 І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.
9 І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.
10 А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеянина Урії, щоб була тобі за жінку.
11 Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.
12 Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем”.
13 І сказав Давид до Натана: “Згрішив я перед Господом!” А Натан сказав до Давида: “І Господь зняв твій гріх, — не помреш!
14 Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре”.
15 І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.
16 А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати , і ночував, поклавшись на землю.
17 І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.
18 І сталося сьомого дня, — і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: “Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: “Померло це дитя”, то ще вчинить щось лихе”.
19 А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: “Чи не померло те дитя?” А ті відказали: “Померло”.
20 І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.
21 І сказали йому слуги його: “Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?”
22 А він відказав: “Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може , Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?
23 А тепер, — померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене”…
24 І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім’я йому: Соломон. І Господь полюбив його,
25 і послав пророка Натана, і той назвав ім’я йому: Єдід’я , ради Господа.
Здобуття Рабби
26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.
27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: “Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
28 А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім’ям”.
29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
30 І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її — талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.
1 Господь послав до Давида пророка Натана. Він увійшов до нього, і сказав йому: В одному місті були два чоловіки: один — багатий, а один — бідний. 2 У багатого були отари і дуже великі стада, 3 а в бідного — нічого, хіба що одна мала овечка, яку він купив, оберігав і вигодував її, і вона виросла разом з ним і з його синами. Вона їла його хліб і пила з його чаші, відпочивала на його грудях і була йому, наче дочка. 4 І прийшов мандрівник до багатого мужа, і він пожалів узяти зі своїх отар і зі своїх стад, щоби приготувати обід чужинцеві-мандрівникові, який до нього прийшов. Тож він узяв овечку бідного й приготував її чоловікові, який прийшов до нього. 5 Давид дуже розгнівався люттю на чоловіка, і сказав Давид Натанові: Нехай живе Господь! Приречений на смерть чоловік, який це вчинив! 6 За те, що вчинив таку справу, і за те, що не пощадив, він усемеро поверне за овечку!
7 І промовив Натан до Давида: Ти той чоловік, який це вчинив! Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Я — Той, Хто помазав тебе на царя над Ізраїлем, Я — Той, Хто спас тебе від руки Саула! 8 Я дав тобі дім твого володаря і жінок твого володаря на твоє лоно, Я дав тобі дім Ізраїля і Юду. Якщо ж цього замало, додам тобі до цього! 9 Як це опоганив ти Господнє слово, щоби вчинити зло в Його очах? Ти мечем убив Урію, хета, і за жінку ти взяв собі його жінку, — ти його вбив мечем синів Аммона! 10 Тепер меч не відступить від твого дому навіки за те, що ти Мене зневажив і взяв жінку Урії, хета, щоби була тобі за жінку! 11 Так говорить Господь: Ось Я наводжу на тебе зло з твого дому, і заберу твоїх жінок перед твоїми очима, і дам твоєму ближньому, і переспить з твоїми жінками під цим сонцем! 12 Тому що ти потай учинив, то Я вчиню це слово перед усім Ізраїлем і під цим сонцем. 13 І сказав Давид Натанові: Я згрішив перед Господом! І промовив Натан до Давида: Господь відняв твій гріх, тому не помреш. 14 Але тому, що цим вчинком ти справді підбурив Господніх ворогів, то твій син, який народився в тебе, неодмінно помре ! 15 І Натан пішов до свого дому.
А Господь уразив дитину, яку жінка Урії народила Давидові, і вона захворіла. 16 І Давид допитувався Бога про дитину, і постив Давид постом, увійшов і лежав, закутаний у мішковині, на землі. 17 І підійшли до нього старійшини його дому, щоби підвести його із землі, але він не забажав, і не їв з ними хліба. 18 І сталося на сьомий день, що померла дитина. Та раби Давида побоялися сповістити йому, що дитина померла, і сказали так: Ось, коли ще дитина жила, ми йому говорили, але не слухав нашого голосу, а коли скажемо йому, що дитина померла, то вчинить зло! 19 І зрозумів Давид, про що його слуги шепочуть, і усвідомив Давид, що дитина померла. І сказав Давид своїм слугам: Що, дитина померла? Вони ж відповіли: Померла.
20 І підійнявся Давид із землі, помився і намастився олією , змінив свій одяг, увійшов до Божого дому і поклонився Йому. Тоді він зайшов у свій дім і попросив їсти хліба. Перед ним поклали хліб, і він їв. 21 А його слуги сказали йому: Що означає те, що ти робиш? Коли дитина ще жила, ти постив, плакав і вболівав, коли ж дитина померла, ти встав, їв хліб і пив… 22 Коли дитина ще жила, — сказав Давид, — я постив і плакав, бо сказав собі : Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитина житиме! 23 А тепер вона померла, тож чому це я маю постити? Не зможу її повернути. Я ще піду до неї, а вона не повернеться до мене… 24 І потішив Давид Вирсавію, свою жінку, увійшов до неї і спав з нею, і вона зачала та народила сина, і назвала його Соломон, і Господь його полюбив.
25 Він послав через пророка Натана, і назвав його Ідеді — задля Господа. 26 Йоав переміг Раввата, сина Аммона, і захопив царське місто. 27 І послав Йоав вісників до Давида, і сказав: Я переміг Раввата і захопив Місто вод. 28 Тепер же збери решту народу і отаборися напроти міста, і візьми його, щоб не я першим узяв місто і щоб не було названо на ньому моє ім’я! 29 Тож Давид зібрав увесь народ, пішов на Раввата, воював проти нього і взяв його. 30 Він узяв вінець Мелхола, їхнього царя з його голови (його вага — талант золота і дорогоцінного каменя), і був на голові Давида. І він забрав з міста дуже багато здобичі. 31 Народ, який був у ньому, він вивів, поклав до пили та до залізних молотарок, перевів їх через цегельні, — і так учинив з усіма містами синів Аммона. А тоді Давид і весь народ повернулися в Єрусалим.